Розділ 1 сутність і зміст соціальних мереж

Мережі існували здавна: мережа доріг в давньому Римі, поштові мережі в Середньовіччі, залізничні мережі, телеграфні, телефонні мережі і, нарешті, телекомунікаційні мережі. Кожний новий вид мереж сприяв розвитку комунікацій між людьми і тим самим забезпечував прогрес.

В той же час, як і будь-яке явище, розвиток мереж мав та має як свої позитивні, так і негативні сторони. Так, велика кількість вчених передбачають в перспективі розвиток нового «рабовласницького суспільства». Владу захоплять і вже захопили глобальні мережі та корпорації, яким кожна людина буде підконтрольна та вимоги які він буде виконувати. З`явився термін «нетократія» (net – мережа) – нова форма керівництва суспільством, в рамках якої основною цінністю є не матеріальні ресурси (гроші, нерухомість, і т.д.), а інформація та структури, що її охороняють, обробляють і передають. Вже сьогодні «корпоративна символіка», «корпоративний стиль», «корпоративна етика», «корпоративний відпочинок» і т. д. – поняття, що стали повсякденними. За всім цим криється намір тримати людину, і не тільки його, а й його сім`ю, його соціальне оточення «на виду», під контролем.

Практично кожна людина зі всіма його особистими даними у всіх деталях вже включена до десятків мережевих баз та банків даних. Сьогодні ви можете в Інтернеті знайти про себе такі відомості, про існування яких ви навіть не підозрюєте.

Серед мережевих ресурсів все більшу роль грають он-лайнові соціальні мережі, які крім виконання функцій підтримки спілкування, обміну думками та отриманню інформації їх членами в останній час все частіше стають об`єктами і засобами інформаційного управління та ареною інформаційного протиборства.

В не далекому майбутньому вони неодмінно стануть суттєвим інструментом інформаційного впливу, в тому числі – з метою маніпулювання особистістю, соціальними групами та суспільством в цілому, а також полем інформаційних воєн.

1.1. Феномен соціальних мереж

Термін «соціальна мережа» в 1954 році ввів англійський соціолог Джеймс Барнс у збірці робіт «Людські стосунки». Цим терміном він виразив думку про те, що суспільство – це складне переплетення стосунків. Барнс досліджував взаємозв`язки між людьми за допомогою візуальних діаграм, в яких окремі особи зображені крапками, а зв`язки між ними – лініями. В 1959 році принципами формування соціальних мереж зацікавились угорські математики Пол Ердос (PaulErdos) і Альфред Реній (AlfredRenyi). Вони написали цілу низку статей на основі своїх досліджень. ДунканУоттс (DuncanJ. Watts) і Стівен Строгац (StevenH. Strogatz) розвинули теорію соціальних мереж.Вони першими запропонували поняття коефіцієнта кластеризації, тобто ступеня близькості між неоднорідними групами (коли людина розширює мережу своїх зв`язків за рахунок осіб, яких вона не знає особисто, але знають її знайомі).

Соціальна мережа – це спільнота людей, об`єднаних однаковими інтересами, уподобаннями або тих, що мають інші причини для безпосереднього спілкування між собою.

Соціальна мережа в Інтернеті (від англ. Socialnetworkingservice – соціально мережева послуга) – це програмний сервіс, платформа для взаємодії людей в групі чи групах. Завданням такого сервісу є забезпечення користувачів усіма можливими інструментами для спілкування одне з одним – відео, чати, зображення, музика, блоги, форуми тощо. Перша соціальна мережа з`явилась в Інтернеті в 1995 році. Початок нового напрямку веб-сервісів поклав американський сайт Classmates.com, який пропонував відшукати своїх однокласників, колег та друзів.

Зараз у мережі Classmates.com зареєстровано більше 40 мільйонів активних користувачів з США та Канади. 2003 рік – поява Linkedln (зараз – більше 20 мільйонів користувачів), Ні5 (80 мільйонів користувачів);2004 рік – orkut (понад 16 мільйонів користувачів на кінець 2006 року), Facebook (більше 69 мільйонів користувачів), Friendster (50 мільйонів користувачів), MySpace тощо. Шалений успіх MySpace у 2005 році (за два роки існування сервісу його аудиторія виросла до 47,3 мільйонів осіб) призвів до швидкого розростання соціальних мереж та збільшення їх популярності серед користувачів.

Соціальні мережі швидко набирають популярності в Україні та світі завдяки стрімкій Інтернетизації суспільства. Останні дослідження компанії InMind за IV квартал 2007 року показують, що 26% населення України віком від 15 років (тобто 7 мільйонів людей) є активними користувачами Всесвітньої мережі (тобто користуються Інтернетом частіше 1 разу на місяць). За даними компанії GfK, ця цифра складає 6,3 мільйона користувачів або 16% всього населення України. Швидке проникнення Інтернету сприяє географічному розширенню мережі особистих контактів. Люди стають більш мобільними – легко змінюють роботу, помешкання, але прагнуть зберегти стосунки з друзями, колегами та однодумцями.

Тож в світі, де на спілкування у людей залишається все менше часу, соціальні мережі видаються одним з найзручніших інструментів для знаходження колишніх колег, однокласників та людей зі спільними інтересами. Розуміння значення інтернет та соціальних мереж змушує передові держави вкладати величезні інвестиції в Internet-мережі, які нині стають не тільки засобом комунікації, а й ефективною політичною зброєю.

Боротьба в інформаційній сфері за думки людей відкриває соціальні мережі як інструмент інформаційного протиборства. Знаковою була закрита зустріч Барака Обами з главами найбільшихІТ-компаній – Google, Apple, Facebook відразу після повалення Хосні Мубарака з поста президента Єгипту і перемоги демонстрантів. Не менш цікава мова Хілларі Клінтон про політику США щодо прав і свобод в Інтернеті.

"Свобода доступу до Інтернету є невід'ємним правом людини, і адміністрація США має намір захищати це право всюди – від Близького Сходу до Китаю. 25 мільйонів доларів виділено в американському бюджеті-2012 на захист блогерів та забезпечення вільного доступу до соціальних мереж в таких країнах, як Іран, Куба, Сирія, В'єтнам і М'янма", - заявила Х.Клінтон.

На сьогоднішній день відбувається активна політизація соціальних мереж. Блоги активно використовуються професійними політиками як для пропаганди своїх ідей так і контрпропаганди, боротьби з політичними опонентами. Постійно зростає кількість політиків, які ведуть свої інтернет-сторінки і таким чином спілкуються між собою і з простими людьми. Є акаунти, відкриті від імені Хілларі Клінтон, Ангели Меркель, Сеголен Руаяль, Барака Обами, і навіть Махмуда Ахмадінежада. Також збільшується кількість українських і російських політиків в соціальних мережах: Ю. Тимошенко, Д. Медведев, М. Азаров, В. Турчинов, В. Жириновський, С. Тігіпко і багато інших. Серед українських політиків яскравим прикладом є активність Юлії Тимошенко. Політик писала дискредитуючі українську владу «твіти» у своєму акаунті в Twitter навіть з Генпрокуратури і суду.

Перший мережевий експеримент був здійснений у 2011 році. Він безумовно став переломним у сфері впливу інформаційних технологій на суспільство: на зміну телебаченню в якості маніпулятора на перше місце вийшли соціальні мережі. Можливості маніпулювання суспільною свідомістю через соціальні мережі в 2011 р. були продемонстровані в усій красі, причому навіть не в інформаційно-насиченому західному світі, а в арабських країнах, де розвиток соціальних мереж почалося трохи пізніше. Першим "майданчиком для експерименту" був обраний Туніс - найбільш секуляризована і "європеїзована" арабська країна, населення якої завдяки туристичному буму більше, ніж в інших країнах Північної Африки, долучилося до "європейських цінностей".Формальних причин невдоволення тунісців президентом Зінель-Абідін Бен Алі не було. За даними ООН, національний дохід на душу населення за останні двадцять п'ять років правління Бен Алі збільшився у десять разів, а за період 2004-2009 рр. дохід на душу населення зріс з 3,5 тис. туніських динарів ($ 2,7 тис.) до 5 тис. ($ 3,9 тис.). Якщо в 1984 р. 14% населення жило нижче рівня бідності, то до 2010 р. цей показник знизився до 3,8%, а 21% тунісців володіли власними автомобілями.

Особливої опозиції в Тунісі не було, як і впливової опозиційною преси та телебачення, а близькі до влади телеканали відрізнялися лояльністю до влади. Тим не менш, на початку 2011 р. влада Бен Алі була повалена протягом декількох днів — шляхом організації масових протестів, мобілізованих через "соціальні мережі". Влада Тунісу, зіткнувшись з новим і непередбачуваним явищем, виявилася абсолютно не готовою до "мережевої революційної атаки", З Тунісу хвиля "мережевої революції" стрімко перекинулася практично в усі арабські країни, навіть у відносно благополучні монархії Перської затоки.

З часом успіх маніпуляцій суспільною свідомістю через "соціальні мережі" та Інтернет перевершив всі очікування, особливо в "туристичних" арабських країнах.

Режим Хосні Мубарака, який вважався непорушним в Єгипті, був повалений протягом декількох тижнів. Проте потім, оговтавшись від перших потрясінь, влада арабських держав почала приймати контрзаходи.

Крім того, увагу світової громадської думки від арабських країн, Близького Сходу та Північної Африки було відвернуто аварією на АЕС "Фукусіма-1" в Японії, що сталася через масштабний землетрус і цунамі. Для підтримки "революцій" знадобилося відкрите зовнішнє втручання. США і ЄС вирішили зосередити зусилля, включаючи військові, на повалення влади МуаммараКаддафі в Лівії, що вилилося в більш ніж восьмимісячну кровопролитну війну.

Цю війну західним державам і підконтрольним їм місцевим "революціонерам" вдалося виграти з великим трудом, лише вбивши лівійського лідера. "Лівійська війна" і опір Муаммара Каддафі застопорили розвиток "мережевих революційних технологій" по світу, але заспокоюватися рано. Кінець 2011 р. показав, що на черзі у тих, хто має намір використовувати Інтернет і "соціальні мережі" для зміни існуючих влади, "значиться" Росія. Тут прем'єр міністр Володимир Путін, що пробув президентом РФ два терміни завдяки вмілому використанню можливостей телебачення, повернувся на президентський пост. Але це не зовсім подобається західним "доброзичливцям" Росії. Все це дозволяє припустити, що продовження інформаційної війни у форматі "соціальні мережі проти телебачення" – майже неминуче, а її результат практично вирішений, оскільки на Заході в минулому році почали відмовлятися від "телевізійних способів маніпуляції" суспільною свідомістю на користь мережі Інтернет і "соціальних мереж ".

Таким чином, 2011 р. знаменував собою закінчення епохи телеманіпуляцій та настання епохи домінування Інтернету і соціальних мереж "в справі формування громадської думки". Десять років тому 2001-й рік став як би "кульмінацією" епохи телебачення.

В цей час Інтернет існував і стрімко розвивався, проте "соціальні мережі" поки що знаходилися в "зародковому" стані і велика частина населення, в тому числі в країнах Заходу черпала інформацію з екранів телебачення.

Саме завдяки можливості "однобічної" трансляції інформації через телеканали і стала можлива грандіозна провокація 11 вересня 2001р. і культивування міфу про "жахливу" Аль-Каїді і "всемогутнього" УсамабенЛадена. Але вже на початку 2011 р. "міф про Бен Ладена" його розробникам довелося терміново здавати "в утиль" і вживати заходів для того, щоб про цього персонажа забули.І з якої причини це сталося, теж зрозуміло: виникли питання - якщо Бен Ладен і Аль-Каїда так всемогутні, то чому їх немає в "соціальних мережах", особливо на тлі вируючих в арабському світі "мережевих революцій”.

Адже сьогодні важко знайти навіть маргінальне угруповання з двома-трьома десятками послідовників, щоб вона не заявила про себе через соціальні мережі, а тут – така конспірація, причому в той самий момент, коли інші прихильники радикального ісламу беруть живу участь в "революційних" подіях.

У світі почали дотримуватися принципів: якщо якогось явища немає в "соціальних мережах", значить його немає взагалі. І телепропаганду, яка не знаходить свого підтвердження в Інтернет співтоваристві, сьогодні мало кого переконаєш. Це почали розуміти і ініціатори "боротьби з тероризмом". Тому на початку травня 2011 р. було оголошено про "знищення" УсамибенЛадена– з опусканням "кінців у воду" (тіло нібито поховали в морі) і швидким "примусовим забуванням" раніше "всемогутнього і жахливого дідуся". Таким чином, в 2011 р. стало очевидно, що провокації і маніпулювання масовою свідомістю через телебачення залишилися в минулому. Про закінчення "епохи телебачення" красномовно свідчить провал спроби організувати нове "світове зло" за допомогою потрібних телетрансляцій – мова йде про розстріл молоді в літньому таборі правлячої Норвезької робочої партії на острові в околицях Осло. Тут також заздалегідь "створили образ лиходія" – у вигляді "правоконсервативного" терориста-одинака Андерса Брейвіка.

Після цього, за логікою організаторів провокації, західне співтовариство повинно було в єдиному пориві озброїтися на "нового ворога": замість жахливого ісламського екстреміста Бен Ладена тепер "супостатами" повинні були стати "нетолерантні" християни і праві консерватори, "не люблять тих же" – тепер уже "хороших" – мусульман. Але сталося непередбачене: в "соціальних" мережах почали сумніватися в правдивості "офіційної*" версії норвезької трагедії, яка транслювалася через телеканали (сумнів в офіційній версії подій 11 вересня 2001 р. також були відразу ж після них, але вони, як правило, "викладалися "на відвідуваних Інтернет-сайтах і порталах і великого впливу на громадську думку не чинили).У результаті інформаційну операцію довелося терміново згортати. Продовження правоконсервативноготерору не послідувало і через кількамісяців після норвезького побоїщапро ньоготелебачення таЗМІ намагаються без особливої потреби не згадувати.

Громадська активність у соціальних медіа стає одним з трендів сучасного глобального розвитку, що спонукає до наукового вивчення та аналізу напрямків їх еволюції. Соціальні медіа користуються надзвичайно високим рівнем довіри з боку аудиторії (в середньому у декілька разів більшим, аніж традиційні ЗМІ та реклама). На початку ХХІ століття глобальний розвиток масової комунікації на платформі концепції Web 2.0 ("соціальні медіа"), стає чинником виникнення новітніх віртуальних форматів соціальної активності і "нових (мережевих) ідентичностей".

Соціально-мобілізаційна активність деструктивного характеру, а також акції протесту, що організовуються із застосуванням інструментарію соціальних мереж (рухи, демонстрації, флеш-моби, перекриття трас тощо) стають повсякденними у житті і сучасного суспільства.

Перевагами цього різновиду медіа є небачена раніше оперативність, лабільність, доступність, ємність, а найголовніше інтерактивність і мережева архітектура, що уможливлює і навіть стимулює необмежене зростання їхньої аудиторії.

Достатньо сказати, що соціальні медіа стали найпопулярнішою складовою сучасного Інтернету, яким у світі користуються нині понад 2 млрд. осіб. Більше 60 % цих людей є активними користувачами інтерактивних сервісів Web 2.0. Сьогодні з 100 найвідвідуваніших сайтів у світі 20 це класичні соціальні мережі й ще 60 — тією чи іншою мірою використовують Web 2,0, тобто є соцiалізованими. Більше 80% компаній по усьому світі використовують соціальні мережі в роботі. Близько 78% людей довіряють повідомленням із соціальних мереж, і значно менший відсоток — традиційним джерелам інформації та рекламі. Серед соціальних мереж найбільш суттєву позицію у Інтернеті займає Fаcеbook. По даним на кінець грудня 2013 року, в цій соціальній мережі зареєстровано більш ніж мільярд активних користувачів і приріст складає 45 млн користувачів щомісячно.

Таким чином, вивчення феномену соціальних мереж свідчить про те, що поява в XXI столітті нової реальності у вигляді безлічі глобальних і соціальних мереж якісно змінюють середовище існування суспільства та його безпеки. Слід визнати, що уряди та спецслужби провідних країн світу хоча і намагаються але не завжди встигають за розвитком сучасних технологій і не можуть повністю контролювати хакерів, інформаційні потоки, Інтернет загалом та соціальні мережі зокрема. Світове співтовариство сьогодні достатньо глибоко інтегроване у міжнародні мережеві онлайн-спільноти і аудиторія соціальних медіа збільшується рекордними темпами.

Вже зараз потенціал соціальних мереж є достатнім, для того щоб з їх допомогою влаштувати повномасштабний соціальний катаклізм («блогерні революції» в Єгипті, Тунісі, Ємені), загальнонаціональну акцію, організувати громадський або політичний рух тощо.

Досвід «блогерних революцій» переконливо свідчить про необхідність посиленої уваги з боку держави до діяльності та розвитку соціальних мереж. Водночас, така увага не повинна порушувати права людини, зафіксовані у законодавстві, і має формуватись на засадах конструктивної співпраці органів державної влади із новими мережевими суспільно-політичними рухами як своєрідної форми вияву політичної активності мас.

Це зумовлює необхідність постійного аналізу і оцінки динаміки, напрямків і тенденцій даних процесів у світі в контексті глобального розвитку, досліджувати глобальні громадсько-політичні рухи у соціальних мережах та їх вплив на політичні процеси сучасності, розглянути пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення організаційно-правових механізмів держаної політики щодо контролю та співробітництва з політичними рухами у всіх видах соціальних медіа.

Важливим підсумком вивчення соціальних мереж є визначення загроз національній безпеці будь-якої держави. Чинники, за умови наявності яких соціальні мережі можуть розглядатися як виклик національній безпеці – це події, явища, процеси та інші чинники, які породжують небезпеки щодо:

• порушення прав і свобод людини;

• суспільно-політичній стабільності;

• соціально-економічного розвитку;

• підриву міжнародної стабільності та регіональної безпеки;

• державної безпеки, обороноздатності країни тощо.

Соціальні мережі – як виклик національній безпеці, це передусім проблема, яка отримала суспільний відголос й розв’язання якої, має важливе, пріоритетне значення, оскільки дана проблема, не має чіткого та однозначного механізму розв’язання, і вимагає постійного втручання та контролю.