16. Морально-естетична проблематика роману о. Уайльда «Портрет Доріана Грея»

фоточки

17. Афоризми о. Уайльда. Критика суспільно прийнятих стереотипів через парадокси (за романом «Портрет Доріана Грея»)

Фоточки

- Нет книг нравственных или безнравственных. Есть книги хорошо написанные или написанные плохо. Вот и все.

- Художник не моралист. Подобная склонность художника рождает непростительную манерность стиля.

- В сущности, Искусство — зеркало, отражающее того, кто в него смотрится, а вовсе не жизнь.

- Всякое искусство совершенно бесполезно.

В свете подобного понимания творчества широко известный уайлдовский парадокс об аморальности искусства («нет ни нравственных, ни безнравственных стихов; стихи бывают хорошо написанные и дурно написанные») раскрывается с неожиданной стороны.

Всякое искусство аморально, то есть, стоит над моралью. Тому, кто созерцает прекрасное, ограничительные рамки морали попросту не нужны: «Эстетика выше этики. Она принадлежит сфере более высокой духовности... мы достигаем совершенства, о котором

мечтали святые, совершенства тех, для кого грех невозможен, и не оттого, что они аскетически сдерживают себя, а потому, что в своих полностью свободных поступках не могут нанести урона душе...». Тайна художественности, по мнению Уайлда, заключается в умении облечь переживание в эстетическую форму, упорядочивающую хаос реального бытия: «Великие произведения полны жизни — в сущности, полны жизни они одни... Потому что жизнь ужасающе бесформенна... жизнь — всегда неудача».

 Роман О. Уайльда "Портрет Доріана Грея" незвичайний уже тим, що схожий на реалістичний, але не є таким. Цей твір - втілення естетизму Уайльда, його парадоксального мислення.       Про що ж роман? Перш за все про те, який зв'язок між життям і мистецтвом і що таке краса. Письменник намагається створити атмосферу прекрасного, відчуття краси через саму манеру висловлюватися. Він постійно вражає читача, вивертаючи сталі уявлення й поняття. Кожен із героїв - втілення якогось боку мистецтва, прекрасного. Безіл - втілення служіння мистецтву, лорд Генрі - втілення філософії насолоди, а Доріан - людина, яка вирішила зробити своє життя прекрасним, як саме мистецтво. Але парадокс у тому, що, декларуючи прекрасне як суть життя, герої здійснюють вчинки, які не можна вважати за прекрасні. Найяскравіше мислить лорд Генрі, який із холодним цинізмом вивертає навіть моральні істини просто заради гри розуму. Так розкриває Уайльд думку про те, що мистецтво не має нічого спільного з істиною та мораллю. Письменник показує, куди може завести захоплення інтелектуальною грою, яка не має на меті нічого, крім самої гри. Адже мета лорда Генрі - не істина і краса, а самовивищення, утвердження власної особистості. Уайльд показав могутність прекрасного слова і красу витонченої думки. Але разом із тим письменник продемонстрував, що є галузь, для якої парадокс - це загибель. Це галузь моралі. Є моральні засади, які тримають людство, і парадокс тут недоречний, оскільки руйнує їх, робить відносним добро і зло. А це неприпустиме. Саме про це розповідає витвір мистецтва - портрет Доріана Грея. Портрет дає моральну оцінку героя, тобто не залишається байдужим до моралі. Коли Доріан кидається з ножем на портрет, то вбиває себе, а портрет знову залишається прекрасним, повернувши вади Доріанові.       Про що ж свідчать парадокси Уайльда? Може, про те, що людина потворна, а мистецтво завжди прекрасне? А може, про те, що для краси мистецтва необхідне спокутування людських гріхів, бо мораль і краса складають гармонію?