74)Механізм вдиху і видиху.

Акт вдиху відбуваєшся у результаті збільшення об’єму грудної клітки за рахунок підйому ребер та опускання купола діафрагми. Під час вдиху купол діафрагми стає пласким, черевні нутрощі відтісняються вниз та уперед, у результаті чого об’єм грудної порожнини збільшується, тиск у грудній клітці зменшується та повітря поступає у легені. Видих при спокійному диханні здійснюється пасивно, тому що грудна клітка та легені після вдиху прагнуть зайняти вихідні положення. У результаті чого об’єм черевної порожнини зменшується скорочуються внутрішні косі міжреберні м’язи – відбувається опускання ребер та підвищується тиск у ній, який через органи черевної порожнини передається на діафрагму та підіймає її. Дихальні м’язи – це скелетні м’язи, що збільшують об’єм грудної клітки під час дихання. Головна робота дихальних м’язів припадає на процес вдиху. У процесі спокійного дихання в акті вдиху бере участь незначна кількість м’язів, а саме: діафрагма, зовнішні міжреберні та міжхрящові м’язи. Переважно дія дихальних м’язів зводиться до збільшення та зменшення об’єму грудної порожнини.

75) Нейрогуморальна регуляція дихання.

Дихання регулюється як нервовою так і гуморальною системами організму людини. У довгастому мозку існує безумовно-рефлекторний центр регуляції дихання — дихальний центр. Він забезпечує координовану ритмічну діяльність дихальних м'язів (скорочення і розслаблення), що викликає почергово вдих і видих, та пристосування дихання до змін умов зовнішнього і внутрішнього середовища організму.Автоматизм дихального центру зумовлюється нервовими імпульсами, які поступають з нервових закінчень легень, судин, м'язів. Хоча робота дихального центру автоматична (вона не припиняється у сплячої чи непритомної людини) — проте вона залежить від волі людини. Людина може довільно загальмувати або прискорити дихання (умовно-рефлекторна регуляція дихання). Пояснюється це контролем дихального центру корою великих півкуль мозку. Крім ритмічної зміни вдиху видихом дихальний центр здійснює замикання дихальних рефлексів:

затримка дихання під час занурення тіла у воду,

захисні рефлекси кашлю й чхання,

регуляція діяльності м'язів гортані, що узгоджують ковтання з диханням. Гуморальна регуляція дихання відбувається через вміст вуглекислого газу в крові. Нейрони дихального центру чутливі до СО2, якщо в крові, що омиває дихальний центр, є надлишок СО2, тоді збудливість дихального центру зростає і дихання стає частим і глибоким. Якщо СО2 в крові мало, то це викликає гальмування дихання.При фізичних навантаженнях м'язи виконують посилену роботу і кількість СО2 в крові зростає, що стає однією з причин поглиблення і посилення дихальних рухів. Причини порушення регуляції диханняПричинами порушення регуляції дихання найчастіше стають:

Фізичне навантаження,

нестача кисню у повітрі,

Хвороби серця, легенів,

підвищена температура довкілля,

порушення функцій центру дихання (травма голови, дія отрут).

76.Функціональні можливості системи дихання у дітей різного віку У новонародженого ніс короткий, приплюснутий, з невеликими крилами. Ніздрі відкриті більше вперед і струмінь повітря має майже прямий хід. Судинні сплетіння розвинуті слабо. Це є причиною того, що діти є схильними до переохолодження верхніх дихальних шляхів. З віком ніздрі опускаються і займають горизонтальне положення. Порожнина носа розвинута недостатньо. Її поперечний діаметр в 4,5 рази менший ніж діаметр обличчя (у дорослих в 3,5 рази менший). Просвіт носової порожнини звужений, нижній носовий хід майже відсутній, що утруднює носове дихання. Діти часто дихають відкритим ротом, що є причиною частих простудних захворювань. Навіть при невеликих запальних процесах слизова оболонка набрякає, затрудняючи дихання. Слизова оболонка тонка, венозні сплетіння розвинуті слабо, тому у немовлят майже не буває кровотеч з носа. Придаткові пазухи перебувають у зачатковому стані (помітна лише гайморова). Остаточне їх формування закінчується у підлітковому віці. Із порожнини носа повітря потрапляє у горло, яке має три частини: носову, ротову та гортанну. Верхній відділ горла є лише повітроносним шляхом, через нижні частини проходять повітря, їжа та рідини. У горло відкриваються слухові труби, які з’єднані із середнім вухом. Глотка дитини є відносно вузькою, слухова труба коротка і широка, розміщена низько, тому захворювання верхніх дихальних шляхів у дітей часто ускладнюється запаленням середнього вуха.

80) Зуби (dentes) розташовані в ротовій порожнині й призначені для Zутворенні деяких звуків мови. За формою і функціями розрізняють різці, ікла, малі та великі кутні зуби. У дорослої людини 32 зуба. Кожний зуб має коронку, що виступає з ясен, яка переходить у шийку і корінь, занурений у зубну лунку ясен. Великі кутні зуби на нижній щелепі мають два, а на верхній – три корені. Решта зубів однокорінні. Зовнішня поверхня зубів – коронка – вкрита емаллю. Емаль є найтвердішою речовиною організму людини. У середині зуба є порожнина заповнена ніжною сполучною тканиною – пульпою, в якій розміщені кровоносні судини і нерви. Зуби складаються і розвиваються в товщі щелепи ще в утробному періоді. У новонароджених зубів немає. Прорізання зубів у здорових дітей починається з 6-7 місяців.Першими прорізаються два середніх нижніх різців У 8-12 місяців показується решта 6 різців. Таким чином, в однорічної дитини повинно бути 8 зубів. У 12-16 місяців показуються передні малі кутні зуби, у 18-20 місяців – ікла, а в 20-24 місяці задні малі кутні зуби. Дворічна дитина має 20 молочних зубів. У 6-7 років у дітей починають випадати молочні зуби і замість них поступово наростають постійні зуби. Вони прорізаються у такому порядку: у 6-7 років – перші великі кутні зуби, у 7-8 років – внутрішні різці, у 8-9 років – зовнішні різці, у 10-11 років – передні малі кутні зуби, у 11-12 років – задні малі кутні зуби і другі великі кутні зуби, у 19-25 років – зуби мудрості (іноді вони відсутні). Прорізання постійних зубів закінчується до 14-15 років. Виняток становить поява зубів мудрості, поява яких затримується до 25-30 років.

81) В результаті обміну речовин в організмі людини утворюються кінцеві продукти: вода, вуглекислий газ і сечовина. Усі ці речовини, а також непотрібні й шкідливі для організму сполуки, що потрапили до нього з їжею, повітрям тощо, надлишок води і солей безперервно надходять у кров, лімфу і міжклітинну рідину та виводяться назовні за допомогою органів дихання, травлення, сечовиділення, печінки та шкіри. Через органи дихання з організму виводяться вуглекислий газ і певна кількість води (приблизно 400 мл на добу) у вигляді пари. Солі важких металів (мідь, свинець тощо), які випадково потрапили з їжею до кишечника, а також продукти гниття всмоктуються з кишечника в кров і надходять до печінки. У ній вони знешкоджуються, сполучаючись з органічними речовинами, втрачають при цьому токсичність і в складі жовчі виводяться через кишечник. Основна кількість води (приблизно 2 л) з розчиненими в ній сечовиною, хлористим натрієм та іншими неорганічними речовинами виводяться переважно органами сечовиділення, решта потовими залозами шкіри. Таким чином, завдяки діяльності легень, печінки, нирок та шкіри з організму видаляються кінцеві продукти катаболізму, шкідливі речовини, надлишок води, неорганічні речовини і підтримується сталість внутрішнього середовища. До органів сечовиділення належать нирки, сечоводи, по яких сеча постійно відтікає з нирок, сечовий міхур, де вона збирається, й сечівник, по якому сеча виводиться назовні при скороченні мускулатури сечового міхура.

83) Обмін речовин та енергії – це сукупність хімічних, фізичних і фізіологічних процесів перетворення речовин та енергії організмі людини, їх обмін між організмом та навколишнім середовищем. В обміні речовин (метаболізмі) та енергії виділяють два взаємопов'язаних, але різнонаправлених процеси: анаболізм, основу якого складають процеси асиміляції, і катаболізм, в основі якого лежать процеси дисиміляції. Асиміляцією називається процес засвоєння речовин із зовнішнього середовища і утворення з них більш складних, властивих організму органічних речовин. Дисиміляція – процес розпаду і окислення складних речовин до більш простих із виділенням енергії. У живому організмі обидва процеси протікають паралельно і невіддільні один від одного. Під обміном речовин розуміють сукупність процесів асиміляції та дисиміляції, що відбуваються з речовинами від моменту їх надходження до організму з навколишнього середовища до моменту утворення кінцевих продуктів розпаду і виведення їх з організму.

Етапи обміну речовин:

І етап – травлення: розщеплення у шлунково-кишковому тракті під дією b cxтравних ферментів складних молекул поживних речовин до простих.

ІІ етап – всмоктування в кишечнику та надходження у кров і лімфу, рознесення по організму простих молекул поживних речовин, а також кисню, вітамінів, мінеральних солей і води.

ІІІ етап – побудова клітинними структурами з простих речовин, що надійшли в клітину, складних молекул, потрібних даному організмові.

ІV етап – розщеплення синтезованих складних сполук, вивільнення при цьому енергії та утворення проміжних продуктів обміну речовин.