4.Аналіз діяльності підприємства.

4.1Аналіз виробничої програми підприємства.

Виробнича програма – це система адресних завдань з виробництва й доставки продукції споживачам згідно з договорами поставки.Завдання аналізу виробничої програми: дослідження її економічної обґрунтованості та відповідності вимогам ринку; аналіз ринку продукції, виконання договорів поставки; оцінка рівня виконання завдань та динаміки випуску продукції за обсягом, номенклатурою, асортиментом; виявлення резервів підвищення ефективності використання виробничих ресурсів; розроблення пропозицій щодо прийняття оптимальних управлінських рішень з формування виробничої програми.

Критичний обсяг реалізації – маса продажу продукції, за якої витрати на виробництво і збут продукції дорівнюють виторгу від реалізації.

Асортимент – сукупність різновидів продукції, що відрізняються відповідними техніко-економічними показниками.

Оцінку виконання плану з асортименту можна проводити за: способом найменшого відсотка, оцінкою позицій асортименту, середнім відсотком.

Суть прийому найменшого відсотка полягає в тому, що в рахунок виконання завдання з випуску продукції за асортиментом приймається найнижчий відсоток серед визначених, але не вище ніж 100. Суть способу оцінки позицій асортименту – у виявленні питомої ваги в усій обов’язковій номенклатурі тих позицій, з яких завдання виконано. Суть способу середнього відсотка в тому, що з кожної позиції у виконання плану за асортиментом зараховується фактично випущена продукція, але не більше за передбачену плановим завданням.

Коефіцієнт асортиментності – відношення фактичного випуску у межах плану до планового.

Структура – це співвідношення окремих виробів у загальному їх випуску.

У виконанні плану з випуску продукції за структурою зараховується фактичний обсяг випуску, але не вищий за його рівень при плановій структурі.

Ритмічність виробництва – випуск продукції відповідно до графіків в обсязі та асортименті, передбачених планом.

Якість продукції – сукупність властивостей і характеристик продукції, яка забезпечує задоволення встановлених або передбачуваних потреб.

Оцінка якості продукції передбачає визначення таких рівнів якості: абсолютний (знаходять обчисленням показників, вибраних для його вимірювання, без порівняння їх з відповідними показниками аналогічних виробів), відносний (визначають шляхом порівняння показників якості з абсолютними показниками найкращих аналогів), оптимальний (рівень, за якого загальні суспільні витрати на виробництво й використання продукції за певних умов споживання були б мінімальними).

Більше уваги приділяють сигнальним показникам, що сповіщають про відхилення в якості продукції: кількість рекламації і претензії; сума штрафів, сплачених за поставку неякісної продукції; зниження коефіцієнта сортності; відхилення в якості виконання технологічних операції; наявність і обсяги виробничого браку.

4.2. Аналіз собівартості продукції та витрат на виробництво.

Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво та реалізацію.

У собівартість продукції включається вартість витрачених ре­сурсів, тобто, сировини, матеріалів, палива, енергії, інструменту, заробітної плати промислово-виробничого персоналу, витрати на амор­тизацію і ремонт основних фондів та інші витрати, пов’язані з вироб­ництвом і реалізацією продукції. Отже, собівартість - це величина ресурсів, використаних з конкретною метою, у грошовому виразі. Гроші забезпечують єдність вимірювача, що дозволяє сумувати різні види ре­сурсів, так як в собівартість входять витрати не тільки живої, але і минулої праці, втіленої в засобах і предметах праці.

В умовах ринкової економіки кожний підприємець намагається одер­жати максимально можливий прибуток, що можна досягти збільшенням обсягів виробництва продукції, а також зниженням витрат на виробни­цтво і реалізацію продукції.

Собівартість продукції має важливе значення у виробничій діяль­ності підприємства. Вона показує, наскільки ефективно використову­ються засоби праці, предмети праці і сама праця.

Зниження собівартості продукції лежить в основі збільшення за­гальної суми прибутку, а отже, і розмірів відрахувань у фонди спожи­вання та нагромадження і виплати дивідендів акціонерам .

Тісний зв’язок існує між собівартістю і ціною продукції. Собі­вартість є нижньою межею при встановленні ціни на продукцію.

У вітчизняній практиці в залежності від мети розрахунку використовують дві класифікації витрат: за економічними елементами та за калькуляційними статтями.

Групування витрат за економічними елементами використовується при складанні кошторису витрат на виробництво і застосовується при плануванні зниження собівартості продукції, складанні матеріальних балансів, нормуванні обігових коштів та ін. Витрати, що включаються до собівартості продукції, групуються відповідно до, їх економічного змісту за такими елементами:

І) матеріальні витрати (за вирахуванням вартості поворотних відходів;

2) витрати на оплату праці;

3) відрахування на соціальні заходи;

4) амортизація основних фондів та нематеріальних активів;

5) Інші витрати.

До матеріальних витрат відноситься вартість:

 купованих матеріалів, напівфабрикатів, і комплектувальних виробів для виробництва продукції та для забезпечення виробничого і управ­лінського процесу,

 робіт, послуг виробничого та управлінського характеру, які ви­конуються сторонніми фірмами;

 службові відрядження у межах норм, передбачених законодавством;

 палива та енергії усіх видів, які придбані у сторонніх фірм і т.д.

Поворотні відходи - це залишки матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що утворилися в процесі виробництва продукції і втратили повністю або частково спо­живчі властивості початкового ресурсу. Поворотні відходи оцінюють за повною або зниженою ціною вихідного ресурсу.

Витрати на оплату праці формуються з фонду основної та додатко­вої заробітної плати, який залежить від результатів праці найманих працівників й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, обсягами робіт на безтарифній основі, а також надбавками, доплатами, гарантійними та компенсаційними витратами.

Витрати на соціальні заходи формуються виходячи з обов'язкових відрахувань за встановленими чинним законодавством нормами від витрат на оплату праці:

 на державне соціальне страхування;

 до Державного пенсійного фонду;

 до Фонду сприяння зайнятості населення.

Витрати за елементом "Амортизація основних фондів і нематеріаль­них активів" здійснюються на повне відтворення власних та орендова­них основних виробничих фондів і формуються виходячи з їхньої балан­сової вартості за затвердженими в установленому порядку нормами, вклю­чаючи також прискорену амортизацію їхньої активної частини.

До елемента "Інші витрати" відносяться:

 витрати, пов’язані з набором робочої сили;

 платежі з обов’язкового страхування майна фірми і працівників;

 сплата відсотків за фінансовими кредитами, одержання яких пов’язане з виробничою діяльністю;

 витрати на збут продукції, в т.ч. витрати на рекламу;

 податки, збори та інші обов’язкові відрахування за встановле­ними нормами, тощо.

Дана класифікація є єдиною і обов’язковою для всіх галузей, об’єднань і підприємств і служить підставою для складання кошторису витрат на виробництво.

Однак, класифікацію за економічними елементами практично не мож­на застосувати при розрахунку собівартості одиниці певного виду про­дукції. Для цієї мети застосовується класифікація за калькуляційними статтями витрат. Ця класифікація специфічна для кожної галузі промис­ловості.