66.Економічний зміст категорії “продуктивність праці”: визначення, підходи до її розрахунку, методи вимірювання та їх особливості

Продуктивність праці як економічна категорія характеризує ефективність трудових витрат і показує здатність праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ.

Продуктивність праці (рівень продуктивності праці) визначається і розраховується як:

виробіток — кількість продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляється одним працівником за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік) (метод прямого рахунку):

або

де Q — обсяг виробленої продукції (виконаних робіт чи наданих послуг);

Т — затрати робочого часу;

Ч — середньооблікова чисельність працівників.

трудомісткість — кількість робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання одиниці роботи чи послуги) (обернений метод прямого розрахунку)

Методи вимірювання продуктивності праці залежать від специфіки виробництва та способу визначення обсягів виробничої продукції. При цьому розрізняють:

— натуральний метод: полягає в тому, що обсяг виробленої продукції та продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо). Застосовується всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості);

— трудовий метод: застосовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції (виконаних робіт) визначається в нормо-годинах. За науково обґрунтованими і “умовнонезмінними” нормами цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці (очевидно, що “трудові” показники вимагають досконалої нормативної бази, а в умовах динамічного зовнішнього середовища цього досягти складно);

— вартісний (грошовий) метод: ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна, реалізована та чиста продукція).

Примітка: Вартісний метод є найбільш поширеним, оскільки забезпечує можливість порівняння різнорідної продукції із витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. (У зв’язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування).

67. Класифікаційні характеристика трудомісткості: за характером і призначенням, види, фактори впливу на величину продуктивності праці

Види трудомісткості (в залежності від складу затрат праці, які формують трудомісткість продукції):

Трудомісткість — кількість робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання одиниці роботи чи послуги).

— технологічна трудомісткість: включає всі затрати праці основних робітників:

де ТВ — затрати праці основних робітників-відрядників;

ТП — затрати праці основних робітників-погодинників.

— трудомісткість обслуговування виробництва: включає всі затрати праці допоміжних робітників.

— виробнича трудомісткість: всі затрати праці основних і допоміжних робітників:

— трудомісткість управління виробництвом (ТУ): включає затрати праці керівників, спеціалістів, службовців.

— повна трудомісткість: трудові затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу:

За характером і призначенням розрізняють трудомісткість:

— нормативну — визначає затрати праці, розраховані згідно з діючими нормами, на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт;

— фактичну — визначає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт;

— планову — характеризує затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певної роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності виробництва.

Продуктивність праці як економічна категорія характеризує ефективність трудових витрат і показує здатність праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ.

В залежності від можливості впливу на діяльність суб’єктів господарювання усі фактори зростання продуктивності праці поділяють на дві узагальнюючі групи:

— зовнішні: загальнодержавні та загальноекономічні (законодавство; політика і стратегія; ринкова інфраструктура; макроструктурні зрушення в суспільстві; природні ресурси тощо);

— внутрішні: характер продукції, технологія та обладнання, матеріали та енергія, персонал, організація виробництва і праці, система мотивації тощо.