Розділ 1 авторський лексичний новотвір як об’єкт лінгвістичних досліджень

1.1. Категорія нових слів у світлі сучасних мовознавчих парадигм

У лінгвістичній науці трактування поняття “неологізм”, незважаючи на давню традицію його вивчення, залишається досить суперечливим. До визначення цього мовного явища існує два підходи – вузький і широкий, в основі яких лежать різні ознаки неологізмів.

Так, прихильники вузького підходу, грунтуючи свої міркування на денотативному критерії, основне призначення неологізмів убачають лише в позначенні нових реалій (понять, предметів, явищ). Подібні думки спостерігаємо у лінгвістичних дослідженнях М. Шанського, який тлумачить неологізми як нові лексичні утворення, які ще не ввійшли або ще не входили в загальнолітературне вживання, і які виникають через суспільну необхідність для позначення нового предмета або явища, зберігаючи відчуття новизни для носіїв мови [53, с. 158–161].

О. Єрмакова, підкреслюючи місце неологізмів у лексиці нашого часу й найближчого майбутнього, визначає цей клас слів як “лексичні одиниці, які ще не загальновживані, але можуть ними стати, які з'явилися в мові в певний період і не існували раніше, які відчуваються як нові в мовній свідомості носіїв мови" [23, с. 56].

Виходячи в своїх міркуваннях із соціолінгвістичного підходу до вивчення сутності мови, ці лінгвісти пояснюють будь-які зміни в лексичній системі мови позамовними чинниками. На їх переконання, мова, як перше найважливіше й найнеобхідніше надбання людини, є “продуктом суспільства” й засобом спілкування у зв'язку з її суспільним статусом і роллю (А. Мейє, Л. Щерба, Є. Поливанов, Б. Ларін та ін). Висуваючи детермінованість лексичного збагачення як визначальну ознаку поняття ‘“неологізм", вони стверджують, що словникові інновації зумовлені ускладненням соціальних відносин – розвитком науки й техніки і, відповідно до цього, потребою в позначенні нових реалій, понять і явищ.

1.2. Типологія нових слів

Для поетичного мовлення авторські новотвори є, загалом, характерною ознакою. У зв'язку з цим можна твердити, що інновації є нормою художнього мовлення. При цьому критерієм функціонально-мовленнєвої норми може бути естетична доцільність новотвору. Поет нерідко сам творить індивідуальну літературну норму, яка при дії багатьох чинників стає загальнолітературною.

Зважаючи на багатовимірність понять „нове слово", „неологізм”, „авторсисий новотвір”, у сучасному слов'янському мовознавстві пропонують класифікації цих мовних явищ на основі різноманітних критеріїв та з врахуванням різних параметрів. У працях, присвячених вивченню шляхів і способів поповнення лексикону, поряд із терміном неологізм уживаються також індивідуальний новотвір, оказіоналізм, індивідуально-авторський неологізм, потенційне слово, інновація, неолексема, новотвір, лексичний новотвір, оказіональне слово, неосемантизм, індивідуальне слово, неологізм та ін., які до сьогодні не мають у мовознавстві єдино прийнятого тлумачення.

Детальний аналіз основних підходів до визначення лінгвістичного статусу неологізму та його співвідношення з поняттям оказіоналізм подано в багатьох дослідженнях. Фахівці наголошують на одній із сутнісних ознак неологізму, виокремлювану усіма без винятку мовознавцями – новизні. Останню пропонують розуміти як неадаптований, унікальний, винятковий якісний стан, який характеризується неповторністю та неподібність до вже адаптованих. За такого витлумачення новизни під кваліфікацією неологізмів потрапляють, передусім, індивідуально-авторські, оказіональні утворення, неологічний статус яких у традиційному мовознавстві досить часто піддавали сумнівам, виходячи з того, що новим може бути лише те, що може старіти [34, с. 44–76].

Отже, однією з актуальних проблем неології є диференціація нових слів. Неологи вважають за необхідне виділяти такі ознаки:

1. уходження / невходження нових слів до мови / мовлення;

2. зумисне / випадкове створення;

3. сферу вживання нових одиниць у мовленнєвому просторі;

4. відповідність / невідповідність словотвірній системі мови;

5. ступінь стандартності новотворів.

Ураховуючи ці ознаки, усі нові слова поділяють на неологізми – факти мови, і новотвори – факти індивідуального мовлення. Неологізми як одиниці літературної мови стають узуальними, загальноприйнятими, а новотвори для суспільства загалом (В. Лопатін, О. Габінська, А. Ликов, Р. Намітокова та ін.).

У сучасній неології оказіоналізмом уважається незвичне, здебільшого експресивно забарвлене слово, утворене з порушенням законів словотворення чи мовної норми. Таке слово існує лише в певному контексті, в якому воно виникло. Оказіоналізми зіставляються зі словами узуальними, від неологізмів відрізняються тим, що зберігають свою новизну незалежно від реального часу їх утвореня. Оказіоналізми створюються авторами літературного твору з певною стилістичною метою. Розрізняють оказіоналізми авторські, дитячі та розмовні, що побутують в усному мовленні. Як правило, вони не стають фактами загальнонародної мови.

Не викликає сумнівів той факт, що в художньому творі порушення мовної норми повинно бути обов’язково естетично виправданим.

Зважаючи на багатовимірність понять «нове слово», «інновація», «авторський новотвір», у сучасному слов’янському мовознавстві пропонують різноманітні типології цих мовних явищ.

У сучасних російських дослідженнях із неології та неографії пропонується класифікація лексико-фразеологічних інновацій за такими

ознаками:

І. За формою мовної одиниці: 1) лексичні, 2) семантичні, 3) фразеологічні новації.

ІІ. За способом номінації: І) новостворені слова, значення, сполучення; 2) готові одиниці, що увійшли до складу літературної мови (зокрема, зовнішні та внутрішні входження).

IІІ. За відношенням до мови / мовлення: 1) узуальні неологізми; 2) неузуальні новотвори (оказіональні та індивідуально-авторські слова, значення, сполучення) [2, с. 17–18].

Традиційно ж неузуальні новотвори (у тім числі й індивідуально-авторські інновації) поділяють на такі типи (за формою одиниці):

1. Фонетичні оказіоналізми. Аналізуючи неологізми англійської мовн.

В. Заботкіна виокремлює так звані фонологічні неологізми, котрі кваліфікує як унікальні конфігурації звуків, що іноді можуть поєднуватися з морфемами грецького чи латинського походження, утворюватися від вигуків тошо [26, с. 19–20]. Інновації такого типу з’являються в тому випадку, коли автор пропонує специфічний звуковий комплекс, що, на його думку, містить і передає певну семантику, зумовлену фонетичним значенням звуків – складників цього, так би мовити, новотвору [3, с. 10].

2. Граматичні (морфологічні) оказіоналізми – це інновації, у котрих, «з погляду узусу, в конфлікті перебувають лексична семантика й граматична форма. Неможливе в системі мови виявляється можливим в авторському контексті завдяки творчому розвиткові лексичного значення слова» [3 с. 11]. Граматичні форми в поетичній мові, як зазначає І. О. Іонова, можуть набувати естетичної значущості, виразності. Найчастіше це пов’язано саме з порушенням «приписів» нормативної граматики. При цьому від свідомого використання можливостей формотворення з виразовою (зображувальною) метою необхідно відмежувати звичайні граматичні помилки.

3. Лексичні оказіоналізми створюються переважно комбінацією різних узуальних основ та афіксів відповідно до словотвірної норми чи всупереч їй. За класифікацією польських дослідників, такі новації вважаються словотвірними, тобто такими, що утворюються на основі вже існуючих у мові слів за допомогою різних словотвірних засобів – афіксації, композиції слів, абревіації тощо. Лексичні (словотвірні) оказіоналізми, отже, – це індивідуально-авторські інновації, які створені за продуктивними (з порушенням законів словотвору), непродуктивними чи оказіональними моделями і які мають «непрозору», більш складну структуру значення, до складу котрої входять оказіональні ядерні або оказіональні периферійні «сильно вірогідні» семи.

За спостереженнями дослідників, переважна більшість інновацій аналізованого типу утворюється морфологічним способом, конструювання ж лексичних оказіоналізмів лексико-синтаксичним та морфолого-синтаксичним способами менш поширене [3, с. 10]. У процесі утворення лексичних інновацій здійснюються словотвірні механізми, що склалися в мові історично, при цьому використовуються вже наявні в мові морфеми, напр.: книгокняжжя (І. Драч), князенко (В. Пахаренко).

4. Семантичні неологізми, або — неосемантизми історично першими привернули увагу мовознавців.

Оказіональні (випадкові) значення виникають та існують на основі узуальних (звичайних) традиційних значень слів. Це потенційні (можливі), однак реальновідсутні в загальнонародній мові значення слів, оскільки вони не відтворюються як звичайний мовний матеріал. Оказіональні значення слів індивідуальні й своєрідні (суб'єктивні); вони є фактами мовлення, а не формами мови.

Семантичні новотвори з’являються двома шляхами – у процесі внутрішньослівної семантичної деривації й у результаті, так би мовити, «позаслівної» деривації. Наявність / відсутність семантичної мотивованості, дохідності нового значення з історично попереднього визначає якісну відмінність цих шляхів появи семантичних інновацій.

Неологи розрізняють такі варіанти семантичних інновацій:

1) старі слова цілком змінюють своє значення, втрачаючи попереднє;

2) у семантичній структурі слова з'являється ще один лексико-семантичний варіант (ЛСВ) при одночасному збереженні всіх традиційних [26, с. 17–18].

Щодо другого варіанту семантичних інновацій слід зауважити, що слово може набувати оказіонального значення не лише за рахунок трансформації предметно-понятійного змісту, а й у результаті зміни конотативного змісту: зміни емоційно-оцінних, експресивних, естетичних компонентів. “Оказіональне” – це значення, властиве слову індивідуального вжитку лише в деяких обраних контекстах. Оказіональне значення, на думку дослідника, перебувас за межами загальновідомого та загальновживаного. Воно є результатом індивідуального добору мовця, зокрема майстра художнього слова, а також ужинається лише у певних специфічних контекстах та з певною настановою, переважно художньо-виразовою. Деякі оказіональні значення фіксуються у лексикографічних працях.

Власне ж семантичними неологізмами (перший із зазначених вище варіант інновацій) вважаються лексичні інновації, що утворюються без участі фіксальних морфем шляхом включення уже наявного в мові слова з певним значенням до нового лексичного розряду.

У дослідженнях неологічної оказіональної лексики здійснювалися спроби диференціювати інновації за ступенем їхньої оказіональності. Так, Н. Бабенко пропонує розрізняти три ступені оказіональності новотворів:

1) оказіоналізми першого ступеня – це стандартні, потенційні утворення, сконструйовані у цілковитій відповідності до дериваційних норм сучасної літературної мови;

2) оказіоналізми другого ступеня – частково нестандартні утворення,

причім відступи від дериваційної норми, що сталися в процесі створення оказіоналізму, не зумовлюють труднощів семантичної інтерпретації

останнього;

З) оказіоналізми третього ступеня – це суто оказіональні, цілком нестандартні новотвори, семантична інтерпретація котрих досить складна, а відступ від дериваційної норми суттєвий. Такі утворення часто не мають аналогів навіть серед оказіоналізмів [3].

Отже, питання про ступені оказіональності лексичних інновацій у мовознавстві розглядається, передусім, зі словотвірного погляду: до уваги береться насамперед те, без порушення чи з порушенням дериваційних законів мови відбувається конструювання мовленнєвої одиниці; тобто – у результата словотвірного акту зявляється стандартна чи нестандартна лексична інновація, якій, закономірно, буде притаманний той чи інший ступінь оказіональності.

Утім, під час аналізу індивідуально-авторських утворень з естетичного погляду питання про ступінь їхньої оказіональності втрачає свою актуальність: будь-який новотвір, незалежно від міри (ступеня) його нестандартності, у певному контексті може бути незамінним компонентом, що сприяє реалізації авторського задуму.