94. Поняття та види спадкування. Склад спадщини. Відкриття спадщини. Час та місце відкриття спадщини.

Спадкування — це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Сукупність правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають внаслідок переходу прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), становить підгалузь спадкового права.

Спадкування буває двох видів:

1) спадкування за заповітом;

2) спадкування за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника

Відкриття спадщини — це настання певних обставин, за яких у відповідних осіб виникає право спадкоємства. До обставин, що зумовлюють відкриття спадщини, закон відносить:

1) смерть особи;

2) оголошення особи померлою.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого її оголошено померлою. Встановлення часу відкриття спадщини має важливе значення, бо на час відкриття спадщини визначається коло спадкоємців, склад спадкового майна.

Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно й окремо щодо кожної з них. Відповідно, якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно й окремо щодо кожної з цих осіб.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. А якщо місце проживання спадкодавця невідоме, то місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а якщо немає нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Місце відкриття спадщини може не збігатися з місцем смерті, якщо особа померла в санаторії, відрядженні, в дорозі тощо. Місцю смерті спадкове право ніякого значення не надає.

95. Спадкування за законом: поняття та особливості.

На відміну від спадкування за заповітом, при якому спадкоємців призначає сам спадкодавець, при спадкуванні за законом до спадкування закликаються ті особи, яких законодавець називає спадкоємцями.

Тобто в цьому випадку спадкове майно розподіляється між особами, які названі спадкоємцями у відповідних статтях ЦК. Такі особи називаються законними спадкоємцями або колом спадкоємців за законом.

Спадкування за законом має місце коли:

1) заповіт не складено або він визнаний недійсним повністю чи частково;

2) за заповітом визначена доля частини майна;

3) спадкоємці за заповітом відмовилися від прийняття спадщини, не прийняли спадщину або померли раніше спадкодавця;

4) спадкоємці за заповітом усунуті від спадщини як негідні;

5) відсутня умова набуття спадщини спадкоємцями за заповітом, якщо заповіт був складений з умовою.

Спадкоємці за законом закликаються до спадкування у порядку черги.

Спадкоємцями першої черги є: діти (в тому числі й усиновлені), подружжя, батьки (в тому числі усиновителі), а також дитина, яка народилася після смерті спадкодавця.

До спадкоємців другої черги належать брати та сестри (рідні, єдинокровні, єдиноутробні), дід, баба померлого.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом надано особам, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до відкриття спадщини.

Зазначимо, що чинне законодавство не містить не лише легального поняття "член сім'ї", а й поняття "сім'я" взагалі, хоча відповідно до ч. 2 ст. З СК сім'ю становлять особи, які: а) спільно проживають; б) пов'язані спільним побутом; в) мають взаємні права та обов'язки. Відсутність законодавчого поняття "член сім'ї" зумовлює і відсутність чіткого розуміння поняття "спадкоємець четвертої черги", що не може не викликати численних судових спорів.

П'яту чергу спадкоємців становлять інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Оскільки ступінь споріднення обчислюється залежно від кількості народжень, то до спадкоємців шостого ступеня споріднення відповідно належать: двоюрідні праправнуки, троюрідні внуки, троюрідні брати та сестри.

До спадкоємців п'ятої черги належать також утриманці померлого (тобто непрацездатні і неповнолітні особи), які не були членами його сім'ї, але протягом п'яти років одержували від спадкодавця матеріальну допомогу, яка була для них єдиним або основним джерелом засобів існування.

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Водночас цей договір не може порушувати прав спадкоємця, який не бере в ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку спадщини.

Черговість спадкування може бути змінена і за рішенням суду. Так, фізична особа, яка протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, може вимагати в судовому порядку визнання за нею права на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування.

Спадкоємці, які протягом року до часу відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю, мають переважне право на виділ їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку в розмірі частки у спадщині, яка їм належить. Це правило пов'язано з тим, що спадкоємці, які проживали із спадкодавцем, звично користувалися цими речами (пральною машиною, посудом, телевізором, меблями тощо), тому поділ їх в натурі може створити для таких спадкоємців ряд проблем.

Законодавець не визначає, які речі належать до предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку, а які підпадають під поняття розкоші. Спроби законодавця визначити такий перелік в свій час зазнали невдач, оскільки ті речі, які в одній сім'ї вважаються звичайними домашніми речами, в іншій — є предметами розкоші. Зрозуміло, що поняття таких речей сьогодні в сім'ї директора комерційного банку та звичайного лікаря чи вчителя також не будуть збігатися. Питання щодо того, які речі належать до предметів домашньої обстановки та вжитку, мають вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням майнового становища спадкодавця та суспільства в цілому.

Спадкування за правом представлення. Таке спадкування має місце, коли спадкоємець, який закликався б до спадщини, помер до її відкриття. За цих обставин до спадщини закликають осіб, які заступають місце померлого спадкоємця (представляють його).

Спадкування за правом представлення можливе лише у разі спадкування за законом.

За правом представлення спадкують:

1) внуки, правнуки спадкодавця — частку спадщини, яка б належала б їхнім батькам чи бабі з дідом, якби вони були живими на момент відкриття спадщини;

2) прабаба і прапрадід — частку, яка б належала за законом їхнім дітям;

3) племінники — частку, яка б належала за законом їхнім батькам;

4) двоюрідні брати і сестри — частку, яка б належала б їхнім батькам.

При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.