27

Діагностиката відбір дітей-логопатів у спеціальні заклади(групи)

76. Обєкт діагностики мовленнєвих порушень у дітей.

Мета діагностичного обстеження дітей полягає у вивченні складних за своєю будовою форм психічної діяльності: мовлення та мислення. Безумовно, важливе значення у логопедичній діагностиці дітей із психофізичними вадами має оцінка розвитку й інших вищих психічних функцій (рухових, слухових, зорових, мнестичних тощо). Необхідно зазначити, що при вивченні мовлення та мислення можуть бути отримаю деякі уявлення і про інші сторони психічного розпитку дитини. Аналіз мовленнєвих порушень передбачає розгляд мовленнєвої діяльності як складної багаторівневої функціональної системи, складові частини якої залежать одна від одної і взаємообумовлюють одна одну. Відомо, що недорозвинення одного з компонентів мовлення призводить до появи вторинних, третинних і т.д. дефектів мовленнєвої системи та немовленнєвих функцій. Психолого-педагогічний аналіз структури мовленнєвих дефектів дозволяє вивчити особливості взаємодії немовленнєвих і мовленнєвих відхилень у дітей.

Особлива увага приділяється питанню розвитку мовлення дітей в онтогенезі з метою ранньої діагностики мовленнєвих порушень. Саме тому грунтовно розглядається проблема з'ясування первинного дефекту і відокремлення мовленнєвих вад, що мають первинний характер від порушень мовлення при ускладнених дефектах розвитку. Таким чином, обстеження розвитку і стану мовлення дітей дошкільного і молодшого шкільного віку розглядається у контексті соціальної ситуації розвитку, ієрархії діяльностей, урахування психофізичних особливостей дітей, закономірностей онтогенезу в цілому.

Завдання обстеження:

• з'ясування  розвитку  дитини   на  ранніх   етапах  онтогенезу  (детальне вивчення умов виховання, динаміки психічного і мовленнєвого розвитку, що проводиться на матеріалі бесіди з батьками, аналізу медичних заключень лікарів);

• дослідження немовленнєвих функцій;

• дослідження всіх компонентів мовленнєвої системи;

• аналіз і оцінка всіх отриманих даних з метою обґрунтування логопедичного заключення.   (виявлення механізмів, що полягають в основі порушень мовлення, визначення ступеню мовленнєвого недорозвинення);

• передбачення шляхів компенсації дефекту, прогнозування строків його подолання.

77. Диференціація та симптоматика мовленнєвих розладів у дошкільників, їх характеристика.

Порушення мовлення можуть виникати внаслідок дії як однієї причини, так і їх поєднання.

Порушення мовлення у логопедії класифікуються з огляду на клініко-педагогічний та психолого-педагогічний підхід. Такий поділ є необхідним для правильної діагностики і корекції мов- іеннєвої патології, адекватного вибору закладу для дитини.

У клініко-педагогічній класифікації виділяють порушення усного та писемного мовлення. До порушень усного мовлення відносяться:

порушення фонаційного (зовнішнього) оформлення вимовної сторони мовлення.

афонія,дисфонія — відсутність або порушення голосу;

тахілалія — патологічно прискорений темп мовлення;

брадилалія — патологічно уповільнений темп мовлення;

заїкання — порушення темпо-ритмічної організації мовлення, обумовлене судомним станом м'язів артикуляційного апарату;

дислалія — порушення вимовної сторони мовлення при нормальному слухові і збереженій іннервації мовленнєвого апарату;

дизартрія — порушення вимовної сторони мовлення, обумовлене недостатньою іннервацією мовленнєвого апарату;

ринолалія — порушення тембру голосу і звуковимови, обумовлене анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвого апарату.

Усі ці вади є різними за причинами, характером, порушеною ланкою (голос, темп, тембр, звуковимова); часто потребують допомоги не лише логопеда, а й інших спеціалістів (лікарів, психолога, фоніатра). S структурно-семантичні (внутрішні) або системні порушення мовлення

алалія — відсутність або недорозвиток мовлення внаслідок органічного ураження мовленнєвих зон кори головного мозку;

афазія — повна або часткова втрата мовлення, обумовлена локальними пошкодженнями головного мозку.

Це складні вади, при яких страждають не лише усі сторони мовлення, а й особистіс.ний розвиток людини.

До порушень писемного мовлення відносяться:

дислексія (алексія) — часткове (повне) порушення процесів читання;

дисграфія (аграфія) — часткове (повне) порушення процесів письма.

Психолого-педагогічна класифікація є необхідною для організації логопедичного впливу в умовах роботи з дитячим колективом (дошкільна група, клас). Мовленнєві порушення при цьому поділяють на дві групи:

А) порушення засобів спілкування.

фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення (ФФП) — порушення процесів формування вимовної системи рідної мови у дітей із різними розладами, внаслідок вад сприймання і вимови фонем;

загальний недорозвиток мовлення (ЗИМ) — порушення формування всіх компонентів мовленнєвої системи, що відносяться до звукової і смислової сторін мовлення (звукови- мова, лексика, граматична будова, зв'язне мовлення), при нормальному слухові та первинно збереженому інтелекті.

В) порушення у застосуванні засобів спілкування

заїкання;

прояви мовленнєвого негативізму.