- •1. 2 Предмет, завдання, основні поняття курсу «Регіональна економіка», та його зв'язок з іншими дисциплінами. Характеристика методів, що використовуються для обґрунтування розміщення виробництва.
- •2 Проблеми рє:
- •Теорії та моделі розміщення продуктивних сил: модель «розміщення сільського господарства» і. Тюнена, теорія «центральних місць» в. Крісталлера, модель «центр-периферія» Дж. Фрідмана.
- •Теорії та моделі розміщення продуктивних сил: модель «штандарт промисловості» а.Вебера, «організація господарства» а. Льоша, теорія «полюсів зростання» ф.Перру.
- •5, 6. Закономірності у розміщенні продуктивних сил та формуванні економіки регіонів.
- •1.Соціальна спрямованість як закономірність розвитку і рпс.
- •3. Планомірність і керованість.
- •2. Сталий розвиток виробництва.
- •4. Забезпечення національної безпеки країни.
- •10.Глобалізація і регіоналізація.
- •7 Принципи розміщення продуктивних сил та формуванні економіки регіонів.
- •5) Внутрішньодержавного і міжнародного поділу праці.
- •7)Пр-п комплексного розміщення гос-ва.
- •Природні та фактори розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів.
- •9 Соціально-демографічні фактори
- •1. Демографічний фактор.
- •4. Споживчий фактор
- •Економічні та технічні фактори розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів.
- •2. Фактор ринкової кон’юнктури
- •11. Фактори сталого розвитку продуктивних сил.
- •12. Вплив природних передумов на територіальну організацію виробництва. Значення природно-ресурсного потенціалу у розвитку і розміщенні продуктивних сил.
- •Роль демографічних передумов у розміщенні продуктивних сил.
- •14. Трудоресурсна ситуація та її регіональні особливості
- •15. Ринок праці та забезпечення ефективної зайнятості
- •16 Фактори формування єдиного народно-господарського комплексу україни
- •17. Струтура єдиногосподарського комплексу України
- •18. . Промисловість України як найважливіша структурна ланка господарського комплексу. Форми організації промислового вир-тва.
- •19. Паливно-енергетичний комплекс, його суть, галузева структура і народногосподарське значення.
- •20. Вугільна пр-сть Укр, її значення, особл-ті розм, суч стан та перспективи розвитку.
- •21. Нафтова і нафто-переробна промислвість промисловість.
- •21.Нафтова промисловість України, її значення, регіональні особливості розміщення, сучасний стан та перспективи розвитку
- •22. Газова промисловість
- •23. Електроенергетика.
- •24. Металургійний комплекс:
- •25. Розміщення і розвиток чорної металургії
- •26..Кольорова металургія України, її значення, галузева структура, принципи розміщення основних галузей та основні центри.
- •27.Галузева структура та народногосподар. Значення машинобуд. Комплексу.
- •28 . Особливості розміщення галузей важкого і загального машинобудування.
- •29.Особливості розміщення галузей середнього і точного машинобудування.
- •30.Роль хімічного комплексу у розміщенні продуктивних сил і розвитку регіонів. Фактори розміщення хімічної промисловості.
- •32 Умови розміщення підприємств основної хімії.
- •33 . Лісопромисловий комплекс.
- •34. Промисловість буд матеріалів,її структура та особливості розміщення.
- •35 . Агропромисловий комплекс, його суть, галузева структура і особливості розвитку в ринкових умовах.
- •Галузі, які забезпечують переробку сільськогосподарської продукції (харчова, легка).
- •36.Територіальний поділ праці, його суть та зн-ня для ек рай-ня.
- •37 Визначте фактори регіонального розвитку. Типологія економічних регіонів.
- •38. Диференціація регіонів за рівнем соц-екон розвитку регіонів. Депресивні території України.
- •39. Соціально-економічна сутність районування. Фактори економічного районування. Значення економічного районування.
- •40. Економічне районування, як складова процесу розміщення продуктивних сил. Мережа економічних районів.
- •41. Сутність, мета і завдання регіональної економічної політики.
- •42. Механізм реалізації регіональної економічної політики.
- •43. Бюджетно-фінансове регулювання
- •44. Мета фактори створення та основні риси вільних економічних зон і територій пріорітетного розвитку
- •45 Класифікація вез
- •46 Досвід створення вез в Україні
- •47 Значення міжрегіонального та прикордонного співробітництва у розвитку регіонів. Досвід створення євро регіонів в Україні.
- •48 Значення міжнародного поділу праці у формуванні зовнішньоекономічних зв’язків.
- •49 Форми зовнішньоекономічної діяльності
14. Трудоресурсна ситуація та її регіональні особливості
Трудоресурсна ситуація характеризує рівень забезпечення ресурсами праці сфери матеріального і нематеріального виробництва певної території.
Вона залежить від чисельності і динаміки трудових ресурсів, кількості робочих місць, структури господарства, ефективності використання робочої сили і робочих місць. Залежно від рівня забезпеченості трудовими ресурсами розрізняють:
- трудодефіцитні (недостатня кількість трудових ресурсів внаслідок природного скорочення або міграцій);
- трудонадлишкові (переважання чисельності трудових ресурсів над кількістю існуючих робочих місць);
- трудорівноважні (відповідність між наявними трудовими ресурсами і робочими місцями).
За сучасної соціально-економічної ситуації характерною ознакою територіального розвитку є трудонадлишковість. Це пов'язано з кризовими явищами в економіці, внаслідок чого утримується низький рівень попиту на робочу силу, недостатньо завантажені виробничі потужності, існує приховане і зареєстроване безробіття.
Ринок праці та забезпечення ефективної зайнятості
Ринок праці — це система суспільних відносин, що ґрунтується на товарно-грошових засадах у сфері розподілу, обміну і використання робочої сили.
Ринок праці та його кон'юнктура визначаються сукупним попитом на робочу силу та сукупною її пропозицією.
Сукупний попит — це загальна потреба господарства у найманій робочій силі. Вона залежить від кількості робочих місць у галузях економіки, інтенсивності структурних і технологічних зрушень у ній, характеру інноваційної та інвестиційної політики, руху робочої сили тощо.
Сукупна пропозиція робочої сили визначається чисельністю економічно активного населення, яке працює або активно шукає роботу.
Поточна пропозиція включає такі категорії населення: працівників, які прагнуть змінити місце роботи; офіційно зареєстрованих безробітних; осіб, які працюють або прагнуть працювати на умовах вторинної зайнятості.
Загальне регулювання ринку праці здійснюється державою. Головна мета такого регулювання — досягти відповідності між попитом на робочу силу та її пропозицією на ринку праці.
1. Трудоресурсна ситуація та ринок праці в Україні.
Сучасне розуміння поняття «людські ресурси», часто ототожнюється з поняттями «трудові ресурси» та «людський капітал». Але це не однакові поняття.
Трудові ресурси — це частина населення країни, яка за фізичним розвитком, набутою освітою, професійно-кваліфікаційним рівнем здатна працювати у народному господарстві, займатися суспільно корисною діяльністю.
Трудові ресурси складаються з таких категорій населення:
1. працездатне населення у працездатному віці (за винятком непрацюючих інвалідів І та ІІ груп, а також непрацюючих осіб працездатного віку, що отримують пенсії на пільгових умовах);
2. працюючі пенсіонери;
3. працюючі підлітки (особи до 16 років).
Для чоловіків тривалість працездатного віку становить 44 роки (від 16 до 59 включно), а для жінок — 39 років (від 16 до 54 років включно). Це основна частина трудових ресурсів України, на яку припадає більше ніж 95 %.
Трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості:
- зайняті в суспільному виробництві (на державних та приватних підприємствах);
- зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та зайняті індивідуальною трудовою діяльністю;
- зайняті на навчанні з відривом від виробництва;
- зайняті у сфері військової діяльності (військовослужбовці).
Новим явищем у соціальному житті України є вивільнення працівників (тобто їх скорочення з ініціативи адміністрації підприємств та організацій) з різних галузей народного господарства і поява безробітних. За останні роки щорічно вивільнялося з різних галузей народного господарства близько 200—273 тис. чоловік. Причому майже половина з них працювали у різних галузях промисловості. З інших галузей економіки значне вивільнення відбувається на транспорті і зв'язку, у торгівлі і громадському харчуванні, будівництві, науці і науковому обслуговуванні та в освіті.
Одночасно з вивільненням працівників має місце і певний рівень попиту на робочу силу. За останні роки цей попит не перевищував 36 тис. чоловік. Майже третина цього попиту припадає на галузі промисловості. Нині рівень зайнятості трудових ресурсів України досягає 72%, або майже 23 млн. чоловік. Нижче цього середнього рівня зайнятість трудових ресурсів в Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях. Найвищий рівень зайнятості трудових ресурсів характерний для Київської, Сумської, Полтавської, Кіровоградської та Чернігівської областей. Певна частина працездатного населення України офіційно зареєстрована як безробітні. Нині в Україні зареєстровано близько 1 млн. безробітних.
Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для західних областей республіки — Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі.
Впровадження ринкових реформ повинно мати чітке узгодження з розробкою загальнодержавними та місцевими органами влади запобіжних заходів щодо зайнятості населення.
Трудоресурсна ситуація та ринок праці в Україні.
Сучасне розуміння поняття «людські ресурси», часто ототожнюється з поняттями «трудові ресурси» та «людський капітал». Але це не однакові поняття.
Трудові ресурси — це частина населення країни, яка за фізичним розвитком, набутою освітою, професійно-кваліфікаційним рівнем здатна працювати у народному господарстві, займатися суспільно корисною діяльністю.
Трудові ресурси складаються з таких категорій населення:
1. працездатне населення у працездатному віці (за винятком непрацюючих інвалідів І та ІІ груп, а також непрацюючих осіб працездатного віку, що отримують пенсії на пільгових умовах);
2. працюючі пенсіонери;
3. працюючі підлітки (особи до 16 років).
Для чоловіків тривалість працездатного віку становить 44 роки (від 16 до 59 включно), а для жінок — 39 років (від 16 до 54 років включно). Це основна частина трудових ресурсів України, на яку припадає більше ніж 95 %.
Трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості:
- зайняті в суспільному виробництві (на державних та приватних підприємствах);
- зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та зайняті індивідуальною трудовою діяльністю;
- зайняті на навчанні з відривом від виробництва;
- зайняті у сфері військової діяльності (військовослужбовці).
Окрему групу становлять безробітні.
Більш ширше поняття «людські ресурси». До даних ресурсів включені всі трудові ресурси + «резервні трудові ресурси» (діти, підлітки, пенсіонери за віком здатні до праці, інваліди, які спроможні брати участь у виробництві).
«Людський капітал» - рівень розвитку продуктивних сил визначається рівнем людського капіталу, який обумовлюється людським розвитком (доходи людей, їх здоров'я, освіта, збереження навколишнього середовища, забезпечення свободи дій і слова). Оцінюється рівнем життя.
Рівень життя - це забезпеченість населення необхідними матеріальними благами та послугами. Одне з центральних місць у вивченні рівня життя населення посідають показники доходів і витрат.
Доходи — це джерело задоволення потреб населення в товарах і послугах та підвищення рівня добробуту (доходи характеризують економічний статус особи чи домогосподарства).
У структурі грошових доходів основну роль продовжує відігравати оплата праці (в грошовій і натуральній формах як винагорода за виконану роботу).
Для оцінки рівня життя населення важливе значення має аналіз різниці між грошовими витратами і грошовими доходами.
При аналізі рівня життя населення важливим є співвідношення витрат на харчування (по Україні цей показник становить більше 60%; 52 % у м. Києві; 73 % у Закарпатській і Чернігівській областях.) і витрат на непродовольчі товари (10,9 %) та послуги (11,8 %). Таке співвідношення свідчить про низький рівень життя.
