1.5. Ставлення в громаді до дітей-сиріт

Варто зазначити, що в суспільстві не існує однозначного ставлення до дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Переважна більшість громадян ставиться до них зі співчуттям. Згідно з результатами дослідження, яке проводилося фахівцями Державного інституту проблем сім’ї та молоді в 2004р. в Україні, більшість членів громади співчувають дітям-сиротам та дітям, позбавлених батьківського піклування, а саме: 94% громадян оцінили своє ставлення як «співчуваю, але нічим не можу допомогти»; 84% громадян оцінили своє ставлення як «співчуваю і допомагаю чим можу».

Однак, поруч із співчутливим ставленням, в суспільстві поширені стереотипи та упереджене ставлення до дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Оскільки від таких дітей очікуються прояви асоціальної поведінки в майбутньому, внаслідок їхньої генетичної спадковості. У великої кількості громадян, соціально вразливі діти викликають негативні емоції, оскільки асоціюються з правопорушниками та особами, схильними до хуліганства, зловживання алкоголем та наркотичними речовинами.

Батьки з родин, які опинилися в складних життєвих обставинах викликають у суспільстві неоднозначне ставлення, а саме: співчуття (якщо родина опинилася в складній ситуації волею випадку); агресивне ставлення та звинувачення у негативному впливі на пересічні родини, особливо дітей (присутність на ігрових майданчиках, відвідання шкіл та дитсадків); таврування (незалежно від причин виникнення складної ситуації); упереджене ставлення до можливості змін та виправлення ситуації; бажання виключити з соціуму; директивне ставлення представників органів влади.

Можна вважати, що на прийняття рішення взяти на виховання або всиновити дитину впливають як гуманістичні, так і прагматичні та матеріальні чинники, серед яких: бажання допомогти дітям; милосердя, альтруїзм; загострене почуття відповідальності; прояв турботи про незахищених дітей; бажання мати дітей (особливо у осіб, які не мають власних дітей), відчути радість материнства/батьківства; страх залишитися самотніми у старості; отримання пільг від держави, додаткової соціальної допомоги, матеріальної вигоди; релігійні мотиви.

Більшість людей не асоціює себе з опікунами та не замислюється над можливістю влаштування в родину дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [20].

Висновки до Розділу 1

У Конвенції про права дитини та Міжнародній декларації про виживання, захист та розвиток дитини зазначається, що кожна дитина не може бути позбавлена права на піклування та увагу суспільства, тим більше, якщо вона знаходиться у складних обставинах. Останнє передбачає вживання заходів спрямованих на ліквідацію похідних причин, що проводять до подібних ситуацій [10].

Сьогодні, коли відбувається переоцінка духовних цінностей, розшарування соціальних груп населення, поглиблення економічних проблем, склалися несприятливі умови для виховання підростаючого покоління.

Однією з найсуттєвіших проблем дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування є ураження, які позначаються на їх емоційному стані і виникають в результаті жорстокого ставлення до них, розлучення з близькими людьми, несприятливий вплив оточуючого середовища. Щоб допомогти дітям досягти позитивних змін, ми повинні пам’ятати як про об’єктивні чинники явища сирітства, так і суб’єктивні сприймання самими дітьми реальних життєвих випробувань.

Ми вважаємо, що основним чинником, який впливає на розвиток дитини, позбавленої можливості виховуватися в сім’ї, є психічна деривація, яка виникає в результаті того, що дитина позбавлена можливості задовольнити основні (життєві) психічні потреби в достатній мірі та на протязі достатнього часу. Негативний вплив дериваційних умов розвитку залежить від віку дитини – чим менша дитина, а отже більш безпорадна, більш залежна від умов перебування, тим він інтенсивніший.

Серед основних причин зниження інтелектуального розвитку вихованців загальноосвітніх інтернатних закладів є впливи середовища, педагогічна занедбаність, а не спадкові фактори, анатомо-фізіологічне порушення діяльності центральної нервової системи.

Розділ 2. Соціальне сирітство як прояв кризи сучасної сім’ї в Україні та шляхи його подолання