49.Нюхова та смакова сенсорні системи

Рецептори нюхової системи розташовані в області верхніх носових ходів. Загальна кількість нюхових рецепторів у людини - близько 10 млн. На поверхні кожної нюхової клітини є стовщення - нюхова булава, з якої виступає по 6-12 надзвичайно тонких (0,3 мкм) війок завдовжки до 10 мкм. Нюховіи занурені в рідке середовище, що виробляється нюховими залозами. Тривалість життя нюхо-клітини - близько 2 місяців. Молекули пахучих речовин потрапляють у слиз, що виробляється нюховими залозами, з постійною течією повітря або з ротової порожнини під час їжі. Принюхування прискорює приплив пахучих речовин до слизу.

Нюхові клітини здатні реагувати на мільйони різних просторових конфігурацій молекул пахучих речовин. Тим часом кожна рецепторна клітина здатна відповісти фізіологічним збудженням на характерний для неї, хоч і широкий, спектр пахучих речовин. Істотно, що ці спектри в різних клітин подібні. Унаслідок цього більш ніж 50 % пахучих речовин виявляються спільними для будь-яких двох нюхових клітин.

Смакова система. У процесі еволюції смак формувався як механізм вибору чи відторгнення їжі. У природних умовах смакові відчуття комбінуються з нюховими, тактильними й термічними, також створюваними їжею. Важливою обставиною є те, що перевага у виборі їжі почасти заснована на вроджених механізмах, але значною мірою залежить від зв'язків, вироблених в онтогенезі умовно-рефлекторним шляхом. Смак так само, як і нюх, заснований на хеморецепції. Смакові рецептори несуть інформацію про характер і концентрацію речовин, які надходять до рота, їхнє збудження запускає складний ланцюг реакцій різних відділів мозку, що призводять до різної роботи органів травлення чи до видалення шкідливих для організму речовин, що потрапили до рота з їжею. Смакові бруньки - рецептори смаку - розташовані на язику, задній стінці глотки, м'якому піднебінні, мигдалинах і надгортаннику. Більше за все їх на кінчику, краях і задній частині язика.Смакові клітини мають най-коротше життя серед епітеліальних клітин організму:

Абсолютні пороги смакової чутливості багато в чому залежать від стану організму (вони змінюються у разі голодування, вагітності тощо). При вимірюванні абсолютної смакової чутливості можливі дві її оцінки: виникнення непевного смакового відчуття (яке відрізняється від смаку дистильованої води) й усвідомлене сприйняття або впізнання певного смаку. Поріг сприйняття, як і в інших сенсорних системах, вищий від порога відчуття. У випадку тривалої дії смакової речовини спостерігається адаптація до нього (знижується інтенсивність смакового відчуття). Тривалість адаптації пропорційна концентрації розчину. Адаптація до солодкого й солоного розвивається швидше, ніж до гіркого І кислого. При змішанні кількох смакових речовин може виникнути нове смакове відчуття, що відрізняється від смаку компонентів, які складають суміш.

50.Вища нервова діяльність.Роль праць Сеченова та Павлова у дослідженні внд.

Кора кінцевого мозку і підкіркові утвори є вищими відділами ЦНС. Вони забезпечують рефлекторні реакції, які допомагають людині взаємодіяти з навколишнім середовищем.Перше уявлення про рефлекторний характер дії мозку висловив Сеченов 1863р. у праці "Рефлекси головного мозку". Павлов розвинув рефлекторну теорію, створив метод рефлекторного дослідження функцій кори великого мозку методом ум. рефл., розробив вчення про ВНД, яке обгрунтовує психічну діяльність людини.

ВНД-сукупність різноманітних форм спільної діяльності кори півкуль великого мозку і підкіркових структур, яка забезпечує взаємодію цілісного організму з навколишнім середовищем(поведінку людини).

Три принципи рефлекторної діяльності за Павловим:

1.принцип структурності-кожній морфологічній структурі відповідає певна функція.

2.принцип детальмінізму-рефлекторні реакціїє причиннообумовлені, тобто вони детальмінізовані. Для прояву будьякого рефлексу необхідна причина, вплив із зовнішнього або внутрішнього середовища.

3.принцип аналізу і синтезу-аналітична і синтетична діяльність ЦНС здійснюється за рахунок складних взаємовідношень процесів збудження і гальмування.За рахунок аналічної діяльності кори великих півкуль головного мозку людина може розчленити складні явища і предмети на більш прості і вивчати їх окремо.Синтетична діяльність, в основі якої лежить утворення умовних рефлексів, дає можливість зрозуміти сутність предметів і явищ вцілому.

51) Подразники, що викликають природжені, спадкові рефлекси, називаються безумовними. Подразники, що викликають набуті рефлекси, називаються умовними. Ознаки умовних та безумовних рефлексів Безумовні рефлекси Умовні рефлекси 1. Природжені генетично запрограмовані реакції організму на подразнення з зовнішнього або внутрішнього середовища, вони сформувалися і закріпилися в процесі еволюції і передаються спадково. 1. Реакції набуті, виробляються у тварин і людини в процесі індивідуального життя і надбудовуються на базі безумовних рефлексів. 2. Відносно постійні, стійкі, незмінні та зберігаються протягом життя. 2. Непостійні – можуть виникати і зникати. 3. Є видовими, тобто властиві представникам даного виду. 3. Індивідуальні. 4. Здійснення зв’язане з діяльністю нижчих відділів ЦНС (підкоркові ядра, стовбур головного мозку, спинний мозок). 4. Здійснюються функцією вищого відділу ЦНС (кори великих півкуль головного мозку). 5. Виникають у відповідь на адекватні подразники, які діють на однорідне рецептивне поле. 5. Виникають на будь-які індиферентні подразники, які діють на різні рецепторні поля

52.Умови і механізм утворення умовних рефлексів

Умови:

1.одночасна дія кількох подразників:індеферентного для для даного виду діяльності, який в подальшому стає умовним сигналом безумовного подразника, який викликає повний безумовний рефлекс

2.дія умовного подразника завжди випереджає дію безумовного

3.підкріплення умовного подразника безумовним повинно бути кількаразовим. Безумовний подразник повинен бути сильним, а умовний-володіти помірною оптимальною силою. Умовний рефл. швидше і легше формується при відсутності сторонніх подразників. Ум. рефл. можна формувати і на основі раніше набутих умовних рефлексів, якщо вони стали достатньо сильними.Це умовні рефлекси вищого порядку.

Умовні рефлекси є природні і штучні. Природні-рефлекторні дії, які виробляються на зміни навколишнього середовища і завжди супроводжують появу безум. рефл. Штучні- ум.рефл., що виробл. на подразники, які не мають до безумовних рефлекторних реакцій природного відношення.

53.Гальмування умовних рефлексів та його роль у процесах ВНД.

Гальмування умовних рефлексів:-характерне лише клітинам кори великого мозку, виникає за певних умов і настає не одразу, а виробляється поступово.

Умовне гальмування поділ. на:

1.згасаюче-виникає у тому випадку, коли умовний подразник багато разів не підкріплюється безумовним.

2.запізнювальне-розвив., якщо безумовний подразник давати з запізненням після умовного.

3.диференціювальне-організм відрізняє умовні подразники близької якості.Виробл. внаслідок підкріплення одних умовних подразників і непідкріплення інших.

4.умовне гальмо

5.зберігальне гальмування-розвив. внаслідок стомлення після тривалої роботи. Спрямоване на збереження нервових структур.

54.Динамічний стереотип, його формування і значення

Фізіологічною основою динамічного стереотипу є наявність зв’язків між корою великих півкуль і підкіркою. Чим частіше підкріплюється цей зв’язок, тим міцніший динамічний стереотип. Динамічний стереотип важко виробляється і піддається змінам. Якщо дитина неправильно сидить, тримає ручку при письмі, то важко її перевчити. Але, якщо у дитини вироблено міцний умовний рефлекс мити руки перед їжею, правильно сидіти за столом, акуратно їсти, то в подальшому вона буде робити це автоматично, рефлекторно. Зміна стереотипу залежить від індивідуально – типологічних особливостей дитини. Особливо критичною є зміна динамічного стереотипу для дітей з слабким типом ВНД. Прикладом зміни стереотипів може бути зміна діяльності дитини при вступі до школи. Полегшити цей процес можна за умови чутливого ставлення до дітей вчителя і батьків. Труднощі переробки стереотипів змушують особливу увагу звертати на правильність прийомів виховання і навчання дітей з перших років життя.

55.Морфологічні та нейрофізіологічні основи мови. Розвиток мови у дітей

ВНД людини відрізняється від цілеспрямованих актів поведінки тварин низкою особливостей. Головна з них полягає в тому, щоб пристосувальні реакції людини виявлялись через свідомість, яка характериз. рядом критерій:

1.сприйняття дійсності у мовній формі

2.здатність виділяти з численних явищ навкол. середовища найважливіші і зосереджувати на них увагу

3.здатність до прогнозування та очікування результатів

4.усвідомлення людиною своєї власної особистості

5.здатність формувати етичні і естетичні цінності

Сприйняття органами чуттів сигналів із зовнішнього і внутр. середов. та фіксування їх мозком Павлов назвав 1сигнальною системою, а відображення дійсності шляхом узагальнення абстрактних понятьза допомогою слів- 2сигнальною системою.Поява 2сигн. сист. у людини значно збільшила обсяг інформ. про зовн. світ.Мова людини сприяє спілкуванню, абстрактному мисленню, інтелектуальн. діяльн.Вона функціонує завдяки інформ., яка надходить від сигнальної системи і трансформ. її у специфічні мовні поняття.Розрізняють три форми мови: слухову, зорову та кінестетичну.Особливістю слухової мови є те що звуковий потік розділ. на окремі елементи-слова, а потім відбув. консолідація слів у поняття.У процесі мовлення беруть участь багато функціональних структур кори півкуль великого мозку.Але найбільше значення мають її певні ділянки, які назив. мовними аналізаторами або центрами мови.У задньому відділі нижньої лобної закрутки знаходиться центр артикуляції і мови.Його пошкодження призводить до втрати мови.

Мовна функція не є вродженою особливістю ВНД людини.Дитина її набуває в процесі навчання , через спілкування з дорослими.На 7-8 місяці життя дитини слово вперше набуває значення ум. сигн. До 1.5-2 років перетвор. в умовний подразник під час безпосереднього підкріплення його подразником 1сигн. сист.Розвиток сенсорн. і моторної сист. мови в онтогенезі не співпадають.Розвиток сенсорної мови випередж. розвиток моторної.Ще до того, як дитина навчиться розмовляти, вона вже розуміє смисл окремих слів. У становленні мови виділяють наступні етапи:

1.підготовчий-від 2-4до6міс.

2.етап виникнен. сенсорної мови-6-8міс.

3.виникнен. моторної мови-10-20 міс.

починаючи з 2-річного віку 2сигн. сист. не так залежить від першої.Нові слова набувають змістовного значення.

55.Фізіологічні механізми уваги.

Увага-стан активної бадьорості, який характериз. готовністю виділити з багатьох подій найважл. й відповісти і на нього активною діяльністю.

види уваги:

-мимовільна, повязана з безум. рефл., не залежить від волі та свідомості. Важливим джерелом цієї уваги є інтерес людини до певних предметів.

-довільна-нерв. процес направлення свідомості, який є продуктом соц. розвитку особистості.

Властивості уваги:

1.концентрація уваги-стан свідомості, необх. для того, щоб включитись в діяльність

2.стійкість уваги-здатність певний час зосереджуватись на сприйнятті даного обєкта

3.розподілення уваги-здатність людини одночасно концентрувати свою увагу на кількох обєктах

4.переключення уваги-зворотний бік розподілу уваги

55) Фізіологічні механізми пам’яті

Пам'ять – це властивість будь-якої системи, нервової включно, зберігати в закодованому вигляді інформацію, що за певних умов може бути виведена з системи без порушення запису. Вона допомагає тварині та людині використовувати свій минулий досвід і пристосовуватися до умов існування. Формами біологічної пам’яті є генетична, імунологічна та нейронна пам'ять. Носієм генетичної пам’яті є ДНК, яка забезпечує спадковість рослинного і тваринного світу. Імунологічна пам'ять людини і тварин полягає у здатності Т-лімфоцитів і В-лімфоцитів після першої зустрічі з чужорідним агентом (антигеном), запам’ятовувати його й у процесі повторного контакту забезпечувати захисну імунологічну реакцію. Нейронна або нервова пам’ять – здатність головного мозку сприймати, відбирати, закріплювати, зберігати і втрачати інформацію. У складі пам’яті виділяють процеси запам’ятовування, збереження і відтворення, включно з пізнанням, спогадом, пригадуванням. За тривалістю зберігання інформації пам’ять поділяють на короткочасну і довготривалу Короткочасна пам'ять виникає у дітей у віці 3-4 місяців, а довготривала – в 3-4 роки.Основу сенсорної пам’яті складають слідові процеси, що тривають деякий час після припинення дії подразника на рецептори відповідного аналізатора. Так, якщо махнути рукою перед очима, можна побачити слабкий слід, що залишився після того, як руку опущено Механізм пам'яті досі незрозумілий. Дослідження лише тільки почали проясняти біохімічні й електричні основи її функціонування.Одним з критеріїв поділу пам'яті на види є час закріплення і збереження матеріалу. Згідно з цим критерієм пам'ять поділяють на короткочасну (КП) і довготривалу (ДП) в залежності від механізму фіксації слідів пам'яті (енграми). Сліди пам'яті – це тимчасові зв'язки в корі головного мозку, які слугують фізіологічною основою запам'ятовування та відтворення. Виникнення цих зв’язків обумовлюється реальним зв’язком предметів і явищ, зокрема їх зв’язками у просторі і в часі, відношеннями подібності і відмінності між ними тощо. Характеристики цих зв’язків (міцність,  визначаються тим, який ступінь участі відповідного матеріалу в діяльності суб’єкта, яка їх значимість для досягнення майбутніх цілей.

КП є першим етапом формування енграми. ЇЇ існування у часі обмежено, слід в КП лабільний, нестійкий. Обсяг інформації, який одночасно зберігається в КП обмежений, тому більш пізні сліди витісняють попередні. Основною функцією КП є первинне орієнтування в навколишньому середовищі. Функція первинного орієнтування передбачає відображення просторово-часової структури середовища в конкретний момент часу і аналіз ступеню різноманітності параметрів зовнішнього світу. Це орієнтування може слугувати матеріалом для довготривалої пам'яті, з одного боку, і активізувати старі мнемонічні сліди – з іншого.

В якості механізму КП більшість вчених розглядають багаторазову циркуляцію імпульсів (реверберацію) у замкненому ланцюгу нейронів. Разом з тим багато фізіологів і молекулярних біологів вбачають механізми КП в деяких змінах клітинної мембрани [11].

ДП – другий етап формування сліду пам'яті, який переводить його в стійкий стан. Енграма в ДП на відміну від сліду в КП стійка, час її зберігання не обмежений, так само як і обсяг інформації, яка зберігається в ДП. Для ДП характерно довгочасне зберігання матеріалу після багаторазового повторення та відтворення. В якості механізму ДП розглядають стійкі зміни нейронів на клітинному, молекулярному і синаптичному рівнях.

На відміну від КП основна функція ДП - передбачення, тобто направленість на майбутні події з високою вірогідністю і перенесення позитивних реакцій -на один і той же стимул з минулого у майбутнє. Ця властивість дозволяє організму здійснювати принцип економії зусиль на основі відбору і довготривалої фіксації суттєвих реакцій і стимулів, що їх визивають. В даному випадку процес відбору і фіксації передбачає властивість ДП «стискати масштаб часу», тобто відтворювати послідовність подій, які розвиваються за макроінтервали часу. Цей вид пам'яті пов’язаний з більш-менш складною і по-різному розгорнутою переробкою матеріалу.

Для того, щоб той чи інший матеріал закріпився у пам'яті, він повинен бути відповідним чином засвоєний суб'єктом. Таке засвоєння потребує певного часу, який називається консолідацією пам'яті. Згідно з концепцією часової організації пам'яті, слід пам'яті, який пройшов консолідацію і потрапив на зберігання до ДП, не піддається руйнівному впливу амнестичних агентів, які зазвичай стирають КП . Концепція часової організації пам'яті, яка оперує поняттями КП, ДП і консолідація у даний час піддається серйозній критиці. Не існує єдиної думки щодо часу утримання енграми у КП та ДП. На думку одних авторів, слід в КП зберігається протягом декількох секунд, а в ДП – від декількох секунд до декількох років, на думку інших, сліди в КП можуть зберігатися до декількох годин, а в ДП – від декількох годин – до декількох днів, після чого інформація переходить на вічне зберігання. Протиріччя, з якими стикаються теорії часової організації пам'яті, знімаються в теорії активної пам'яті, яку розвиває Т.М. Греченко, в якій підкреслюється роль функціонального стану в фіксації і відтворенні енграми.

За теорією активної пам'яті поділ пам'яті на КП та ДП в загальноприйнятому розумінні неприйнятний, тому що уся пам'ять є постійною і довготривалою. Т.М. Греченко вводить поняття стану енграми, який визначає ступінь її готовності до відтворення. Тільки слід пам'яті, який знаходиться в активному стані, є доступним для реалізації в поведінці. Енграми, які недоступні для використання, знаходяться в латентному, або неактивному, стані. Активність енграми представлена в електричній активності нейронів. Активна пам'ять – сукупність активованих “старих” і “нових” енграм. В даній теорії формування енграми і можливість її використання в поведінці знаходяться в залежності від стану структур мозку, які беруть участь у фіксації і вивільненні інформації.

58) Фізіологічні механізми емоцій.Вікові особливості емоційних реакцій. Емоції та почуття становлять складну реакцію організму, в якій беруть участь майже всі відділи нервової системи. Природа емоцій і почуттів, як і решти психічних процесів, рефлекторна. Фізіологічним механізмом емоцій як таких є діяльність підкіркових нервових центрів: гіпоталамуса, лімбічної системи, ретикулярної формації. Але кора великих півкуль головного мозку відіграє провідну роль у проявах емоцій і почуттів, здійснюючи регулювальну функцію стосовно підкіркових процесів, спрямовуючи їх діяльність відповідно до усвідомлення людиною своїх переживань.

Між корою та підкірковими центрами нервової системи постійно відбувається взаємодія. Підкірка, вважав І. Павлов, позитивно впливає на кору великих півкуль як джерело їх сили, тонізує кору мозку, надсилаючи до неї потужні потоки подразнень. Кора регулює збудження, що йдуть з підкірки, і під її дією одні з цих збуджень реалізуються в діяльності та поведінці, а інші гальмуються залежно від обставин і станів особистості. Підтримка або порушення стійкості нервових зв’язків викликають різні емоці та почуття.

За І. Павловим, однією з фізіологічних підвалин почуттів є динамічні стереотипи, тобто утворені за життя системи тимчасових нервових зв’язків. «Тут виникають почуття важкості та легкості, бадьорості та стомленості, задоволення і прикрості, радості, торжества і відчаю тощо. Мені здається, що часто такі почуття при зміні звичайного способу життя, при припиненні звичайних занять, при втраті близьких людей… мають певне фізіологічне підґрунтя значною мірою саме у зміні у порушенні старого динамічного стереотипу й у складності становлення нового», — вважав І. Павлов.

У виникненні та перебігу почуттів велику роль відіграє друга сигнальна система в її взаємодії з першою. Слово змінює наші настрої, збуджує захоплення, глибокі переживання. Кращим показником цього є почуття, що викликаються поетичними творами. Усвідомлюючи ситуацію, що викликає певні почуття, та самі почуття, людина може зменшити силу переживань, стримувати, регулювати їх, але зовнішнє вираження емоцій, внутрішній емоційний і почуттєвий стан при цьому зберігаються.

. Вікові особливості емоційних реакцій

Важливість вивчення вікових особливостей емоційної сфери дітей пов´язана з тим, що є тісний зв´язок емоційного та інтелектуального розвитку.

Емоції з´являються в людини ще до її народження. К.В. Шулейкіна виявила, що емоційні реакції задоволення й невдоволення спостерігаються вже в п´яти-шестимісячного людського плода. Міняються способи довільного реагування на ті чи інші емоції. Наприклад, маленька дитина, переживаючи страх, найімовірніше кинеться до близької людини (матері, батька, сестри, брата). Однак уже в дошкільному віці базові (уроджені) емоції набувають соціального забарвлення. Тому в підлітка втеча від небезпеки асоціюється з емоцією сорому. Внаслідок цього він обирає інший спосіб боротьби зі страхом - намагається оцінити ступінь небезпеки, зайняти вигіднішу позицію або просто ігнорує загрозу, не надає їй значення.

Розвиток емоційної сфери дитини. Я. Дембовський зазначає, що немовля оперує трьома емоціями: страхом (точніше було б сказати - переляком), що виявляється під час сильного звуку; гнівом, як реакцією на обмеження рухів, і задоволенням, яке виникає у відповідь на погойдування, а також на легке погладжування тіла. Що ж стосується вираження цих емоцій, то насамперед у немовляти виникає плач. Але в нього буває й вираз, схожий на усмішку. Ймовірно, це суто рефлекторне явище, не пов´язане з подіями навколишнього світу. Поступово усмішка стає більш певною, дитина усміхається у відповідь на найрізноманітніші стимули. Якщо 3-4-місячні діти усміхаються й пожвавлюються на звернену до них розмову будь-якого дорослого, то 5-6-місячні діти при наближенні й звертанні до них іншого дорослого, замість того щоб відразу усміхнутися, довго й зосереджено дивляться на нього, а потім або усміхаються, або відвертаються, а іноді можуть і голосно розплакатися. Упродовж 1-го місяця лемент дитини виражає тільки її невдоволення, причому звуковий склад цього лементу схожий на інтонації образи й невдоволення дорослих. На 2-му місяці з´являється спокійне «гуління», на 3-му - звуки радості, а пізніше - сміх (Тонкова-Ямпольська). Щоправда, за іншими даними, дитина вперше починає сміятися у віці 5-9 тижнів.

У 3-місячному віці діти вже «налаштовані» сприймати батьківські емоції, і їхня поведінка показує, що вони очікують побачити вираження емоцій на обличчі матері або батька.

Емоційна сфера дітей молодшого віку. Для дітей раннього молодшого віку характерні запізнілі емоційні реакцій на ситуацію, невміння розуміти емоційні стани інших, а вираження емоційного стану (експресія) відповідає його реальному перебігу.

У 2-3 роки виникають соціальні форми гніву - ревнощі й заздрість. Діти сердяться й плачуть, якщо мати в них на очах пестить чужу дитину. У результаті соціальних контактів з´являється радість як вираження базової емоції задоволення. У три-п´ять років сором, поєднуючись із емоцією страху, здобуває нову якість, перетворюючись на страх осуду.

У віці 2-3 років діти можуть зображувати емоції, підбирають мімічні засоби для вираження радості, гніву, відрази, прикрості, подиву, сорому.

У 3-річних дітей з´являється гордість за свої досягнення. Діти прагнуть продемонструвати свої успіхи дорослому. Якщо це не вдається, то їхні радісні переживання з приводу успіху істотно захмарюються. Виникає образа з приводу ігнорування чи невизнання успіху дорослими, прагнення до перебільшення щодо успіху.

Емоційні особливості дошкільників. Дошкільнята вже настільки опановують вираження емоцій, що показувана експресія тієї чи іншої емоції зовсім не означає її переживання. У дошкільників з´являється очікування (передбачення) тих чи інших емоцій, що впливає на мотивацію їхньої поведінки й діяльності, вносячи корективи в їхні плани. У дошкільному віці поступово розвивається вміння визначати емоційний стан інших людей. Це питання докладно вивчила А.М. Щетиніна на 4-5 й 6-7-річних дітях. Вона виявила типи сприйняття емоцій за експресією, які можна розглядати і як рівні розвитку цього вміння.