80. Відшкодування шкоди, завданої у разі правомірного її завдання.

5 випадків правомірного завдання шкоди - крайня необхідність, необхідна оборона, при згоді потерпілого, при приняття закону про припинення права власності, при виконанні обов'язку.

Стаття 1169. Відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення нею права на самозахист

1. Шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується.

2. Якщо у разі здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка її завдала. Якщо такої шкоди завдано способами самозахисту, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію.

Стаття 1171. Відшкодування шкоди, завданої у стані крайньої необхідності

1. Шкода, завдана особі у зв'язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами (крайня необхідність), відшкодовується особою, яка її завдала. Особа, яка відшкодувала шкоду, має право пред'явити зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла.

2. Враховуючи обставини, за яких було завдано шкоди у стані крайньої необхідності, суд може покласти обов'язок її відшкодування на особу, в інтересах якої діяла особа, яка завдала шкоди, або зобов'язати кожного з них відшкодувати шкоду в певній частці або звільнити їх від відшкодування шкоди частково або в повному обсязі.

Стаття 1170. Відшкодування шкоди, завданої прийняттям закону про припинення права власності на певне майно

1. У разі прийняття закону, що припиняє право власності на певне майно, шкода, завдана власникові такого майна, відшкодовується державою у повному обсязі.

Випадки можливого примусового відчуження об'єктів права власності: 1) викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю; 2) викуп пам'ятки історії та культури; 3) реквізиція; 4) конфіскація.

Не визнається протиправним завдання шкоди у випадках, передбачених законом, за згодою самого потерпілого (наприклад, у разі донорства крові, її компонентів, а також органів та інших анатомічних матеріалів та репродуктивних клітин). У той же час фізична особа не може бути позбавлена життя. Тому неправомірним визнається задоволення прохання хворої людини про прискорення її смерті будь-якими діями.

81. Відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою. (1172)

Передбачається кілька можливих ситуацій, коли зазначене зобов’язання може виникнути:

а) коли шкода була завдана найнятим юридичною або фізичною особою працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків;

б) коли шкода була завдана іншій особі підрядником, що діяв за завданням замовника;

в) коли шкода була завдана учасником (членом) підприємницького товариства або кооперативу під час здійснення ним підприємницької діяльності або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.

Загальною ознакою зобов’язань, що виникають у зазначених вище випадках, є те, що всі вони характеризуються багатосуб'єктністю.

У кожному із них присутні три суб’єкта:

а) відповідальна за шкоду юридична або фізична особа;

б) безпосередній заподіювач шкоди під час виконання ним трудових (службових) обов’язків або при виконанні завдання замовника за договором підряду, чи який діяв від імені підприємницького товариства, учасником якого він є, або від імені кооперативу, до складу членів якого заподіювач шкоди входить;

в) потерпілий, тобто особа, яка зазнала завданої їй шкоди.

Шкода у даному разі як умова виникнення обов’язку з її відшкодування, якихось особливостей не набуває. Особливість вбачається у неправомірності поведінки заподіювача шкоди, який при виконанні покладених на нього трудових (службових) обов’язків чи обов’язків за договором підряду за замовленням замовника або здійснюючи представництво (виконуючи доручення) підприємницького товариства чи кооперативу, учасником (членом) яких він є, діяв неналежним чином. А оскільки останній діяв, хоч і неправомірно, але за умов виконання доручень свого роботодавця чи замовника - контрагента за договором підряду чи дорученням підприємницького товариства (кооперативу), то автоматично поведінка останніх набуває ознаки неправомірної.

Суттєвою особливістю зобов’язань, що виникають з приводу відшкодування шкоди, завданої у зазначених випадках, є те, що законом проводиться досить чітке відмежування особи, яка безпосередньо завдала шкоди, та особи, яка має цю шкоду відшкодовувати:

а) працівника (службовця) і юридичної або фізичної особи, з якою працівник (службовець) перебуває у трудових (службових) відносинах;

б) підрядника і замовника, з яким підрядник перебуває в договорі підряду;

в) учасника (члена) підприємницького товариства чи кооперативу і підприємницьке товариство чи кооператив, учасником (членом) якого він є.

Оскільки вина особи, відповідальної за завдану шкоду, у даному разі уособлюється неналежною поведінкою (виною) безпосереднього заподіювача шкоди, до нього можуть бути пред’явлені регресні вимоги.

82. Відшкодування шкоди, завданої малолітньою і неповнолітньою особою, недієздатною і обмежено дієздатною особою, а також особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Стаття 1178. Відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою

1. Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

2. Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров'я чи іншого закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

3. Якщо малолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану нею, якщо не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

4. Якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов'язані здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, такі заклади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду у частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду.

5. Обов'язок осіб, визначених частиною першою цієї статті, відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняється у разі досягнення нею повноліття. Після досягнення повноліття особа може бути зобов'язана судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до чотирнадцяти років життю або здоров'ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а особи, які визначені частиною першою цієї статті, є неплатоспроможними або померли.

Коментар:

За загальним правилом частини 1 коментованої статті, відповідальність за шкоду, завдану малолітніми особами, несуть батьки (усиновлювачі), опікуни малолітньої особи або інша фізична особа, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи. Оскільки обов'язок здійснювати виховання дитини покладається в рівній мірі на обох батьків, обидва батьки в рівній мірі несуть відповідальність за шкоду, завдану малолітньою особою. При цьому відповідальність покладається на них незалежно від того, чи проживають вони разом з дитиною, чи ні.

Умовою відповідальності батьків (усиновлювачів), опікунів малолітньої особи або іншої фізичної особи, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, є їх власна винна поведінка, яка виражається у несумлінному здійсненні або ухиленні ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою. Для того, щоб довести відсутність своєї вини вищезазначені особи повинні обґрунтувати неможливість здійснення виховання дітей та нагляду за ними, наприклад, в наслідок тривалої хвороби тощо.

Відповідно до частини 2 статті, що коментується, обов'язок відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, може бути покладений на навчальний заклад, заклад охорони здоров'я, інший заклад, що зобов'язаний здійснювати нагляд за малолітньою особою, або на особу, яка зобов'язана здійснювати нагляд за малолітньою особою на підставі цивільно-правового договору, якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під їх наглядом. До таких осіб відносяться школи, дитячі садки, оздоровчі табори, лікарні, а також фізичні особи, з якими укладений договір про приватне виховання та навчання дитини (няня, приватний вчитель тощо). Вищеперераховані особи звільняються від відповідальності за шкоду, завдану малолітньою особою, якщо доведуть, що шкоду було завдано не з їхньої вини. Вина осіб, визначених у частині 2 статті, що коментується, є більш вузьким поняттям, ніж вина батьків (усиновлювачів) та опікунів. Вина таких закладів або осіб може проявлятися лише у нездійсненні необхідного нагляду за дитиною в момент завдання нею шкоди. За низький рівень виховної роботи зазначені особи відповідальності не несуть.

Функції опікуна малолітньої особи можуть бути покладені за законом на певний заклад (лікарню, дитячий будинок, школу-інтернат тощо). Якщо шкода була завдана малолітньою особою під час перебування неї в закладі, що здійснює щодо неї функції опікуна, обов'язок відшкодувати таку шкоду буде покладений на зазначений заклад, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини (частина 3 коментованої статті).

Якщо під час розгляду справи буде доведено, що малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов'язані здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, такі заклади та особи несуть часткову відповідальність за шкоду, завдану малолітньою особою. Частка відшкодування шкоди кожним з цих осіб визначається за домовленістю між ними, а в разі неможливості досягнення згоди - судом.

Оскільки відповідальність батьків (усиновлювачів), опікунів та інших осіб, визначених частинами 2 - 3 коментованої статті, - це відповідальність за власну вину, їх обов'язок по відшкодуванню шкоди, завданої малолітнім не припиняється з набуттям останнім повної дієздатності або отриманням власного майна, достатнього для відшкодування шкоди. На цій же підставі вони позбавлені права регресної вимоги до малолітнього завдавача шкоди по досягненні ним повноліття (частина 5 статті, що коментується). Разом з тим новий ЦК допускає можливість того, що обов'язок по відшкодуванню шкоди потерпілому може бути покладений на самого завдавача шкоди. Це можливо за одночасної наявності наступних підстав:

По-перше, допускається перекладення обов'язку лише по відшкодуванню шкоди, завданої життю та здоров'ю. Шкода, завдана майну осіб, відшкодовується батьками (усиновлювачами), опікунами тощо.

По-друге, в якості осіб, відповідальних за шкоду, завдану малолітнім, повинні виступати батьки (усиновлювачі), опікуни малолітнього та інші фізичні особи, які на правових підставах здійснюють виховання малолітньої особи. Якщо відповідальною особою є юридична особа, перекладення обов'язку відшкодувати шкоду на самого малолітнього не допускається.

По-третє, обов'язок відшкодувати завдану шкоду може бути покладений на самого завдавача шкоди, якщо фізичні особи, відповідальні за завдану шкоду, є неплатоспроможними або померли.

І нарешті, сам завдавач шкоди повинен мати достатні кошти для відшкодування шкоди.

Рішення про покладення на завдавача шкоди обов'язку її відшкодувати приймається судом за позовом зацікавленої особи. До таких осіб можна віднести потерпілого або фізичну особу, відповідальну за дії малолітнього.

Стаття 1179. Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою

1. Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

2. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

3. Обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Коментар:

Новий ЦК України визнає неповнолітніми фізичних осіб віком від 14 до 18 років. На відміну від малолітніх, неповнолітні особи є деліктоздатними, а отже самостійно відповідають за завдану ними шкоду на загальних підставах.

Батьки (усиновлювачі) та піклувальники (громадяни або установи, які мають такий статус по відношенню до неповнолітнього) несуть відповідальність за шкоду, завдану неповнолітнім за наявності двох підстав:

а) власної винної поведінки;

б) відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди.

На відміну від випадків завдання шкоди малолітніми, за шкоду, завдану в результаті протиправних дій неповнолітніх від 14 до 18 років, відповідають тільки батьки (усиновлювачі) та піклувальники. Стаття, що коментується виключає відповідальність установ, які зобов'язані здійснювати нагляд за неповнолітнім. В тих випадках, коли шкода завдана діями неповнолітнього при виконанні ним трудових обов'язків в юридичній особі або у фізичної особи, перед потерпілим відповідає ця особа за правилами ст. 1172 ЦК України.

За своїм характером відповідальність батьків (усиновлювачів) та піклувальників є додатковою або субсидіарною. Її суть полягає в тому, що вищезазначені особи відповідають перед потерпілим в тій частині, в якій не можуть відповідати самі неповнолітні із-за відсутності у них майна, достатнього для відшкодування шкоди. Тобто потерпілий спочатку зобов'язаний пред'явити вимогу до неповнолітньої особи, яка завдала шкоди, а в разі незадоволення нею шкоди в повному обсязі або в частині - до батьків (усиновлювачів) або піклувальника неповнолітнього. Вина батьків (усиновлювачів) та піклувальників неповнолітніх, також як і вина батьків (усиновлювачів) та опікунів малолітніх осіб, презюмується та полягає у неналежному здійсненні виховання та нагляду за дітьми. До відповідальності за шкоду, завдану неповнолітнім, повинні бути притягнуті обидва батьки, незалежно від того, чи проживають вони разом з неповнолітнім.

Відповідальність батьків (усиновлювачів) та піклувальників неповнолітнього припиняється у наступних випадках (частина 3 статті, що коментується):

1) після досягнення завдавачем шкоди повноліття (18 років);

2) коли завдавач шкоди до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Оскільки відповідальність батьків (усиновлювачів) та піклувальників неповнолітнього - це відповідальність за власну вину, регресні вимоги вищезазначених осіб до безпосереднього завдавача шкоди навіть після досягнення ним повноліття або набуття ним майна не допускаються.

Стаття 1184. Відшкодування шкоди, завданої недієздатною фізичною особою

1. Шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності.

2. Якщо опікун недієздатної особи, яка завдала шкоди, помер або у нього відсутнє майно, достатнє для відшкодування шкоди, а сама недієздатна особа має таке майно, суд може постановити рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, частково або в повному обсязі за рахунок майна цієї недієздатної особи.

Коментар:

Недієздатною є фізична особа, яка визнана такою судом в порядку ст. 39 ЦК України, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Недієздатні особи є неделіктоздатними, тобто не несуть відповідальності за шкоду, завдану ними після визнання їх недієздатними.

Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною особою, несе її опікун або заклад, який зобов'язаний здійснювати нагляд за такою особою (як правило, мова йдеться про психіатричні лікарні, спеціалізовані інтернати тощо), якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини. Під виною опікунів та відповідних закладів розуміється нездійснення ними належного нагляду за недієздатним під час завдання ним шкоди. Оскільки опікун та відповідна організація несуть відповідальність за свою вину, їх обов'язок по відшкодуванню шкоди не припиняється в разі наступного поновлення цивільної дієздатності завдавача шкоди. Вони також не мають права звертатися до недієздатної особи з регресними вимогами.

Разом з тим із зазначеного загального правила зроблено виключення. Встановлено, що суд може постановити рішення про відшкодування шкоди частково або в повному обсязі за рахунок майна недієздатної особи, за наявності наступних умов:

а) шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого;

б) опікун недієздатної особи, яка завдала шкоду, помер або у нього відсутнє майно, достатнє для відшкодування шкоди;

в) сама недієздатна особа має таке майно. Із зазначеним позовом до суду може звернутися зацікавлена особа, якою як правило є опікун недієздатного, сам потерпілий або його родичі, якщо шкода завдана смертю особи.

Стаття 1185. Відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена

1. Шкода, завдана фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, відшкодовується нею на загальних підставах.

Коментар:

Відповідно до ст. 36 ЦК суд може обмежити дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними, а також дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе і свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом повинна утримувати, у скрутне матеріальне становище. Фізичним особам, цивільна дієздатність яких обмежена, призначається піклувальник.

Особливість обмеження дієздатності таких осіб полягає в тому, що будучи обмеженими у можливості вчиняти правочини, одержанні заробітної плати, пенсій, стипендій та інших доходів, ці особи є повністю деліктоздатними, тобто самостійно несуть відповідальність за завдану ними шкоду на загальних підставах.

Якщо особа, дієздатність якої обмежена, завдала шкоди спільно з іншими особами, вони спільно несуть перед потерпілим солідарну відповідальність на нормами ст. 1190 ЦК.

Стаття 1186. Відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними

1. Шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. З урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоди, суд може постановити рішення про відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному обсязі.

Якщо фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підставах.

2. Якщо шкоди було завдано особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв'язку з психічним розладом або недоумством, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді.

Коментар:

Іноді в житті трапляються ситуації, коли шкода завдається повністю або частково дієздатною особою чи особою, обмеженою у дієздатності, але яка в момент завдання шкоди знаходилася в такому стані, що не могла усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними. Це може бути викликано раптовою втратою свідомості, станом афекту, знаходженням особи під гіпнозом тощо. В кримінальному праві подібний стан, який виключає відповідальність особи, називають "неосудністю". Стан неосудності виключає винність завдавача шкоди, тому шкода, завдана особою в такому стані, юридично кваліфікується як така, що виникла внаслідок випадку, а отже за загальним правилом статті 1186 ЦК не відшкодовується.

Однак новий ЦК України робить із цього загального правила декілька виключень.

По-перше, суд, враховуючи інтереси потерпілого, може постановити рішення про відшкодування неосудною особою шкоди самостійно частково або в повному обсязі з урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоду.

По-друге, якщо фізична особа - завдавач шкоди - сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та/або не могла керувати ними в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо (наприклад, у випадку самогіпнозу), шкода, завдана такою особою, відшкодовується на загальних підставах.

По-третє, якщо шкода завдана особою, яка була неосудною у зв'язку з психічним розладом або недоумством, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоди. Така норма введена як в інтересах потерпілих, так і з метою посилення нагляду за психічно хворими або недоумкуватими особами, оскільки практика показує, що часто у відношенні осіб, які страждають різноманітними психічними захворюваннями і в силу цього не можуть оцінити небезпеку своїх дій або керувати ними, не ставиться питання про визнання їх недієздатними, а отже відсутні особи (опікуни), на яких може бути покладена відповідальність.

83. Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або місцевого самоврядування. Відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або місцевого самоврядування.

Стаття 1173. Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування

1. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Коментар:

Конституція України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. У статті, що коментується, вищезазначене положення знайшло подальший розвиток.

Дана стаття є спеціальною, тобто в ній передбачені особливості, які відрізняють її від загальних правил деліктної відповідальності. До таких особливостей можна віднести:

а) Суб'єктний склад завдавачів шкоди. Суб'єктами завдання шкоди є органи державної влади, яка відповідно до ст. 6 Конституції України здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи влади Автономної республіки Крим та органи місцевого самоврядування, якими відповідно до положень ст. 140 Конституції України є сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

б) Завдання шкоди при здійсненні владно-адміністративних повноважень органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Такі діяння можуть мати різноманітні види та форми. Ними можуть бути різні накази, розпорядження, вказівки або інші владні приписи (причому немає значення, зроблені вони в усній чи в письмовій формі), які підлягають обов'язковому виконанню фізичними та юридичними особами, яким вони адресовані.

Поряд із діями, тобто активною поведінкою державних органів, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, шкода у зазначеній сфері може бути заподіяна і шляхом протиправної бездіяльності, оскільки в області владно-адміністративних відносин вимагається активність, і неприйняття необхідних мір, передбачених законами або іншими правовими актами, може призвести до завдання шкоди. Якщо шкода завдається не в сфері адміністративно-владних відносин, а в сфері господарської або технічної діяльності органів державної влади, влади Автономної республіки Крим та органів місцевого самоврядування, вона відшкодовується не за правилами статті, що коментується, а на загальних підставах.

в) Завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю. Незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.

Суб'єктом відшкодування завданої шкоди є держава, Автономна республіка Крим та орган місцевого самоврядування. Тобто шкода відшкодовується за рахунок державного бюджету, бюджету Автономної республіки Крим, бюджетів органів місцевого самоврядування.

Відповідальність за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, настає незалежно від вини цих органів, тобто і при випадковому завданні.

Стаття 1174. Відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування

1. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Коментар:

На відміну від статті 1173 ЦК, стаття, що коментується, підлягає застосуванню у випадках, коли є відомою конкретна посадова або службова особа органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю якої завдано шкоди фізичній або юридичній особі.

Суб'єктом завдання шкоди відповідно до коментованої статті є не будь-який працівник органу державної влади, органу влади АР Крим та органу місцевого самоврядування, а тільки їх посадова або службова особа. Легальне визначення посадової особи надається ст. 2 Закону України "Про державну службу", відповідно до якої посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. Посадовою особою за Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування" є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Поняття "службова особа" міститься у Примітці 1 до ст. 364 Кримінального кодексу України. Отже службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

Обов'язковою умовою застосування коментованої статті є завдання посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування шкоди при здійсненні нею своїх повноважень. Якщо посадова або службова особа вчинила самоуправство, тобто здійснила дії за межами наданих їй повноважень, норма зазначеної статті застосуванню не підлягає.

Суб'єктом відповідальності за шкоду, завдану посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, є держава, Автономна республіка Крим або орган місцевого самоврядування. Відшкодування шкоди здійснюється за рахунок державного бюджету, бюджету Автономної республіки Крим та відповідних місцевих бюджетів.

Відшкодування шкоди здійснюється незалежно від вини посадової або службової особи.

Держава Україна, Автономна республіка Крим, орган місцевого самоврядування має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.