3.3 Діяльність громадських організацій та товариств

У дореволюційній Росії соціальний прогрес був безпосередньо пов'язаний із розвитком культури. Тоді також гостро стояли проблеми неграмотності населення, відсутності доступу його до утворення, організації культурних розваг, боротьби з алкоголізмом.

Зусиль одного уряду було замало. Суттєвий внесок у розв'язання них вносила громадськість із допомогою культурно-просвітніх установ.

У її витоків стояла інтелігенція. Згодом коло учасників культурно-просвітнього руху став розширюватися. Професори й студенти університетів, викладачі училищ, вчителя і вчительки шкіл, священнослужителі, передові представники дворянства, чиновництва, інженери, лікарі, агрономи, фабрично-заводска адміністрація, фабриканти - ось далеко неповний перелік учасників розпочатого в імперії культурно-просвітнього руху.

В 1839 році, було створено Одеське товариство історії та старожитностей. Його поява була викликана практичними і науковими потребами, як вже зазначалось, вивчення пам’яток Південної України, археології, вітчизняної історії. Воно було відкрито після затвердження міністром народної освіти статуту Товариства та клопотання М. С. Воронцова. Пізніше, у 27 листопада 1872 році, Одеському товариству історії та старожитностей надано звання Імператорського:

«Госадарь Император, по всеподданнейшему докладу министра народного просвешения, Всемилостивейшее соизволить предоставить Одесскому обществу истории и древностей, в воздание заслуг, оказанных оным отечественной науке в продолжение более тридцатилетнего своего сушествования, наименование «Императорскаго». [26, с. 12]

12 січня 1873 року за клопотанням вже Імперського одеського товариства історії та старожитностей міністр народної просвіти затвердив новий статут товариства. [30, с. 1-2]

Цікавим є другий параграф цього статуту, де прописані основні цілі діяльності товариства, а саме:

“а) собрание, описание и хранение всех остатков древностей, открывающихся в пределах его деятельности или имеющих отношение к сказанным местам; б) отыскание, раз бор и обьяснение документов и актов, касающихся истории означеннях мест; в) критическое наследование, показани древних писателей о местностях и достопремечательностях края и открывание следов их в настоящие время; г) приготовление материалов для будующей истории края сообщением верных сведений о нынешнем его состоянии к географи и статистике; д) раз бор выходящих на русаком и иностранных язиках починений по тому же предмету, и определение степени их достоверности, и наконец, е) издание во всеобщее сведение результатов своих занятий”. [30, 14-25]

Наступ в статуті розлягут склад товариства, посадові обов’язки, організаційні питання, видавництво – усього 72 параграфи.

Одеське товариство історії та старожитностей за роки свого існування здійснило важливий внесок у розвиток пам’яткоохоронної справи та збереження культурної спадщини українського народу в південному регіоні.

Одеському товариству дозволялось проводити археологічні розкопки по всій території Південної України, на казенних землях з дозволу місцевих властей, а на приватних — з дозволу власника. Це важливе право згодом було поширено також на інші регіони Росії.

“Производившияся в 1883 г. по инициативе Общества раскопкисостовляли продолжение прежде начатых работ по раскрытию остатков древнаго города Херсонеса Таврическаго; работами 1883 года обнаружено еще несколько улиц древняго города и остатки различных зданий. Вещей при этом не найдено никаких, кроме 20 более или менее уцелевших древних монет”. [52, с. 43-46]

Велика роль Одеського товариства у розповсюдженні історичних та археологічних знань про Південну Україну, а саме: збирання, опис і збереження пам’яток старовини; вивчення та публікація писемних пам’яток; організація наукових експедицій і екскурсій для проведення археологічних розкопок та вивчення пам’яток археології; видання матеріалів історико-археологічних досліджень; організація та проведення конкурсів на кращі твори з питань пам’яткознавства. Все це сприяло поширенню більш ґрунтовних знань і відомостей про стан історико-культурної спадщини українського народу на півдні. Члени Товариства завжди намагались залучити до свого складу вчених та краєзнавців-аматорів краю. Якщо, в перший рік існування, у 1839р., воно налічувало дійсних членів — 49, почесних — 6, пошукачів — 7, кореспондентів — 20 (з них — 2 за кордоном), то у 1889 р. до його складу входило 142 особи, із них: дійсних членів — 101, почесних — 16, пошукачів та кореспондентів — 35.

Про науковий і громадський авторитет Одеського товариства історії та старожитностей можна судити з того, що з ним встановили зв’язки усі університети тодішньої Російської імперії. Товариство підтримувало творчі зв’язки також із науковими установами Греції, Італії, Німеччини, Угорщини, Польщі, що також відіграло велике значення у дослідженні пам’яток старовини і мистецтва в південному регіоні.

Майже всі музеї півдня України знаходилися під науково-адміністративним контролем Одеського товариства історії та старожитностей. Це і музей старожитностей в Одесі (1825), Керчі (1826), Феодосійський (1850), Судакський (1868), Мелек-Чесменський курган в Керчі (1869), Аккерманський (1896) та ін. Музеї поповнювалися колекціями тапредметами старовини, знайденими на території Бессарабії, Новоросії та Криму.

“Важным событием в жизни Общества в минувшем году было новое устройство его музея в Одессе. Одесский городской голова Г. Г. Маразли, видя, что прежнее знание, построенное Обществом в 1840 году, для хранения поступающих древностей, становится тесным, пожертвовал 30 тысячь рублей на постройку новаго, юолее обширнаго здания, с условием, чтобы в нем помещалась, кроме музея, и Одесская городская публичная библиотека”. [54, с. 107-114]

Серйозну наукову та популяризаторську роботу вело “Товариство природознавців”, засноване у 1870 р. в Новоросійському університеті.

12 лютого 1877 р. в Журналі Міністерства Народної освіти з’явився статут “Товариство природознавців”. Він складається з 64 параграфів і у першому визначає основні цілі діяльності товариства:

“а) способствовать развитию естественных наук вообще; б) распространять естественно-исторические знания в России; в) содействовать исследованию природы России, преимущественно южных ея провинций и смежных местностей, хотя бы они находились и вне пределов Империи”. [42, с. 7-21]

Товариство мало власний друкований орган “Записки”, у якому при родознавці друкували свої статті та результати досліджень. Велику роль у плідній діяльності “Товариства природознавців” відіграли його президенти-професори В. Заленський, О. Ковалевський, І. Мечников і Л. Ценковський. У 1889 р. при університеті було організовано “Історико-філологічне товариство”. Першим його головою став історик-візантолог професор Ф. Успенський. Новоросійський університет був наймолодшим, і тому роль наукових товариств у його становленні була порівняно значною.

Фінансування державою проведення науково-дослідних робіт університетів, як і фінансування всіх інших галузей їхньої діяльності, здійснювалося впродовж другої половини ХІХ – на початку ХХ ст. не на належному рівні. До прикладу, Новоросійський університет не мав асигнувань на науково-дослідну роботу й публікацію фундаментальних праць. Відпускалося лише 450 крб. на рік для друкування протоколів Ради університету. З 1868 р. почали виходити “Записки Новоросійського університету”, в яких, крім протоколів засідань Ради, друкувалися наукові праці й повідомлення.

У таких несприятливих умовах професорсько-викладацький склад університетів за рахунок здебільшого власної ініціативи продовжував займатися науково-дослідною діяльністю і залучати до неї студентів. Скажімо, факультети Новоросійського університету з метою заохочення студентів до наукової роботи щороку пропонували теми для написання праць, кращі з яких нагороджувалися медалями і преміями. Згодом медальні праці студентів друкували коштом університету у виданнях університету.

****

Отже, окрім відомостей про навчальні заклади, в Журналі Міністерства народної освіти можна знайти і інформацію про громадські організації. Такою організацією на півдні України є Одеське Імперське товариство історії та старожитностей. Воно було засновано в 1839 р., але найбільшого розквіту його діяльність досягла саме у другій половині XIX – початку XX ст. З кожним роком кількість членів зазначеного товариства тільки зростало: у 1839р., воно налічувало дійсних членів — 49, почесних — 6, пошукачів — 7, кореспондентів — 20 (з них — 2 за кордоном), то у 1889 р. до його складу входило 142 особи, із них: дійсних членів — 101, почесних — 16, пошукачів та кореспондентів — 35. Товариство біло причетне до створення багатьох музеїв та території Південної України, проведено велика кількість історичних досліджень, які знайшли своє відображення у власному виданні.

На базі Новоросійського університету в поданий період, в 1870 р., було засноване “Товариство природознавців”.

Розділ 4. ПИТАННЯ ФІНАНСУВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ ПО МАТЕРІАЛАМ ЖУРНАЛА МІНІСТЕРСТВА НАРОДНОЇ ПРОСВІТИ