Висновки до розділу 1

Отже, спираючись на здобутки сучасної української і слов’янської неології та дотримуючись поглядів Г. М. Вокальчук, авторським лексичним новотвором уважаємо мовленнєве утворення, що виникло в процесі індивідуального творчого акту як результат свідомого порушення автором мовної норми з метою реалізації певних мовно-естетичних завдань.

Такі новотвори є периферійними елементами лексичної системи, фіксуються (зазвичай уперше) в письмових поетичних текстах і не засвідчені в словниках національної мови відповідного періоду. Авторському поетичному новотворові притаманні ознаки нестандартності й новизни, які усвідомлюються мовцем. За сприятливих об'єктивних умов (внутрішньо- й

позамовного характеру) такий AЛH може увійти до мовної системи, тобто стати узуальним.

З-поміж оказіональних авторських лексичних новотворів традиційно виокремлюють такі різновиди: оказіональні утворення (без диференціації на власне оказіоналізми й потенційні слова) – структурно-семантичні деривати, неосемантизми, графосемантизми, надскладні номінації (квазіномінації).

В останні три десятиріччя у вітчизняному мовознавстві відбулося пожвавлення у галузі дослідження оказіональної словотворчості, зокрема, опрацьовано цілий спектр проблем, що стосуються різних аспектів АЛН як специфічного мовно-естетичного феномену.

Розділ 2 лексико-граматична і семантична структура авторських лексичних новотворів

1. Основні проблеми дослідження семантики лексичних інновацій

У лінгвістичній науці лексичне значення слова розглядають як складну структуру, в якій поєднані декілька компонентів. І хоча сучасне мовознавство далеке від єдиного погляду на кількість та зміст складників значеннєвого обсягу слова, простежуємо тенденцію до виокремлення п’яти його основних макрокомпонентів: граматичного, денотативного, конотативного, функціонально-стилістичного, структурного, які на нижчому рівні абстракції членують на мікрокомпоненти – семи.

Семи в сучасному мовознавстві визначають як елементарні одиниці плану змісту, що є «відображенням у свідомості носіїв мови характерних рис, об’єктивно властивих денотату, або таких, що надаються йому мовним середовищем» [15, с. 95]; семи, поєднуючись у різних комбінаціях, формують значення будь-якого слова в мові [30, с. 41]. Незважаючи на те, що в семантичних дослідженнях поширене положення про семну організацію структури лексичного значення, у науковій літературі залишається ряд суперечливих моментів, основними з яких є питання про граничність, структурну неподільність сем (Л. М. Васильєв, Ж. П. Соколовська, Л. О. Новиков) чи їхню неграничність, структурну подільність (М. В. Нікітін, і І. А. Стернін); про типи сем: архісеми (або родосеми), диференційні (або видосеми), потенційні семи [15, с. 371]; категоріальні й індивідуальні, інтегрувальні й диференційні семи [49, с. 18]; узуальні й оказіональні, інтегрувальні й диференційні, яскраво виражені й слабкі та ін. Наявність розмаїття термінопозначень типів сем частково пов’язане з прагненням науковців якнайповніше дослідити структуру лексичного значення слів. Оскільки завданнями пропонованого дослідження є виокремлення основних ЛСГ авторських новотворів та встановлення особливостей їхньої семантики, а не точного семного набору значень слів, то в структурі лексичного значення інновацій розрізняємо насамперед категоріальні, інтегрувальні та диференційні семи.

Категоріальні семи можуть характеризувати не одне значення, не одну семему, а цілі групи, категорії значень. Д. М. Шмельов наголошував, що лексичне значення слова не може виявлятися незалежно від його граматичної характеристики [55, с. 78]. Категоріальні семи, представлені в структурі семеми імпліцитно, є одиницями найвищого рівня абстракції. Вони мисленнєво передують більш конкретним семам і є «вузловими пунктами класифікації» [15, с. 370-371].

На категоріальні нашаровуються інтегрувальні семи, які відзначаються значним рівнем абстракції та слугують основою для об’єднання лексичних новацій у лексико-семантичні групи (ЛСГ). Інтегрувальні семи конкретизуються диференційними, що розрізняють значення слів у межах певних об’єднань. Отже, у структурі лексичних значень слів зазначені семи утворюють певну ієрархію [15, с. 295].

Серед конотативних сем традиційно виокремлюють емотивні та оцінні. У групі слів із функціонально-стилістичним компонентом у структурі лексичного значення вирізняємо інновації з відтінком книжності, поетичності, розмовності.

У пропонованому дослідженні лексичне значення АЛН визначаємо з урахуванням синтагматичних та парадигматичних відношень між словами. Такий підхід дає змогу розглядати індивідуально-авторський новотвір не ізольовано, а в контекстуальному оточенні.

У сучасних лексико-семантичних і лексико-граматичних дослідженнях виокремлюють різноманітні парадигматичні об’єднання слів: лексико-граматичні, або граматичні, класи (частини мови), лексико-граматичні розряди, лексико-семантичні, або семантичні поля (СП), тематичні групи (ТГ), лексико-семантичні групи (ЛСГ) та ін. Вирізнення семантичних полів і лексико-семантичних груп ґрунтується на наявності спільного компонента в значенні слів, що входять до того чи того об’єднання. Однак СП є більшими за обсягом, до них належать слова різних частин мови; у структурному плані ГП розподіляються на семантично тісніші об’єднання - ЛСГ, до складу яких входять слова лише однієї частини мови [36, с. 42–44; 29, с. 57; 37, с. 79].

Труднощі, зумовлені суперечностями в поглядах мовознавців, виникають у розмежуванні тематичних і лексико-семантичних груп. Л. М. Васильєв ЛСГ витлумачує як будь-яке об’єднання слів на основі хоча б однієї спільної лексичної парадигматичної семи, а ТГ – об’єднання, у якому слова співвідносяться з тією самою типовою ситуацією чи однією темою [39, с. 122]. До складу ТГ науковці зараховують слова різних частин мови, об’єднаних спільною мовленнєвою ситуацією (напр., слова картина, стіл, широкий, вікно, стояти, – вживають для опису кімнати). Тобто у ТГ слова об’єднують не лише за парадигматикою, як у ЛСГ, а й за синтагматикою.

Ф. П. Філін протиставляє ЛСГ тематичній групі на основі розмежування мовного і позамовного в семантиці лексичних одиниць. Беручи до уваги думку про нетотожність лексичного значення і поняття, вчений уважає, що в ЛСГ слова об’єднують за їхніми лексичними

значеннями, а в ТГ – за змістом позначуваних ними понять, тобто за предметною віднесеністю. Різними є й зв’язки між словами в обох групах. У ЛСГ – це внутрішні лексико-семантичні відношення (синонімічні, антонімічні, родо-видові), а в ТГ зв’язки між лексичними одиницями базуються на зовнішніх відношеннях між поняттями, на класифікації предметів і явищ навколишньої дійсності [51, с. 230–235].

Проте не всі науковці вважають таке протиставлення ЛСГ тематичній групі правомірним, оскільки і в ТГ можна знайти внутрішні лексико-семантичні зв’язки чи «власне мовні» ознаки, тобто при глибшому аналізі багато тематичних груп виявляється одночасно й лексико-семантичними [51, с. 103–104]. Ф. П. Філін також указував на труднощі розмежування ЛСГ і ТГ, оскільки, по-перше, важко відділити в слові суто мовний зміст від позамовного і, по-друге, «будь-яка ЛСГ входить до того чи того тематичного об’єднання слів і є його складовою частиною» [51, с. 230–235].

У семантичних дослідженнях останньої чверті XX – початку XXI ст. поширився метод компонентного аналізу лексичних значень слів, який використовують і для вирізнення ЛСГ: два слова вважаються семантично пов’язании, якщо в їхніх тлумаченнях наявний хоча б один спільний компонент. Науковці зазначають, що виокремлення ЛСГ ґрунтується насамперед на позамовному чинникові: сама назва конкретної ЛСГ відбиває позамовну дійсність [8, с. 45].

У пропонованому дослідженні ЛСГ розглядаємо як об’єднання слів однієї частини мови на основі спільної семи (конкретнішої за абстрактні категоріальні семи). Лексико-семантичні групи, з одного боку, можуть виокремлюватися в межах більших парадигматичних об’єднань – ТГ, СП, частин мови, а з іншого –до їхнього складу можуть входити мікросистеми нижчого рівня: підгрупи, синонімічні ряди, антонімічні пари, що свідчить про системний статус ЛСГ.

У структурі ЛСГ фіксується центр і периферія. До центральної зони належать слова, які є носіями основних значень, а до периферійної – слова, які на основі однієї з сем, наявної у структурі лексичного значення, можуть входити й до інших ЛСГ. Компонентами периферійної зони можуть бути слова з метафоричним значенням, складні слова та ін. Отже, ЛСГ не є ізольованими, строго визначеними групами слів, а, взаємно накладаючись, проникаючи одна в одну, утворюють рухливу, «живу» систему.

У пропонованій роботі ЛСГ розглядаємо як основне об’єднання слів, у якому здійснюємо аналіз АЛН; визначаємо ті семантичні компоненти, які об’єднують слова в ЛСГ, й ті, які служать для диференціювання їх у межах групи; встановлюємо набір не лише денотативних, а й конотативних сем у структурі значень АЛН; визначаємо найпродуктивніші семи у створенні нових слів сучасниками; встановлюємо семантичні зв’язки між в межах групи та зв’язки з іншими ЛСГ.

У процесі дослідження семантичних особливостей інновацій увесь масив АЛН розподілено на такі структурно підпорядковані парадигматичні об’єднання : лексико-граматичні класи, лексико-семантичні групи, підгрупи,

групи, синонімічні ряди та антонімічні пари. Такий підхід до аналізу семантики АЛН є загалом поширеним у сучасних неологічних дослідженнях.

Семантичний аналіз АЛН супроводжуємо виявленням основних інтра- й екстралінгвальних чинників, що впливали на появу новотворів.