14. Грошова система, закон грошового обігу, загальний закон кількості грошей в обігу.

Грошова система – це форма організації грошового обігу, що історично склалась в країні та закріплена в національному законодавстві.

До грошової системи належать: 1) грошова одиниця країни; 2) види державних грошових знаків – металевих та паперових, які мають законну силу, законодавством встановлено порядок випуску та обігу; 3) регламентація безготівкового обігу; 4) порядок обміну національної валюти на іноземну і регульований державний валютний курс; 5) державне регулювання грошового обігу.

Відомі два типи грошових систем:

1) грошова система металевого грошового обігу, за якої метал виконував всі функції грошей;

2) паперово-кредитний обіг, в основі якого лежать кредитні гроші.

Металеві системи поділяються на біметалеві та монометалеву.

Біметалева система – це система, за якої за золотом та сріблом законодавчо встановлена роль загального еквівалента.

Монометалізм – це грошова система, за якої золото є загальним еквівалентом.

У другій половині ХІХ ст. утвердилася система золотого монометалізму, за якого лише золото є загальним еквівалентом.

Виділяють чотири типи золотого монометалізму:

1) золотомонетний стандарт, якому були властиві: обіг золотих монет; виконання золотом усіх функцій грошей; вільне чеканення золотих монет із їх фіксованим змістом; вільний обіг паперових грошей на золоті монети;

2) золотозливковий стандарт, за якого банкноти розмінюють на золото лише при поданні встановленої законом суми.

3) золотодевізний стандарт – банкноти обмінюють на іноземну валюту (девізи), яка, у свою чергу, обмінювалася на золото. Відсутні золоті монети, монетарне золото в руках держави, золото не виконує функції загального платежу;

4) золотодоларовий стандарт, за якого обмін банкнот на золото був скасований в усіх країнах, а обмін доларів на золото здійснювався лише для урядів та центральних банків країн – членів МВФ (БреттонВудська конференція 1974 року). У 1971 році було припинено обмін доларів на золото. З 1976 року функціонує система паперово - валютного стандарту (Ямайська валютна система).

Закон грошового обігу – закони, що виражають сталі, внутрішні, суттєві зв’язки між кількістю необхідних для обігу грошей і швидкістю їх обігу; цінами товарів, що підлягають реалізації, і вартістю грошей.

Загальний закон кількості грошей в обігу з урахуванням перших двох функцій грошей виражається формулою, в якій кількість грошей залежить від суми цін товарів (що, у свою чергу, визначається кількістю товарів і рівнем цін на кожний із них) і швидкості обороту одноіменної грошової одиниці:

К = Ц / О ,

де К — кількість грошей, необхідних для товарного обігу в певному році; Ц — сума цін товарів, що реалізуються у певному році; О — середнє число оборотів за рік грошової одиниці.

З розвитком функції грошей як засобу платежу ця формула набуває складнішого вигляду:

К_n = ( СЦ - К + П - ВВ ) / Ш_о ,

де СЦ — сума товарних цін; К — сума цін товарів, проданих у кредит; П — сума платежів за борговими зобов'язаннями; ВВ — сума взаємопогашуваних безготівкових платежів; Ш_о — середня кількість оборотів грошової одиниці (як засобу обігу та платежу).

Для виконання функції засобу платежу не потрібна додаткова кількість грошей, оскільки частину товарів продають у кредит і оплачують за межами певного періоду. Отже, на відповідну величину зменшується потрібна кількість грошових одиниць. Крім того, значну частину боргових зобов'язань погашають не сплатою готівки, а їх взаємним зарахуванням. Слід також урахувати в певний період суму платежів за товари, продані в кредит раніше.

Основними елементами закону грошового обігу є товарна маса, що перебуває в обігу, рівень цін товарів і швидкість обороту грошей. Кількість грошей, які перебувають в обігу, залежить від рівня цін, хоча має місце і зворотна залежність. Крім того, не швидкість обороту грошей залежить від їх кількості, а кількість грошей залежить від швидкості обороту. Збільшення швидкості обороту грошової одиниці рівноцінне зменшенню грошової маси.

Коли функціонували повноцінні гроші, в обігу перебувала лише необхідна кількість грошових одиниць. Роль регулятора цієї кількості стихійно виконувала функція грошей як засобу утворення скарбів і нагромадження. Коли, наприклад, потреба у грошах зменшувалася, частина їх «випадала» з обігу, перетворюючись на скарб; якщо, навпаки, потреба обігу в грошах зростала, то додаткова кількість їх надходила в обіг із скарбу. Функція засобу утворення скарбів і нагромадження відігравала роль привідних і відвідних каналів грошового обігу.

Однак в обігу, крім повноцінних грошей, із XVII ст. перебувають паперово-кредитні гроші, підпорядковані закону обігу паперових грошей, який передбачає, що кількість грошей у сфері обігу повинна дорівнювати кількості золотих грошей, потрібних для нормального функціонування товарообороту. Кожен паперовий долар прирівнювався до золотого і мав таку саму купівельну ціну, як і золотий. Закон обігу паперових грошей діяв в умовах, коли в основі грошової вартості лежало золото.

Згідно із сучасною кількісною теорією грошей і цін, основоположником якої є американський економіст І. Фішер, кількість грошей в обігу визначається за формулою

K = ( P * Q ) / O ,

де Р — абсолютний рівень цін; Q — реальний обсяг виробництва; О — швидкість обігу грошей.

Символ Q викликає заперечення, оскільки не весь обсяг вироблених за певний час товарів підлягає продажу. Вимагає уточнення і показник «обсяг виробництва», який може однаково стосуватися виробництва промислової продукції, національного доходу та інших агрегатних величин. Тому доцільніше замість нього використовувати показник «обсяг товарів, які підлягають реалізації»; фактори «кількість товарів, які підлягають реалізації» та «рівень цін» виразити поняттям «сума товарних цін».

Загалом у сучасній західній економічній літературі головним фактором попиту на гроші вважають багатство. Крім того, беруться до уваги зміни в очікуваннях (у разі оптимістичних прогнозів щодо економічної кон'юнктури попит на гроші зростає, і навпаки) населення, обсяги номінальних і реальних доходів, реальної та номінальної ставки відсотка та ін.

Із сформульованих законів випливає дуже важливий принцип грошового обігу, а саме: у підтриманні рівноваги в економіці, збалансованості попиту та пропозиції важливу роль відіграє грошова маса — сума купівельних та платіжних засобів, що обслуговують господарський обіг і належать державі, організаціям (підприємствам, фірмам і компаніям) та окремим особам. У грошовій масі розрізняють активні гроші, які використовуються в готівковому та безготівковому обігу; пасивні гроші (заощадження, резерви, залишки на рахунках), які лише потенційно можуть використовуватися в угодах. Переважна частина грошової маси — різні види банківських депозитів (кредитних грошей), а також деякі види цінних паперів, що мають таку саму купівельну спроможність, як і банківські рахунки. У наш час грошова маса формується на основі кредитів. Це означає, що банківська система, надаючи кредити підприємствам, організаціям, окремим особам, збільшує грошову масу, оскільки в обіг при цьому надходить додаткова кількість загальної купівельної спроможності, що спричиняє зростання цін.

Зростання швидкості обороту грошей зумовлене також активним втручанням держави у процес відтворення капіталу, посиленням одержавлення кредитно-фінансової сфери й розвитком кредитної системи, вдосконаленням безготівкових платежів. Так, якщо на початку 20-х років резервним банкам потрібно було 8 днів для виконання взаємних розрахунків, то нині — лише 2 дні. Швидкість обороту грошей зростає завдяки широкому впровадженню чеків. Депозитно-чекові операції обслуговують нині майже 90% усіх грошових платежів у США, а кожен чек у середньому 10 разів переходить із рук у руки. Факторами прискорення обороту грошей є розвиток функцій комерційного, банківського кредиту, збільшення поточного споживчого кредиту, впровадження комп'ютерних систем та ін.