3.2. Способи творення індивідуально-авторських прикметників

Поява авторських прикметників у поетичному мовленні зумовлюється багатими стилістичними та естетичними можливостями цього класу слів.

Найпродуктивніший спосіб творення авторських прикметників у поетичному словнику сучасників – основоскладання (29 одиниць). Серед афіксальних різновидів морфологічного способу найрепрезентованішим є суфіксальний (8 одиниць).

3.2.1. С у ф і к с а ц і я. У поетичному словнику сучасників суфіксальні прикметникові АЛН кількісно поступаються авторським іменникам, які утворювалися цим способом.

За частиномовною належністю мотивувальних слів серед авторських прикметників виокремлюються відіменникові ад’єктиви, які утворювалися за допомогою таких суфіксів:

1) -н-: алюмінійний (С. Сапеляк) ← алюміній, буревійний (Б. Чепурко) ← буревій, вирійний (І. Павлюк) ← вирій, шрамний (І. Павлюк) ← шрам, менестрельний (В. Рябий) ← менестрель. З участю цього суфікса творяться якісні й відносні прикметники. Дослідники відзначають високий ступінь продуктивності відіменникових прикметників із суфіксом -н- в українській мові [38, с. 61]. Деривати, утворені за участю суфікса -н-, вирізняються структурною лаконічністю, що сприяє організації строгого, чіткого ритму в поетичному мовленні, чим і пояснюється наявність значної кількості аналізованих новотворів у лексиконі митців слова.

Експресивний потенціал і функції авторських ад’єктивів із суфіксом -н- залежать від трьох основних факторів: змісту і стилістичного забарвлення мотивувального слова; контекстуального оточення; наявності / відсутності в словотвірній структурі АЛН відхилень від дериваційних норм, характерних для даного типу;

2) -ев-: дневий (О. Астаф’єв) ← день;

3) -ів-ськ-: мефістівський (Д. Кремінь) ← Мефістофель;

4) -н-ян-: квітняний (В. Рябий) ← квіт. У сучасній українській мові з суфіксом -ян- утворюються переважно так звані матеріально-речовинні відносні прикметники, які вказують на вміст якоїсь речовини в предметі або матеріал, з якого виготовлений чи складається предмет [4, с. 130]. Авторський ад’єктив із зазначеним суфіксом виражає якісне значення.

Отже, для творення оказіональних прикметників сучасні поети залучали такі суфікси: -н-, -ян-, -ев-, (-ів-), -ськ-. Виникнення авторських ад’єктивів зумовлюється прагненням до образності, експресивності та стислості вислову. Остання досягається за рахунок заміни описових зворотів чи словосполучень місткими в семантичному плані однослівними номінаціями.

3.2.2. П р е ф і к с а ц і я. Префіксальні прикметники представлені в доробку сучасних авторів незначною кількістю новотворів. Лексичні інновації утворювалися за участю таких префіксів:

1) не- заперечує наявність ознаки, названої мотивувальним прикметником [46, с. 245]: некаштановий (Б. Чепурко) ← каштановий. Словотвірні типи зі згаданим афіксом відзначаються продуктивністю в сучасній українській мові, напр.: негарний, негнучкий, небагатослівний та ін. На тлі значної кількості узуальних лексем інновації здаються знайомими і звичайними, що зумовлює неекспресивність таких авторських утворень. Для сполучуваності префікса не- із твірними основами майже немає формальних і семантичних обмежень. Тому залежно від комунікативних потреб інновації з цим формантом легко конструюються поетами і вводяться в контекст;

2) при- вживається із значенням приближення, приєднання, результату дії: пригазований (М. Шунь) ← газований, присвітанковий (А. Витрикуш) ← світанковий;

3) між-: міжгалактичний (П. Перебийніс) ← галактичний.

Отже, у сфері префіксальної ад’єктивної деривації, представленої у творчому доробку сучасних майстрів слова, продуктивні є словотвірні типи з формантами не-, між-, при-. Загалом префіксальний спосіб творення індивідуально-авторських прикметників у словнику поетів XXI ст. є малопродуктивним.

3.2.3. К о н ф і к с а ц і я. Префіксально-суфіксальний спосіб – це спосіб творення похідних слів одночасним додаванням до твірної основи суфікса і префікса. Нами було виявлено новотвори сучасних поетів, які творилися за допомогою цього способу. Зазвичай до іменникових, дієслівних і прикметникових основ додавали префікси на-в-, ультра-, що- і суфікси -н-, -ов-, -ист-:

На-в- + Д + -ист-: наврипистий (М. Славинський) ← рипіти;

Ультра- + І + -ов-: ультрадзвоновий (І. Павлюк) ← дзвін;

Що- + І + -н-: щонощний (С. Сапеляк) ← ніч.

Отже, префіксально-суфіксальні АЛН сучасних авторів є нечисленними, проте емоційно виразними.

3.2.4. О с н о в о- та с л о в о с к л а д а н н я. Складні прикметники, як відомо, є надзвичайно поширеними в поетичному мовленні, зокрема і в лексиконі більшості авторів XXІ ст.: безтурботно-п’янкий (Л. Борець), медово-полиновий (І. Павлюк), зернохлібний (Б. Чепурко) та ін.

Поєднуючи значення компонентів мотивувального словосполучення, композити стають виразниками цілісного оригінального значення ознаки і передають індивідуальне сприйняття світу того чи того автора. У переважній більшості складні прикметники поєднують інформаційно-номінативну функцію з експресивною. Р. Ю. Намітокова вказує на те, що експресивність у таких авторських прикметниках посилюється за рахунок їхньої метафоричності. Метафоричність може бути властива лише одній із основ або одразу двом основам складного прикметника [43, с. 77].

За характером відношень між основами, що формують складне слово, композити поділяють на дві групи: 1) складні слова з сурядними відношеннями між основами; 2) складні слова з підрядними відношеннями між основами. Перші співвідносяться зі словосполученнями, члени яких поєднуються сурядним зв’язком; другі – зі словосполученнями, члени яких поєднані підрядним зв’язком [17, с. 204].

У поетичному доробку поетів кінця ХХ – поч. XXI ст. найпоширенішими є складні прикметники з сурядними відношеннями між основами композитів, в основі яких лежить синтагма «П + П». Композитні прикметники з рівноправними основами утворюються за словотвірним типом «П + -о-/-е- + П»: безтурботно-п’янкий (З. Велігоцька) ← безтурботний і п’янкий, медово-полиновий (І. Павлюк) ← медовий і полиновий, солодко-п’яний (Г. Яцина) ← солодкий і п’яний, істерично-нестерпний (О. Мельник) ← істеричний і нестерпний, незримо-зримий (В. Рябий) ← незримий і зримий. Мотивувальні прикметники таких композитів за структурою можуть бути як простими, так і афіксальними чи складними утвореннями.

За семантичними відношеннями між компонентами композитів складні прикметники з сурядними відношеннями між основами поділяють на декілька груп:

1) складні прикметники, значення компонентів яких різняться одне від одного: мармурно-тихий (Б. Чепурко), солодко-п’яний (Г. Яцина);

2) складні прикметники, компоненти яких близькі за значенням: безчесно-байдужий (З. Велігоцька), безтурботно-п’янкий (Л. Борець), істерично-нестерпний (О. Мельник), підземно-глибокий (А. Миколаєнко), пречисто-чистий (А. Сірик);

3) складні прикметники, компоненти яких зазвичай є антонімами: медово-полиновий (І. Павлюк), незримо-зримий (В. Рябий). Такі прикметники вирізняються високою експресивністю за рахунок поєднання, здається, непоєднуваного.

Нами також виявлено трикомпонентний складний прикметник, утворений за словотвірним типом «П + -о- + П + -о- + П + ø»: звабливо-нестримно-гарячий (М. Ісаєвич).

У словнику сучасних поетів поширеними є також складні прикметники, еквівалентні словосполученням із підрядним зв’язком між компонентами, один із яких – опорний, а інший – залежний. У виявлених інноваціях опорними виступають компоненти, які співвідносяться з іменниками, прикметниками, дієсловами.

Переважна кількість композитних прикметників із підрядними відношеннями між основами створена на базі синтаксичних конструкцій із опорним іменниковим компонентом. Серед похідних ад’єктивів цього типу виокремлюються композити, в основу яких лягли синтагми «П + І», «І + І», «Ч + І».

Індивідуально-авторські прикметники, утворені на базі синтагми «П + І», належать до 5 словотвірних типів:

1) «П + -о- + І + ø»: біловесний (П. Перебийніс) ← біла весна, грішноокий (Р. Кудлик) ← грішне око, живосвітлий (Б. Чепурко) ← живе світло, золотобокий (М. Людкевич) ← золотий бік, карозорий (Р. Кудлик) ← карий зір (карі очі), печальночолий (К. Рибалко) ← печальне чоло, світлоогний (Б. Чепурко) ← світлий огонь;

2) «П + -о- + І + -н-»: небеснолітній (Б. Чепурко) ← небесне літо, чорноотруйний (В. Пішко) ← чорна отрута;

3) «П + -о- + І + -ов-»: чорновиновий (І. Павлюк) ← чорне вино;

4) «П + -о- + І + -ськ-»: дикопільський (Д. Кремінь) ← дике поле;

5) «П + -о- + І + -ав-»: комсомольксько-юдавий (В. Пішко) ← комсомольський Юда.

Складні прикметники 1-2-го словотвірних типів найбільш поширені в поетичному мовленні. Характерно, що такі типи продуктивні й у сучасній українській мові, за ними утворюються узуальні композити, напр., синьокрилий, косоокий, міцноногий. Зарахування ж наведених вище прикметників до авторських відбувається на тій підставі, що вони не зафіксовані в обстежених лексикографічних джерелах.

Утворення композита комсомольксько-юдавий (В. Пішко) свідчить про пошук автором яскравих експресивних образів, за допомогою яких прагне показати власне ставлення до дійсності і схарактеризувати епоху, в якій живе: І не було страшного курінного, / І комсомольсько-юдаве лайно / Пішло на другий день молитись Богу, / Нове поцілувавши знамено. (В. Пішко).

Індивідуально-авторські складні прикметники, утворені на базі синтагми «І + І», представлені двома словотвірними типами:

1) «І + -о- + І + ø»: звіробогий (І. Павлюк), квітобогий (В. Рябий), світокраїй (В. Рябий);

2) «І + -о- + І + -н-»: зернохлібний (Б. Чепурко).

В основі творення таких прикметників лежать порівняльні відношення між компонентами: звіробогий ← звір, як Бог. Виступаючи своєрідними лаконічними замінниками порівняльних зворотів, аналізовані новотвори не втрачають семантичної наповненості й слугують створенню образності в контексті.

Індивідуально-авторські складні прикметники, утворені на основі синтагми «Ч + І», представлені такими словотвірними типами:

1) «Ч + -и- + І + ø»: трибожий (П. Перебийніс) ← три Бога;

2) «Ч + -о- + І + -н-»: стошумний ← сто шумів, стософійний (Б. Чепурко) ← сто Софій (тобто мудрість).

Складні прикметники таких типів належать, як вважає О. А. Земська, до найбільш стандартизованих і утворюваних майже без обмежень. Тобто будь-який числівник може приєднатися до будь-якого іменника, що піддається рахунку [27, с. 45], напр., узуальні прикметники: многокутний, многолюдний, стовідсотковий, стогектарний. Однак виділені складні прикметники, поєднуючись із означуваними іменниками, створюють у поетичному контексті яскраві, у більшості випадків – експресивні образи та картини, напр.: …Стошумне розмаїття / Дзюрчить струмками, жебонить стооко. (Б. Чепурко).

Серед складних прикметників у словнику сучасних поетів представлено одне юкстапозитне утворення: літний-перелітний (А. Витрикуш). Як зазначають фахівці, «прикметники рідко використовують юкстапозицію як спосіб словотворення. У них вона виступає переважно як засіб стилістичного підсилення або уточнення певної ознаки» [31,  380].

Отже, продуктивним способом творення прикметникових АЛН у поетичному словнику поетів кінця ХХ – поч. XXI ст. є основоскладання. Усі авторські складні прикметники формують дві групи: 1) композити з сурядними відношеннями між основами; 2) композити з підрядними відношеннями між основами. Переважають складні слова першої групи. Загалом індивідуально-авторські складні прикметники обох груп є оригінальними, семантично місткими, образними, часто експресивними номінаціями, створеними з певною стилістичною метою.

Загалом серед прикметникових новотворів сучасних майстрів слова переважають складні ад’єктиви, які в контексті виконують роль семантично та стилістично виразних епітетів.