39. Соціально-економічна сутність районування. Фактори економічного районування. Значення економічного районування.

Економічне районування - науково обґрунтований поділ тер. країни на ЕК. райони, що склалися історично або у процесі розвитку прод. сил на основі суп. поділу праці.

ЕК. районування – це цілісна частина національної економіки, що має свою спеціалізацію, міцні внутрішні зв’язки, що об’єднують господарство, сус-во і природні умов в єдиний тер-економічний комплекс.

Функції ЕК. районування:

• створення ек. основи, тер. управління господарством рай-нів

• вдосконалення тер стр-ри госп-ва

• формування і реалізація регіональної економічної політики

• підвищення ефективності використання рес., виробничого і науково-техн. потенціалів.

• сприяння аналізу і прогнозування рег. розвитку, створення і реалізація рег. програм.

Ознаки:

• привязанісь тер. до основного ядра

• комплексний розвиток рай-нів

• спец-я у загальнодержавному поділі праці

• можливість здійснювати в межах району тер. регулювання і координацію соц., ек. і демографічних процесів

• відносна постійність ек. показників

• індивідуальна тер. структура

Принципи ек. районування:

1. Принцип економічної цілісності

2. Одно масштабність в межах одного рівня ієрархії (розміри територій великих ек. районів повинні відповідати вимогам скорочення перевезення масових вантажів у межах району до ек. цільних відстаней)

3. Наявність спрямованого виробничого комплексу з явно вираженою спец-ю

а)профілюючі галузі

б)галузі, які розвиваються як суміжні (обслуговуючі) до галузей попередньої групи

в)випуск продовольчих і непродовольчих товарів

4) Чітко визначене ЕГП

5) Непорушність меж адміністративно-тер. устрою.

Велике прикладне значення ек район-ня полягає у тому, що воно є основою формування і реалізації державної регіональної ек політики(ДРЕП), а також використовується в практиці територіального управління господарством, при виборі доцільних варіантів розміщення нових вир-чих обєктів та вдосконаленні територіальної стр-ри госп-ва, обгрунтуванні перспектив розвитку територіально-вир-чих комплексів. Ек рай-ня сприяє підвищенню ефективності використання ресурсного, вир-чого і наук-техн потенціалу регіонів і всієї країни.

40. Економічне районування, як складова процесу розміщення продуктивних сил. Мережа економічних районів.

Принципи ек. районування:

1)Принцип економічної цілісності

2)Одно масштабність в межах одного рівня ієрархії (розміри територій великих ек. районів повинні відповідати вимогам скорочення перевезення масових вантажів у межах району до ек. цільних відстаней)

3)Наявність спрямованого виробничого комплексу з явно вираженою спец-ю

а)профілюючі галузі

б)галузі, які розвиваються як суміжні (обслуговуючі) до галузей попередньої групи

в)випуск продовольчих і непродовольчих товарів

4) Чітко визначене ЕГП

5) Непорушність меж адміністративно-тер. устрою.

Велике прикладне значення ек район-ня полягає у тому, що воно є основою формування і реалізації державної регіональної ек політики(ДРЕП), а також використовується в практиці територіального управління господарством, при виборі доцільних варіантів розміщення нових вир-чих обєктів та вдосконаленні територіальної стр-ри госп-ва, обгрунтуванні перспектив розвитку територіально-вир-чих комплексів. Ек рай-ня сприяє підвищенню ефективності використання ресурсного, вир-чого і наук-техн потенціалу регіонів і всієї країни.

Історичні етапи ек. районування:

1 етап – довоєнний період (поч. 1921 р. комісією держплану України під керівництвом Олександрова, було виділено 2 райони)

2 етап – післявоєнний період – поч. 1952р. – 5 екон. районів: центральний, південно-східний, південно-західний, північно-східний, західний.

1957р.- 11 ек. районів.

1960 – 14 ек. районів.

1992р. – 7 ек. районів.

2001р. – 8 ек. районів.

Основою формування ек-х р-нів є територіальний поділ праці, що зумовлює виробничу спеціалізацію окремих територій і розвиток міжрайонної кооперації. Обєктивними умовами виділення і розвитку ек-х р-нів виступають наявні природні ресурси, особливості е.г.п. території, чисельність нас-ня, виробничий потенціал, рівень господарського освоєння території. Сам процес ек рай-ня являє собою доцільний, науково обгрунтований поділ країни на ек р-ни.

Класифікація ек. районів:

1 підхід – за рівнем охоплення тер.

1 група - макрорайони(до 10 і більше адм. од)

2 група – мезорайони (2-4)

3 група – мікрорайони (адм. район)

2 підхід – за співвідношенням ядра і периферії

1 – моноцентричні

2 – поліцентричні

3 – де центричні

3 підхід – за віковою характеристикою

1 – резервні території

2 – райони початкового розвитку

3 – остаточно сформовані ек. райони.

Ек. районування (1990р.):

• Донецький (Донецька, Луганська області)

• Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька)

• Північно - Східний (Полтавська, Сумська, Харківська області)

• Столичний (Київська, Чернігівська, Житомирська)

• Центральний (Кіровоградська, Черкаська)

• Північно – західний (Волинська, Рівненська)

• Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області

• Карпатський (Закарпаття, І-Ф,Львівська, Чернівецька

• Причорноморський (Миколаївська, Одеська, Херсонська області, Кримська АР)

Ек. районування (2001 р.)

1. Донецький (Донецька, Луганська області)

2. Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області)

3. Східний (Полтавська, Сумська, Харківська області)

4. Центральний (м.Київ, Київська, Черкаська області)

5. Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області)

6. Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області)

7. Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області)

8. Причорноморський (Миколаївська, Одеська, Херсонська області, Кримська АР)