1.4. Наслідки соціального сирітства для дітей та суспільства

Оцінюючи наслідки соціального сирітства для суспільства, необхідно враховувати два основні прояви цього явища – існування жорстокого поводження з дітьми та влаштування дітей до інституцій. До наслідків жорстокого поводження з дитиною відносять негайні та віддалені наслідки. До негайних наслідків можна віднести: фізичні травми, нудота, головний біль, стан запаморочення та втрати свідомості характерні для синдрому струсу; гострі психічні порушення у відповідь на будь-який вид агресії, особливо на сексуальну; у дітей старшого віку можливий розвиток тяжкої депресії з відчуттям власної неповноцінності.

Серед віддалених наслідків жорстокого поводження називають порушення фізичного та психічного розвитку дитини, різноманітні соматичні захворювання, особистісні та емоційні розлади.

Щодо наслідків інституційного виховання, то перебуваючи у дитячому будинку, дитина страждає не від поганого харчування чи медичного огляду, а від специфічних умов життя у збідненому середовищі. Розрив із звичним середовищем призводить до порушення психічного розвитку, що проявляються в тривозі, зниженні активності. Діти, які перебувають у закладах, потребують та прагнуть теплих емоційних стосунків. У випадку розлучення з матір’ю дитина може втрати здатність встановлювати тісні стабільні зв’язки з іншими.

Крім проблем зі встановленням і розвитком емоційних стосунків з іншими, у дітей, які перебувають в інтернат них закладах, існують також такі труднощі, як: затримка фізичного розвитку, порушення рухової координації; емоційна нестабільність, нестійкість; деформовані уявлення про сімейні стосунки; споживацьке ставлення до держави та дорослих [5].

З опрацьованих наукових джерел, ми визначили чинники, що негативно впливають на формування особистості вихованця інтернатного закладу серед яких є емоційні проблеми (психотравмуючі): відсутність спілкування з біологічною матір’ю; деформація родинних зв’язків; дефіцит любові, ласки, уваги; замкнутість кола спілкування; регламентація проведення часу; жорстоке ставлення з боку персоналу, дітей у колективі; несформоване «Я»; підвищене почуття тривожності, відчуття ворожості соціуму; закомплексованість; відсутність диференційованого підходу до дітей з боку вихователів; відсутність свободи вибору.

Також сюди відносяться і соціальні проблеми: деформований соціальний особистий досвід; соціальна незахищеність після виходу із закладів опіки, відсутність матеріальної та моральної підтримки; надмірна опіка з боку вихователів; відсутність соціальних навичок власного життя; відсутність навичок щодо вирішення власних проблем з офіційними структурами; неспроможність протидіяти негативному сторонньому впливові; погана спадковість (наркоманія, алкоголізм, психічні захворювання батьків), що впливає на стан здоров’я.

Варто зазначити і економічно – територіальні проблеми: економічна деривація – у дітей немає власних заощаджень, відсутній досвід розпоряджатися грошима; відсутність особистого простору (власної кімнати, місця де можна було б усамітнитися); постійне перебування у вузькому комунікаційному просторі; відсутність власних речей.

Чим доросліша дитина, тим гостріше вона потребує вираження власної індивідуальності через одяг, зачіску, прикраси. Але в умовах інтернату прояви особистості не втілюються, вихованці виділяються серед інших дітей своїм одягом, що безсумнівно негативно впливає на самопочуття дитини, відмежовує вихованців від суспільства загалом [13].

Отже, наслідком перебування дітей в інтернатному закладі є формування у його вихованців та випускників комплексу психологічних, емоційних та поведінкових рис, які обмежують їхні «життєві шанси» та виступають перешкодою при встановлені стосунків з представниками позаінтернатного середовища, пошуку роботи, створенні сім’ї та виконанні батьківських функцій.