1.Конституційне право України як публічна галузь права. Зміст та структура предмету конституційного права.

Конституційне право - провідна галузь національного права України, що являє собою систему правових норм, які регулюють базові суспільні відносини, закріплюючи при цьому належність публічної влади, засади її організації та форми здійснення, а також: невід 'ємні права і свободи людини і громадянина,.

У системі націон. права України конституц. право посідає особливе, провідне місце, що обумовлено такими чинниками:

1. джерелом галузі конституційного права є Конституція України - Основний Закон держави, положення якого - вихідні для всіх інших галузей права України;

2. конституційне право закріплює засади конституційного ладу України - принципи, що мають визначальне значення для всіх галузей права України;

3. конституційне право закріплює невід'ємні права і свободи людини і громадянина, що визначають зміст прав і свобод, встановлених нормами інших галузей права України;

4.    конституційно-правові норми встановлюють систему, основи організації та діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування, визначаючи цим вихідні положення для адміністративного, муніципального та інших галузей права

Предмет конституційного права опосередковує собою чотири групи (блоки) суспільних відносин.

1. Відносини, які складають основоположні засади народовладдя, суверенітету народу.

Суверенітет народу - це природне право народу бути верховним і повновладним на своїй території. Суверенітет буває потенційним і реальним. Потенційним суверенітетом володіє практично будь-який етнос, незалежно від того, має він свою державність чи ні, оформився він у таку історичну спільність, як народ, визнаний він іншими державами і націями чи ні.

Реальний суверенітет - це втілення в життя суверенних прав народу, його волі йти таким шляхом, який він вважає найкращим.

2. Відносини, які опосередковують будівництво (будову) держави як організації влади народу і для народу.

Влада - необхідний спосіб організації суспільства, процесів, що відбуваються в ньому, в тому числі за рахунок авторитарних методів, які передбачають можливість нав'язування волі суб'єкта влади, застосування в разі потреби примусу.

Це відносини, які пов'язані з:

а) формою державного правління;

б) формою державного устрою, тобто як організована держава, які зв'язки між центром та іншими управлінськими, зокрема самоврядними, структурами;

в) політичним режимом, під яким, звичайно, розуміють спосіб здійснення державної влади, з огляду на те,

як вирішуються питання, чи це демократична, правова держава, чи навпаки;

г) відносини, що виникають у зв'язку з впровадженням та використанням символів держави - її зовнішніх атрибутів: прапору, герба, гімну, столиці;

д) відносини територіальної організації.

3. Відносини, які опосередковують основоположні засади функціонування держави.

Головними з них є гуманізм, демократизм, розподіл влад, виразом якого є механізм противаг, взаємного кон-тролю органів влади, їх врівноваженості.

4. Відносини, що визначають характер зв'язків між державою і конкретною особою. Це:

а) відносини громадянства

б) відносини щодо фундаментальних прав людини і громадянина в Україні: економічних, політичних, соціальних, культурних, екологічних;

в) відносини щодо гарантій реалізації прав і свобод;

г) відносини, що випливають із факту відповідальності держави перед особою і навпаки.

2. Поняття та специфіка методу правового регулювання КП

Метод конституційно-правового регулювання - це сукупність способів і засобів, за допомоги яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет галузі конституційного права.

У конституційній державі можуть застосовуватися лише правові методи впливу на суспільні відносини.

Основними методами, що використовуються у конституційному праві, є:

1. припис (позитивне зобов'язання). Цей метод знаходить свій вияв у правовідносинах, в яких на одну сторону покладається юридичний обов'язок вчинити активні дії, а інша сторона має право вимагати, а у випадку невиконання — реальну можливість забезпечити виконання юридичного обов'язку. За допомогою цього методу проголошується більшість норм конституційного права, що стосуються організації і діяльності органів державної влади, тобто на державні органи та посадових осіб покладається обов'язок діяти для досягнення конкретних цілей. З використанням методу припису сформульовані, наприклад, повноваження Верховної Ради України (ст. 85 Конституції України), повноваження Президента України (ст. 106 Конституції України), повноваження Кабінету Міністрів України (ст. 116) тощо;

2. заборона. При застосуванні цього методу правова норма покладає на своїх адресатів юридично значущий обов'язок утриматися від учинення певних юридично значущих дій в умовах, передбачених відповідною нормою. Іноді способом установлення заборони може бути юридична санкція за певну поведінку. Метод заборони простежується, наприклад, у змісті ч. 1 ст. 61, ч. З ст. 62, ч. 1 ст. 64 Конституції України тощо;

3) дозвіл. Даний метод передбачає юридичний дозвіл учинити ті або інші юридично значущі дії в умовах, передбачених певною нормою, або утриматися від їх учинення на свій розсуд. Метод дозволу є основним при регулюванні прав та свобод людини і громадянина ,іноді застосовується при визначенні повноважень державних органів. Інколи дозволи формулюються шляхом надання суб'єкту права вибрати варіант належної поведінки¹. Метод дозволу використано при формулюванні практично всіх прав та свобод людини і громадянина за Конституцією України.

У цілому конституційно-правове регулювання суспільних відносин засновується на владно-імперативних засадах. Для нього найбільш характерні приписи та заборони. Це пояснюється тим, що більшість норм конституційного права визначають відносини, пов'язані з владою, хоча конституційне право передбачає у багатьох випадках можливість виникнення конституцій-но-правовнх відносин, побудованих на засадах юридичної рівності сторін (це відносини між рівноправними суб'єктами — адміністративно-територіальними одиницями, радами одного рівня тощо)

Імперативний та диспозитивний методи конституційного регулювання суспільних відносин

Допоміжним, але досить вагомим критерієм, за яким конституційне право України вирізняється серед інших галузей, є метод правового регулювання. Йдеться про сукупність способів і засобів правового впливу на суспільні відносини. Головний метод конституційно-правового регулювання — владно-імперативний, який базується на владі й підкоренні. Поряд з ним застосовується і диспозитивний метод закріплення суспільних відносин у межах конституційне-правового поля. Конституційно-правовому регулюванню суспільних відносин притаманний також метод дозволу, наприклад: «При введенні надзвичайного стану в окремих місцевостях України Верховна Рада України має право перервати свою позачергову сесію, скликану для вирішення конкретного питання» (ст. 12 Закону України «Про надзвичайний стан»).

Конституційне право України забезпечує нормальне функціонування інститутів державної влади, гарантує народовладдя, функціонування громадянського суспільства на основі злагоди. З допомогою різних методів правового регулювання гарантуються основні права і свободи людини і громадянина, демократичний розвиток держави і суспільства.

3. Співвідношення системи КПУ і системи конституції України

Щодо співвідношення системи конституційного права та системи конституції слід зазначити таке:

1. система конституційного права охоплює всі конституційно-правові норми, тоді як система конституції — тільки частину з них;

2. для системи конституційного права характерний більш високий рівень узагальнення правових норм за предметною ознакою, ніж для системи конституції;

3. система конституційного права є суб'єктивною категорією постійно, тоді як система конституції набуває нормативного характеру на час її дії;

4. система конституційного права та система конституції постійно розвиваються, однак система конституційного права є більш мінливою.

5. У цілому ж проблема співвідношення системи конституційного права із системою конституції є частиною більш загальної проблеми — співвідношення системи права і системи законодавства. У системі джерел певною мірою проявляється система конституційного права, через систему джерел пра-вотворчі органи можуть впливати на систему конституційного права¹.

6. Вивчення та правильне розуміння питань, що стосуються системи конституційного права та системи законодавства, мають важливе значення для здійснення систематизації законодавства.

Конституційне право (як право публічне) виконує функцію "соціального служіння". Зміст такої функції полягає в тому, що конституційне право визначає основи повновладдя Українського народу, зокрема політичні відносини у сфері організації і здійснення публічної влади..

Цим підкреслюється і різниця між конституційним та цивільним правом, і той факт, що деякі норми конституційного права є нормами цивільного права. Скажімо, конституційне закріплення приватної власності дає підстави для розробки цього інституту цивільним правом1.

Існує тісний зв'язок між конституційним правом та іншими публічними галузями права, насамперед, з адміністративним, фінансовим тощо. Спільним тут є те, що основою нормування цих галузей є публічний інтерес, структура, організація і діяльність державної влади.

Найбільш тісний зв'язок конституційного права з адміністративним правом, яке регламентує управлінську діяльність держави, визначає її форми й методи

Адміністративне право реалізує можливості конституційного статусу органів управління, а його санкції в певних випадках здійснюють захист норм конституційного права.

Тісний зв'язок між конституційним і фінансовим правом, предметом якого є регулювання мобілізації, розподілу й використання державних грошових фондів. Основи такої діяльності закладені в нормах конституційного права, причому це здійснюється як на рівні Конституції, так і на рівні інших джерел конституційного права, наприклад Закону "Про місцеве самоврядування в Україні". У свою чергу, норми фінансового права регулюють фінансування суб'єктів конституційного права - Верховної Ради, Конституційного Суду, органів місцевого самоврядування, тощо.

Тісний зв'язок конституційного права із таким різновидом публічного права, як кримінальне право, особливістю якого є те, що його норми містять заборони на певну поведінку під загрозою застосування репресивного за змістом покарання. Конституція визначає зміст і принципи кримінальної політики, її мету й соціальну спрямованість. У свою чергу, кримінально-правові норми здій-снюють охорону багатьох конституційно-правових норм.

Конституційне право, закріплюючи систему, принципи організації та діяльності судової влади, встановлює тим самим вихідні засади для кримінально-процесуального, цивільно-процесуального права та конституційного судочинства (конституційного процесу).

Причому останнім часом взаємозв'язок між конституційним і вказаними галузями права розширюється й змінюється. Це зумовлюється, крім всього іншого, розширенням сфери конституційно-правового регулювання, "втягуванням" в його орбіту нових суспільних відносин, встановленням та функціонуванням нових конституційно-правових інститутів - президентства, референдумів, наповнення "старих" інститутів новим змістом.

КП і земельне право .Земельне право є самостійною галуззю права, складовою частиною системи права України. Це галузь права, система юридичних норм, що регулюють суспільні відносини щодо раціонального використання й охорони земель, охорони прав землевласників і землекористувачів. Його предметом є суспільні відносини, що виникають з приводу використання та охорони земель. Специфіка земельних відносин обумовлена особливостями об'єкта правового регулювання -землі. Метод земельного права складається із встановлених земельно-правовцми нормами прав та обов'язків учасників земельних правовідносин і застосовування до них заходів державного примусу при невиконанні правових норм.

Дія сучасного земельного права характерним є поєднання імперативного і диспозитивного методів правового регулювання.

4. Поняття конституційного права як галузі права

Конституційне право є багатоплановою категорією, воно розглядається в трьох аспектах: як галузь права в системі національного права, як наука і як навчальна дисципліна. Конституційне право як галузь права в будь-якій державі є складовою частиною національної правової системи і виконує в ній досить важливі завдання. Ця галузь права, як і інші, є сукупністю правових норм, що встановлюються і охороняються державою. Конституційне право України — провідна галузь національної правової системи.

Предмет і метод правового регулювання — найбільш суттєві підстави поділу системи права на галузі права. Конституційне право має свій предмет правового регулювання, пов'язаний з регламентацією політико-правових відносин по реалізації державно-владних функцій, забезпеченню прав і свобод людини і громадянина. Специфіка предмета цієї галузі права проявляється в тому, що її норми регламентують відносини, які складаються в усіх сферах життєдіяльності суспільства: політичній, економічній, соціальній, духовній. Законодавство регулює базові відносини у цих сферах і його норми закріплюють насамперед основні принципи, що визначають устрій держави і суспільства.

З конституційного права починається формування всієї системи національного права, всіх його галузей. До предмета регулювання конституційного права належать: територіальний устрій України, правовий статус Автономної Республіки Крим, символіка держави, основи правового статусу місцевого самоврядування.

Допоміжним, але досить вагомим критерієм, за яким конституційне право України вирізняється серед інших галузей, є метод правового регулювання. Йдеться про сукупність способів і засобів правового впливу на суспільні відносини. Головний метод конституційно-правового регулювання — владно-імперативний, який базується на владі й підкоренні. Поряд з ним застосовується і диспозитивний метод закріплення суспільних відносин у межах конституційно-правового поля. Наприклад, виборче законодавство встановлює, що вибори є вільними. Відповідно ніхто не може примусити громадянина йти на вибори. Тобто держава і громадянин у цих правовідносинах є рівноправними суб'єктами. Диспозитивний метод регулювання конституційно-правових відносин підкреслює демократичний потенціал конституційного права України.

Застосовуючи всі зазначені методи правового регулювання, конституційне право України забезпечує нормальне функціонування інститутів державної влади, гарантує народовладдя, на основі злагоди. З допомогою різних методів правового регулювання гарантуються основні права і свободи людини і громадянина, демократичний розвиток держави і суспільства.

5.Конституційно-правові інститути:поняття,особливості та види

Інститут конституційного права — це основний складовий елемент системи конституційного права, який об'єднує відносно відособлену групу взаємообумовлених та взаємопов'язаних норм конституційного права, що регулюють конкретні сторони чи елементи суспільних відносин, урегульованих конституційним правом³.

Як правило, до конституційно-правових інститутів відносять:

• основ конституційного ладу;

• громадянства;

• основ правового статусу людини і громадянина;

• територіального устрою;

• виборчого права;

• системи державної влади;

• системи місцевого самоврядування*.

Інститути конституційного права не є однорідними за своїм структурно-функціональним спрямуванням. Відповідно до їх конструкції (моделі) та функціонування виділяють:

1. підгалузі права (парламентське, виборче право тощо) — це об'єднання генеральних інститутів та інших елементів системи конституційного права;

2. генеральні інститути — це інститути, які охоплюють значне за обсягом коло суспільних відносин і включають до свого складу більш дрібні структурні елементи (наприклад, інститут основ конституційного ладу України, інститут конституційно-правового статусу особи і громадянина, інститут державної влади тощо);

3. основні інститути — це інститути, які, на відміну від генеральних інститутів, об'єднуються за більш однорідними правовими ознаками — мають більш вузьку і конкретизовану предметно-функціональну спеціалізацію правового регулювання, не використовують усього арсеналу прийомів і засобів конституційно-правового регулювання тощо;

4. субінститути мають усі ознаки, притаманні класичним інститутам права, але ці ознаки перебувають у більш усіченому вигляді. До субінститутів можна віднести інститут притягнення депутата до юридичної відповідальності, інститут депутатського запиту тощо;

5. одноелементні інститути є найдрібнішим об'єднанням норм конституційного права. їм властивий незначний вміст нормативного матеріалу, обмежений регулятивний вплив на елементи суспільних відносин та вузька функціональна спрямованість. У більшості випадків одноелементні інститути не входять до складу субінститутів та основних інститутів конституційного права, а займають периферійне місце в складі генеральних інститутів (інститут державного герба, інститут державного прапора, інститут повторних виборів тощо);

6. міжгалузеві інститути, що утворюються на межі взаємодії конституційного права з іншими галузями права¹ (інститут фінансування виборів та референдумів, інститут інформаційного забезпечення виборчої кампанії тощо).

Головні конституційно-правові інститути в межах загальних інститутів об’єднують правові норми, що регулюють певні групи; однорідних суспільних відносин. Вони виступають структурними підрозділами загальних інститутів і, на відміну від них, характеризуються більш вузькою предметною і функціональною спеціалізацією. Наприклад, до загального конституційно-правового інституту основ правового статусу людини і громадянина входять такі головні інститути: громадянства України, принципів правового статусу людини і громадянина, основних прав, свобод і обов’язків людини і громадянина, гарантій основних прав і свобод, правового статусу іноземців в Україні, політичного притулку.

Початкові конституційно-правові інститути (субінститути) в межах головних інститутів об’єднують кілька правових норм, що регулюють окрему групу суспільних відносин. Наприклад, до головного інституту громадянства України входить початковий інститут втрати громадянства України.

Існують прості та складні інститути. Наприклад, інститут виборчого права включає такі інститути як виборче право (в суб'єктивному розумінні), виборчи процес. Останній містить у собі ряд стадій (призначення виборів, висунення кандидатів у депутати, голосування, підрахунок голосів виборів тощо. До інституту основ правового статусу людини і громадянина як складного конституційно-правового інституту належать прості: інститут громадянства України; інститут основних прав і свобод громадян України, іноземців; інститут основних обов'яз ків та інші.

До простих конституційно-правових інститутів можна віднести інститут депутатського запиту, інститут імпічменту Президента України.

Розрізняють галузеві і міжгалузеві інститути. Галузевими є: інститут громадянства, територіального устрою, місцевого самоврядування тощо. Міжгалузевий: інститут власності.

Серед конституційних інститутів є і над інститути, які, у свою чергу, можуть мати дрібніші структурні підрозділи. Такі над інститути: влади народу, д. суверенітету, д. влади тощо.

6. Конституційно-правова норма:поняття,особливості,види та структура

Конституційно-правова норма — це формально визначене, встановлене чи санкціоноване Українським народом або державою правило поведінки, що регулює суспільні відносини, які є предметом конституційного права, і забезпечується всіма засобами впливу, що передбачені чинним законодавством³.

Конституційно-правові норми характеризуються загальними рисами зокрема:

• вони виступають регулятором суспільних відносин;

• встановлюють загальнообов'язкові правила поведінки;

• мають формально визначений, державно-владний, загальнообов’язковий характер;

• мають двосторонній характер(встановлюють права і обов’язки)

• передбачають наявність механізму реалізації, елементами якого є матеріальні, психологічні, правові чинники.

• Мають ситуаційний характер;

• Визначають можливість багатоваріантної поведінки;

• Є цілеспрямованими і гарантованими;

• мають письмову, документальну форму, містяться в нормативно-правових актах;

• їх виконання забезпечується примусовою силою держави.

Маючи загальні ознаки норм права, норми конституційного права характеризуються низкою особливостей.

1) Особливості структури. В юридичній літературі прийнято вважати, що правові норми включають три елементи: гіпотезу

(визначення умов, за яких правова норма підлягає застосуванню), диспозицію (власне правило поведінки) та санкцію (вказівка на наслідки, які настають у випадку невиконання або неналежного виконання приписів, що містяться у правовій нормі). Аналіз конституційно-правових норм дає можливість стверджувати, що більшість із них не містить гіпотезу (наприклад, у ст. 1 Конституції України зазначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою). Для більшості конституційно-правових норм характерна наявність диспозиції. Однак значна їх кількість не містить чітких вказівок на права та обов'язки учасників правовідносин, тобто в них відсутня диспозиція в тому сенсі, в якому її зазвичай розуміють (наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 148 Конституції України Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України).

Як правило, конституційно-правова норма не містить санкції.

2) Особливості змісту, які полягають у тому, що не всі норми конституційного права встановлюють конкретні права та обов'язки учасників суспільних відносин. Багато норм конституційного права є нормами-принципами, дефініціями тощо (наприклад, ч. 2 ст. 2 Конституції України встановлює, що Україна є унітарною державою), але це жодною мірою не впливає на ступінь їх обов'язковості для виконання.

Конституційно-правові норми класифікують за кількома ознаками:

I..За об'єктом правового регулювання:

1. норми, що визначають основи конституційного ладу;

2. норми, пов'язані з приналежністю до держави, що регулюють відносини з приводу громадянства;

3. норми, що визначають загальні принципи статусу особи;

4. норми, що визначають форму правління та територіальний устрій держави;

5. норми, що визначають основні принципи системи органів державної влади;

6. норми, що визначають основні засади, принципи організації місцевого самоврядування, гарантії та форми здійснення місцевого самоврядування, його місце в системі народовладдя;