1.Основні (обов’язкові) і додаткові (факультативні) ознаки складу злочину та їх значення для кваліфікації злочину.

2.Загальна характеристика злочинів проти представників правоохоронних органів, їх види.

3.Поняття та система джерел доказів (видів доказів).

1.Кожен з елементів складу злочину характеризують певні ознаки. Так, до ознак об'єкта злочину, крім суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, віднесено предмет злочину. Об'єктивну сторону характеризують: дія (бездіяльність), злочинні наслідки, причиновий зв'язок між дією (бездіяльністю) та наслідками, що настали, час, місце, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину. Суб'єкт злочину: осудність, вік, з якого настає кримінальна відповідальність, посадове становище, відношення до військової служби тощо. Суб'єктивну сторону: вина, мотив, мета та емоційний стан.

З цих ознак, що наповнюють правовий зміст елементів складу злочину, обов'язковими, тобто необхідними, є ознаки складу злочину, що притаманні всім злочинам без винятку. Відсутність таких ознак свідчить про відсутність певного елементу складу злочину і, відповідно, самого складу злочину. До таких обов'язкових ознак складу злочину відносяться:

а) суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом;

б) злочинна дія (бездіяльність);

в) ознаки загального суб'єкта (фізична особа, осудність, вік, з якого настає кримінальна відповідальність);

г) вина (умисел або необережність).

Факультативними (необов'язковими) є ознаки, що притаманні не усім, а тільки окремим складам злочину. До таких ознак віднесені: а) предмет злочину; б) злочинні наслідки, причиновий зв'язок між дією (бездіяльністю) і наслідками, що настали, місце, час, спосіб, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину; в) ознаки спеціального суб'єкта (службове становище, державно-правове становище тощо); г) мотив, мета та емоційний стан.

У тих випадках, коли названі ознаки вказані безпосередньо у законі про кримінальну відповідальність, вони стають обов'язковими для даного складу злочину і підлягають встановленню та доказуванню.

2. Характеристика злочинів проти представників правоохоронних органів, їх види.

- Ст.342.Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, державному виконавцю, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві, уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

- Ст.343. Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, працівника державної виконавчої служби.

- Ст.345. Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу.

- Ст.347. Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу.

- Ст.348. Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського. формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця.

- Ст.349. Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є нормальна діяльність правоохоронних органів, громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та законних військових формувань на території України.

Додатковим факультативним об'єктом може бути здоров'я особи.

Потерпілими від злочину є:

1) представник влади;

2) працівник правоохоронного органу;

3) член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону;

4) військовослужбовець.

Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні опору, тобто в активній фізичній протидії здійсненню представниками влади, працівниками правоохоронних органів, членами громадських формувань або військовослужбовцями своїх службових обов'язків.

Виконання службових обов 'язків представником влади або працівником правоохоронного органу — це дії щодо охорони громадського порядку, навколишнього природного середовища, здійснення різноманітних перевірок, запобігання злочинам та дисциплінарним проступкам з боку засуджених тощо.

Опір — це активна фізична протидія здійсненню вказаними особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку.

Суб'єкт злочину — загальний. Ним може бути не лише правопорушник, якому потерпілий поставив законні вимоги, пов'язані з виконанням свого службового обов'язку чи взятого на себе обов'язку з охорони громадського порядку, а й інша особа, яка активно перешкоджала їм виконувати ці обов'язки.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючою ознакою злочину є опір, поєднаний з примушуванням потерпілих шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій (ч. З ст. 342 КК).

3. Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для крим.провадження та підлягають доказуванню.

Під «фактичними даними» слід розуміти не самі факти, а відомості (інформацію) про них. Факти — це події, явища дійсності, які не можна приєднати до справи. Через те при доказуванні по кримінальному провадженні слідчий, прокурор, слідчий суддя суд та інші особи, які беруть участь у процесі, оперують відомостями про події та явища дійсності, що утворюють зміст показань допитаних осіб, документів та інших видів доказів. Навіть при безпосередньому сприйнятті слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом обставин події злочину у ході провадження слідчих (розшукових) дій (огляд, освідування тощо) вони оперують як доказами не цими фактами, а тільки відомостями (інформацією) про них, зафіксованими у встановленому законом порядку в протоколах слідчих (розшукових) дій.

Докази повинні відповідати критеріям допустимості та належності.

- Допустимість містить у собі чотири критерії:

1) належний суб’єкт, правомочний проводити процесуальні дії, спрямовані на одержання доказів;

2) належне джерело фактичних даних (відомостей, інформації), що складають зміст доказу;.

3) належна процесуальна дія, застосована для одержання доказів;

4) належний порядок проведення процесуальної дії, яка використовується як засіб одержання доказів.

- Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Виділяють також характерні ознаки доказів:

- достовірність - означає, що вони правильно, адекватно відображають матеріальні і нематеріальні сліди;

- переконливість;

- достатність;

- взаємопов’язаність.

КК виділяє наступні види доказів:

1. Показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.

2. Речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

3. Документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об’єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

4. Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

Класифікація:

- стосовно предмета обвинувачення на обвинувальні та виправдувальні;

- за джерелом формування — на первинні та похідні;

- залежно від відношення до предмета доказування — на прямі та непрямі;

- за механізмом їх формування — на особисті та речові.

Підставою для відмежовування первинних від похідних доказів є наявність проміжного носія доказової інформації одного і того ж виду. Так, похідними доказами є копії документів, виготовлені на місці події відбитки слідів та ін.

Докази поділяються на обвинувальні та виправдувальні щодо того обвинувачення, яке становить предмет розслідування та розгляду в певному кримінальному провадженні. Обвинувальними є докази, що обґрунтовують, підтверджують обвинувачення, тобто встановлюють наявність кримінального правопорушення і вчинення його підозрюваним чи обвинуваченим, а також обставини, які обтяжують його відповідальність. До виправдувальних доказів належать ті докази, що спростовують або пом'якшують обвинувачення, — заперечують наявність події кримінального правопорушення та винуватість обвинуваченого, а також встановлюють обставини, що пом'якшують його відповідальність.

Можливість безпосередньо чи опосередковано встановлювати обставини, що входять до предмета доказування, надає фактичним даним значення прямого чи непрямого доказу. Непрямі докази на відміну від прямих дозволяють встановити проміжні факти, на підставі яких встановлюються різні елементи головного факту.

*********************************************

Екзаменаційний білет № 7