14. Трудоресурсна ситуація та її регіональні особливості

Трудоресурсна ситуація характеризує рівень забезпечення ресурсами праці сфери матеріального і нематеріального виробництва певної території.

Вона залежить від чисельності і динаміки трудових ресурсів, кількості робочих місць, структури господарства, ефективності використання робочої сили і робочих місць. Залежно від рівня забезпеченості трудовими ресурсами розрізняють:

- трудодефіцитні (недостатня кількість трудових ресурсів внаслідок природного скорочення або міграцій);

- трудонадлишкові (переважання чисельності трудових ресурсів над кількістю існуючих робочих місць);

- трудорівноважні (відповідність між наявними трудовими ресурсами і робочими місцями).

За сучасної соціально-економічної ситуації характерною ознакою територіального розвитку є трудонадлишковість. Це пов'язано з кризовими явищами в економіці, внаслідок чого утримується низький рівень попиту на робочу силу, недостатньо завантажені виробничі потужності, існує приховане і зареєстроване безробіття.

Ринок праці та забезпечення ефективної зайнятості

Ринок праці — це система суспільних відносин, що ґрунтується на товарно-грошових засадах у сфері розподілу, обміну і використання робочої сили.

Ринок праці та його кон'юнктура визначаються сукупним попитом на робочу силу та сукупною її пропозицією.

Сукупний попит — це загальна потреба господарства у найманій робочій силі. Вона залежить від кількості робочих місць у галузях економіки, інтенсивності структурних і технологічних зрушень у ній, характеру інноваційної та інвестиційної політики, руху робочої сили тощо.

Сукупна пропозиція робочої сили визначається чисельністю економічно активного населення, яке працює або активно шукає роботу.

Поточна пропозиція включає такі категорії населення: працівників, які прагнуть змінити місце роботи; офіційно зареєстрованих безробітних; осіб, які працюють або прагнуть працювати на умовах вторинної зайнятості.

Загальне регулювання ринку праці здійснюється державою. Головна мета такого регулювання — досягти відповідності між попитом на робочу силу та її пропозицією на ринку праці.

1. Трудоресурсна ситуація та ринок праці в Україні.

Сучасне розуміння поняття «людські ресурси», часто ототожнюється з поняттями «трудові ресурси» та «людський капітал». Але це не однакові поняття.

Трудові ресурси — це частина населення країни, яка за фізичним розвитком, набутою освітою, професійно-кваліфікаційним рівнем здатна працювати у народному господарстві, займатися суспільно корисною діяльністю.

Трудові ресурси складаються з таких категорій населення:

1. працездатне населення у працездатному віці (за винятком непрацюючих інвалідів І та ІІ груп, а також непрацюючих осіб працездатного віку, що отримують пенсії на пільгових умовах);

2. працюючі пенсіонери;

3. працюючі підлітки (особи до 16 років).

Для чоловіків тривалість працездатного віку становить 44 роки (від 16 до 59 включно), а для жінок — 39 років (від 16 до 54 років включно). Це основна частина трудових ресурсів України, на яку припадає більше ніж 95 %.

Трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості:

- зайняті в суспільному виробництві (на державних та приватних підприємствах);

- зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та зайняті індивідуальною трудовою діяльністю;

- зайняті на навчанні з відривом від виробництва;

- зайняті у сфері військової діяльності (військовослужбовці).

Новим явищем у соціальному житті України є вивільнення працівників (тобто їх скорочення з ініціативи адміністрації підприємств та організацій) з різних галузей народного господарства і поява безробітних. За останні роки щорічно вивільнялося з різних галузей народного господарства близько 200—273 тис. чоловік. Причому майже половина з них працювали у різних галузях промисловості. З інших галузей економіки значне вивільнення відбувається на транспорті і зв'язку, у торгівлі і громадському харчуванні, будівництві, науці і науковому обслуговуванні та в освіті.

Одночасно з вивільненням працівників має місце і певний рівень попиту на робочу силу. За останні роки цей попит не перевищував 36 тис. чоловік. Майже третина цього попиту припадає на галузі промисловості. Нині рівень зайнятості трудових ресурсів України досягає 72%, або майже 23 млн. чоловік. Нижче цього середнього рівня зайнятість трудових ресурсів в Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях. Найвищий рівень зайнятості трудових ресурсів характерний для Київської, Сумської, Полтавської, Кіровоградської та Чернігівської областей. Певна частина працездатного населення України офіційно зареєстрована як безробітні. Нині в Україні зареєстровано близько 1 млн. безробітних.

Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для західних областей республіки — Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі.

Впровадження ринкових реформ повинно мати чітке узгодження з розробкою загальнодержавними та місцевими органами влади запобіжних заходів щодо зайнятості населення.

Трудоресурсна ситуація та ринок праці в Україні.

Сучасне розуміння поняття «людські ресурси», часто ототожнюється з поняттями «трудові ресурси» та «людський капітал». Але це не однакові поняття.

Трудові ресурси — це частина населення країни, яка за фізи­чним розвитком, набутою освітою, професійно-кваліфікаційним рівнем здатна працювати у народному господарстві, займатися суспільно корисною діяльністю.

Трудові ресурси складаються з таких категорій населення:

1. працездатне населення у працездатному віці (за винятком непрацюючих інвалідів І та ІІ груп, а також непрацю­ючих осіб працездатного віку, що отримують пенсії на пільгових умовах);

2. працюючі пенсіонери;

3. пра­цюючі підлітки (особи до 16 років).

Для чоловіків тривалість працездатного віку становить 44 роки (від 16 до 59 включно), а для жінок — 39 років (від 16 до 54 років включно). Це основна час­тина трудових ресурсів України, на яку припадає більше ніж 95 %.

Трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятос­ті:

- зайняті в суспільному виробництві (на державних та приватних підприємствах);

- зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та зайняті ін­дивідуальною трудовою діяльністю;

- зайняті на навчанні з відри­вом від виробництва;

- зайняті у сфері військової діяльності (вій­ськовослужбовці).

Окрему групу становлять безробітні.

Більш ширше поняття «людські ресурси». До даних ресурсів включені всі трудові ресурси + «резервні трудові ресурси» (діти, підлітки, пенсіонери за віком здатні до праці, інваліди, які спроможні брати участь у виробництві).

«Людський капітал» - рівень розвитку продук­тивних сил визначається рівнем людського капіталу, який обумовлюється людським розвитком (доходи людей, їх здоров'я, освіта, збере­ження навколишнього середовища, забезпечення свободи дій і слова). Оцінюється рівнем життя.

• Рівень життя - це забезпеченість населення необхід­ними матеріальними благами та послугами. Одне з центральних місць у вивченні рівня життя населення посі­дають показники доходів і витрат.

Доходи — це джерело задо­волення потреб населення в товарах і послугах та підви­щення рівня добробуту (доходи характеризують економічний статус особи чи домогосподарства).

У структурі грошових доходів основну роль продовжує відіг­равати оплата праці (в грошовій і натуральній формах як винагорода за виконану роботу).

Для оцінки рівня життя населення важливе значення має ана­ліз різниці між грошовими витратами і грошовими доходами.

При аналізі рівня життя населення важливим є співвідношення витрат на харчування (по Україні цей показник становить більше 60%; 52 % у м. Києві; 73 % у За­карпатській і Чернігівській областях.) і витрат на непродовольчі товари (10,9 %) та послуги (11,8 %). Таке співвідношення свідчить про низький рівень життя.