1.Поняття та загальні риси управлінської діяльності

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють цілі та функції державного управління за допомогою управлінської діяльності.

Управлінська діяльність — сукупність вироблених історичним досвідом, науковим пізнанням і талантом людей навиків, умінь, способів, засобів доцільних вчинків і дій людини у сфері управління.

Метою управління є організація спільної діяльності людей,їхніх груп,забезпечення їх координації,взаємовпливів, а також здійснення керуючого впливу на об’єкт управління.

5 Складових процесу управління:

1. Плануванні: процес постановки цілей для досягнення ефективного розвитку.

2. Організація: процес взаємодії між людьми за умови виконання певних дій.

3. Комплектація кадрами:процес відбору,розстановки ротацій працівників всередині системи.

4. Мотивація:це процес спонукання працівників до ефективної діяльності.

5. Контроль: процес співставлення постановлених цілей та досягнутого результату.(попередній, поточний, завершальний)

Риси управлінської діяльності:

1. Інформаційний характер.

2. Є складним соціально-психологичним явищем.

3. Це завжди колективна діяльність.

4. Завжди притаманна спеціалізація.

5. Завжди багатогранна за своїми проявами.

6. Юридична здатність управління.

Згідно з Платоном і Арістотелем, управління, як частина політичного процесу ототожнюється із суспільним способом існування. Згідно з марксистським підходом суспільство формується у процесі спільної діяльності людей. З утворенням різних соціальних груп зі своїми специфічними цілями приватні інтереси відокремлюються від спільного інтересу, починають протистояти йому. Поляризованість такого суспільства набуває проблемного характеру,вирішення якого потребу особливого виду людської діяльності- політико-адміністративного управління, як конкретного виду здійснення державної влади.

Отже, управління як вид суспільної діяльності виникло у результаті необхідності узгодження, підпорядкування приватних, часткових інтересів більш загальному інтересу-спільному.

2.Основні теорії і школи державного управління.

Економічна теорія держави: обґрунтовує необхідність державного регулювання, що пов’язана з неспроможністю ринку розв’язати певні функціональні проблеми:

1. Тенденція до монополізації:досягнення суб’єктом господорювання монопольного становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища.

2. Нездатність ринку забезпечити людей товарами суспільного споживання: товари загальнодоступні,не суперечить у споживанні.

3. Не фіксуються ринком зовнішні ефекти коли споживач сплачує в повному обсязі вартість товарів.

4. Нехтування ринком проблем справедливості і рівності необмежений ринком розподіл,справедливіше с точки зору законів ринку,веде до значної диференціації доходів,незахищеності,виникнення соціальних конфліктів.

Теорія суспільного вибору- представники зробили об’єктом аналізу, сам процес прийняття урядових рішень, що може бути неефективним через певні причини(фіаско держави):

1. неправильне застосування методів та інструментів ДРЕ.

2. можливість помилок у прийнятті управлінських рішень через відсутність чи недостатність інформації.

3. існування проблем часових лагів-«ефекту запізнення» у процесі постановки цілей,прийнятті рішень, виборі інструментів регулювання.

4. перевищення владних повноважень.

Держава виникає як результат суспільного договору, що складається між володарем і підданим.

Теорія соціології у поясненні природи управлінської діяльності оперує поняттями соціальної структури суспільства,соціальної стабільності,статусом і статусними ролями людини.

Соціальна структура- сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих між собою елементів суспільства. Основними елементами соц..структури є люди,які обстоюють певні соціальні позиції у системі соціальних відносин, виконуючи при цьому певні соціальні функції.

Соціальна стратифікація- це диференціація суспільства на класи,соціальні верстви в ієрархічному взаємозв’язку.

Соціальна мобільність- цу будь-які рухи між ієрархічноструктуризованими елементами структури.

Теорія менеджменту: оперує поняттями раціональної бюрократії, організованих структур управління, пояснюючи особливості управлінської діяльності.

Основними складовими теорії раціональної бюрократії є:

1. наявність єдиного керуючого центру, як необхідна передумова її ефективності і відповідальності.

2. структурна подібність усіх сучасних урядів;

3. відокремлення управління від політики;

4. професіоналізм службовців.

5. організаційна ієрархія як умова фінансової та адм.. ефективності;

6. наявність гарної адміністрації як необхідна умова модернізації людської цивілізації і досягнення благополуччя.

Структура управління виражає упорядковану сукупність взаємопов’язаних елементів системи, що визначає поділ праці та службових зв’язків між структурними підрозділами і працівниками апарату управління з підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень.

Залежно від 2 основних типів умов діяльності організації, ефективними є 2 типи організаційної структури управління: традиційна-механістична й органічна-ринкова.

Традиційна структура- передбачає жорсткий розподіл управлінської діяльності за функціями, підрозділами й посадами.

Органічна модель структури грунтується на змії мети,завдань, визначених окремим працівникам залежно від змін обстановки. Для неї характерна система повноважень і відповідальності.