1.3. Соціально – психологічні характеристики дітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування

Проблема соціального сирітства є явищем багатоаспектним і як негативне соціальне явище сучасності вивчається з різних позицій: філософської, соціологічної, соціально-педагогічної, культурологічної, медико-соціальної, юридичної, психологічної.

Вивчення даної проблеми з соціальної педагогіки дозволяє стверджувати, що причиною викривлення особистісного досвіду дитини можна вважати вплив фактора деривації, тобто відсутність, обмеження або недостатність матеріальної та духовної турботи про дитину, необхідних для її виживання і повноцінного розвитку [1].

У дітей, які залишилися без опіки батьків спостерігаються відхилення у розвитку. Для соціальних сиріт притаманне однозначне ставлення до себе, яке в основному характеризується негативною чи заниженою самооцінкою. Вони часто перебувають у стані тривоги, напруження, невпевненості, зневірені в людях і обставинах, які їх оточують. За таких умов формування особистості дитини, яка залишилася без сім’ї внаслідок деформації внутрішньо сімейних відносин, відчуження із її сфери, відбувається по невротичному типу, коли на перший план виступають захисні механізми. Діти пристосовуються до нових умов, часто ніби забуваючи своїх рідних, а іноді навіть демонструють негативне ставлення до них: погано відгукуються про них, при свідках не хочуть розмовляти з ними, відмовляються від їхніх подарунків. В результаті розлуки з сім’єю у дитини з’являються відчуття зради, непотрібності і самотності, вони провокують захисні реакції протесту, розвиток депресивного стану. У дитини з’являться недовіра до всіх дорослих взагалі, вона замикається в собі, не хоче згадувати про сім’ю, розповідати про неї.

До типових особливостей дітей, які без батьківської опіки, відносяться особливості спілкування і зверхність, нервовість і бажання якнайшвидше встановити комунікативні зв’язки. Відсутність уміння спілкуватися викликає у соціальних сиріт домінування захисних форм поведінки, зокрема таких, як неадекватна лояльність або агресивність.

Особливості психічного розвитку дітей, які залишилися без батьківської опіки, проявляються в різних вікових групах по-різному. Але спільним для всіх них є те, що вони мають серйозні наслідки для формування особистості дитини, її міжособистісних відносин, самосвідомості, діяльності. Кожна дитина посідає своє місце в системі особистісних відносин. В одному випадку становище може бути благополучним: дитина прийнята в групі, відчуває симпатію з боку інших дітей, сама їм симпатизує. Така ситуація допомагає відчувати себе часткою, одним цілим групи, що сприяє розвитку впевненості, емоційної захищеності, фізичної безпеки.

Стан психологічної ізоляції, в яку часто попадають діти – сироти, негативно впливає на їхній розвиток і діяльність. Такі діти часто попадають під вплив дорослих, не прагнуть вчитися, у спілкуванні часто ефектні, грубі [2].

У підлітків – сиріт в основному стосунки будуються на «корисності» дорослих на виконуваних справах, спостерігається прояв легких почуттів, морального пристосування, ускладнення у формуванні свідомості, у спілкування проявляється настирливістю, небезпечна потреба любові і уваги, емоційна вразливість, що свідчить про відкритість для дорослого.

Саме в цей період у дітей простежується невиразність образу «Я», недостатнє уявлення про власні уміння, інтереси; орієнтація не на самооцінку, а на оцінку себе іншими; бідність цінностей та ідеалів, прив’язаність їх до щоденного життя і проблем найближчого оточення; слабкий прояв орієнтації на майбутнє; відсутність прагнення бути самостійними, відповідальними за свої вчинки; недостатня увага до інтимного – особистісного боку спілкування, мала вибірковість стосунків з ровесниками; недостатня вираженість сфери почуттів, яскраво виражене домінування бажань, безпосередньо пов’язаних з повсякденним життям.

Особливу групу складають діти, які пережили жорстоке поводження, насильство і особливо потребують соціально-педагогічної допомоги, реабілітації. Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не тільки завдає невиправної шкоди їх здоров’ю, а й супроводжується також тяжкими соціальними наслідками.

Доцільно виділити чотири основні форми жорстокого поводження та зневаження дітей, а саме фізичне насильство; сексуальне насильство; психічне (емоційне) насильство,а також зневажання основних потреб дитини (моральна жорстокість).

Перебування дитини в таких умовах не може не позначитися на формуванні її особистості, поведінці, характері. З’являється постійна тривога, невпевненість у собі, підвищена збудженість, страх, розвивається агресивність, злобність.