Висновки до Розділу 3

Проаналізувавши отримані результати дослідження методом напівструктурованого інтерв’ю працівників школи-інтернату №2 м. Львова можна зробити висновки про наступне.

Визначаючи основні причини виникнення соціального сирітства, вдалось встановити, що до них належать: безвідповідальне ставлення батьків до виконання своїх обов’язків, збільшення позашлюбних народжень, несприятливі матеріальні та побутові умови, насильство у сім’ї, жорстокість у виховані, ув’язнення батьків, а також бідність, безробіття, вживання батьками алкоголю, наркотичних засобів. Працівники виділили ті ж самі причини виникнення явища соціального сирітства, що є описані в наукових джерелах.

Як ми бачимо, діти-сироти та діти-позбавлені батьківського піклування стикаються із багатьма проблемами і труднощами і тому потребують підтримки не тільки з боку держави, а й суспільства загалом.

Узагальнивши, можна підвести підсумок про те, що система соціального захисту передбачає часткове задоволення матеріальних і житлових потреб дітей-сиріт та не зорієнтована на задоволення психологічних потреб дитини. Відірваність вихованців інтернатних закладів від реальних життєвих проблем, обмеженість простору спілкування, регламентація дій формують у них такі якості, що ускладнюють їхню адаптацію до дорослого життя в соціумі. Діюча в Україні система інтернатних закладів потребує кардинальних змін у своїй діяльності, переорієнтації на індивідуальні потреби кожної дитини, позбавленої родинного середовища, створення оптимальних умов для її виховання, розвитку, формування особистості.

Висновки

В ході виконання роботи ми ознайомилися із явищем соціального сирітства і визначили, що соціальне сирітство – це соціальне явище, обумовлене наявністю в суспільстві дітей, що виявилися без піклування батьків з соціально-економічних, моральних, психологічних, медичних причин, за відсутності достатніх матеріальних, фінансових і інших соціальних умов для виконання батьківського обов’язку, при недоліку почуттів відповідальності, любові, співчуття і милосердя.

У роботі визначено найбільш актуальні проблеми, з якими стикаються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. Серед яких, як показало проведене дослідження, найважливішими є економічна нестабільність, безробіття, трудова міграція, соціальна незахищеність, збільшення кількості соціально-неблагополучних сімей, які не спроможні виконувати свої функції утримання та виховання дітей через антисоціальну поведінку.

Доля соціальних сиріт дуже нелегка, проблемна, часто обтяжена, як біологічною спадковістю, так і неналежним їх вихованням та розвитком. Ось чому перед соціальними службами, навчальними та лікувальними закладами, органами місцевого самоврядування стоїть завдання якомога ефективніше працювати на профілактику соціального сирітства, особливо звертати увагу на раннє виявлення асоціальної поведінки батьків, коли ще є можливість змінити ситуацію на краще.

Кожна дитина має право на виховання в сімейному оточенні, незалежно від того, може її біологічна родина забезпечити нормальні умови життя та виховання чи ні, і чи здатні батьки належним чином виконувати свої обов’язки. Щодо дітей, які за певних життєвих обставин залишилися без батьківського піклування − обов’язок забезпечення їхнього розвитку бере на

себе держава.

Сімейним кодексом України, законами України «Про охорону дитинства», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» пріоритетом влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визначено саме сімейне виховання, а основними його формами – усиновлення, оформлення опіки (піклування), влаштування до прийомної сім'ї, дитячого будинку сімейного типу.

Таким чином, дітям, які не мають можливості виховуватися в біологічній родині, держава законодавчо гарантує право на сімейне виховання, шляхом розвитку сімейних форм їхнього влаштування. Розвиток саме цих форм визначено життєво необхідною умовою виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Узагальнивши заходи, спрямовані на зменшення кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, можна визначити такі перспективні напрям державної політики: у першу чергу підвищення рівня матеріального забезпечення населення, що можливе за умов створення робочих місць та адекватного життєвим потребам розміру оплати праці; реалізація соціальних програм, спрямованих на матеріальну та соціальну підтримку сімей з дітьми, молодих сімей, неповних сімей; соціальна політика, спрямована на піднесення сімейних цінностей, формування культу сім’ї, виховання в батьків відповідальності за виконання батьківських обов’язків; боротьба з алкоголізацією та наркоманією – суттєвим причинами безвідповідального батьківства, поширення соціального сирітства.

У роботі досліджено поняття «сирітство» та «соціальне сирітство». Виявлено основні причини та наслідки соціального сирітства як для суспільства так і для дитини. Проаналізовано психологічні особливості, які притаманні дітям-сиротам та дітям, позбавлених батьківського піклування. Визначено основні шляхи подолання соціального сирітства та реабілітації дітей-сиріт.

У дослідженні нами було висунуто ряд гіпотез. Підвівши підсумок можна зробити висновок, що гіпотеза « у основі соціального сирітства лежить відчуття відчуженості та непотрібності дитини сім’ї» підтвердилася.

Домінуючий вплив у вихованні дитини займає сім’я, котра також впливає на її психічне здоров’я. Головними функціями життєдіяльності сім’ї у виховані дитини є: виховна, забезпечення у дитини почуття безпеки, а також спільна діяльність батьків та дітей, що сприяє покращенню психічного здоров’я дитини та відчуття потрібності своїм близьким. Тому можна вважати, що сім’я має важливе значення для формування життєвих установок дитини та її відчуття відчуженості та непотрібності через фізичне, психічне або сексуальне насильство близьких, примушення їх до жебрацтва, через образу на родичів.

Провівши дослідження ми підтвердили гіпотезу «сім’я має великий вплив на виникнення труднощів у поведінці дитини, що в подальшому може супроводжуватися соціальним сирітством». Поширення явища соціального сирітства – ухилення або відсторонення батьків від виконання своїх обов’язків щодо неповнолітньої дитини. Незважаючи на мотиви такої поведінки, вона все одно трактується як насильство по відношенню до дитини та є підставою для позбавлення батьківських прав.

Також частково підтвердилася гіпотеза «вирішення проблеми соціального сирітства залежить від активності всього суспільства і кожної людини зокрема». Доля дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, вирішується органами опіки та піклування при місцевих органах виконавчої влади. Опіку над такими дітьми, згідно з Конституцією України, бере на себе держава. Але для вирішення проблеми необхідно також формувати в суспільстві, а особливо серед молоді і батьків відповідальне відношення стосовно своєї репродуктивної поведінки, виховання дітей та налагодження соціального партнерства державних, релігійних і громадських організацій.

Отже, в ході написання курсової роботи нами було сформульоване проблемне питання «Які основні причини зумовлюють виникнення соціального сирітства?» відповідь на яке полягає у тому, що причини можна поділити на соціально-економічні (батьки не можуть утримувати дітей, трудова міграція та використання батьками дитячої праці); соціально-психологічні (не спроможність або не бажання батьками виконувати певні виховні функції, жорстока поведінка стосовно дітей, асоціальна поведінка батьків); організаційні (недосконалість системи соціального забезпечення і підтримки сімей з дітьми). Узагальнивши результати дослідження можна стверджувати, що сім’я є однією з основних причин виникнення соціального сирітства.