Тема 4. Соціальна робота з людьми із залежністю від психоактивних речовин, з віл-інфікованими та людьми, хворими на снід

Формування наркотичної хвороби. Ризики, пов’язані з уживанням наркотиків. Цільові програми лікування і реабілітації наркоманів. Світові стратегії розв’язання проблеми наркотизації. Замісна терапія та стратегія зниження шкоди. Комплексний характер соціальної роботи з клієнтами, залежними від психоактивних речовин. Загальні принципи організації та надання допомоги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД людям. Групи ризику на ВІЛ: ін’єкційні наркомани, сексменшини, працівники сексбізнесу. Ефективність технологій соціальної роботи з групами ризику. Медико-біологічні і соціально-психологічні моделі соціальної роботи зі спеціальними групами клієнтів – хворими на СНІД.

Закордонний досвід щодо запобігання ВІЛ/СНІДу. Патронажна робота з хворими наСНІД. Зловживання алкоголем і наркотиками – соціальні хвороби, вони виникають як реакція на життєві проблеми та негаразди. Немає єдиного чинника розвитку залежності від психоактивних речовин. Є взаємодія багатьох – біологічних, психологічних, соціальних і духовних.

Соціальна робота з людьми із залежністю від психоактивних речовин повинна становити комплекс різнопланових стратегій втручання, орієнтованих на різноманітні аспекти хвороби. У соціальній роботі з наркозалежними застосовують профілактичні, лікувальні та реабілітаційні програми. Завдання соціальних працівників, які працюють з людьми із залежністю від психоактивних речовин, визначаються типом програми, в якій вони беруть участь, та філософією організації, що реалізує цю програму. Важливе місце у сучасних підходах посідають програми зменшення шкоди, спрямовані не на відмову від вживання наркотичних речовин, а на те, щоб у їх споживачів було якомога менше проблем зі здоров'ям, у сім'ях та у стосунках з оточуючими. Надання соціально-психологічної допомоги людям із залежністю від психоактивних речовин може відбуватися в стаціонарних і амбулаторних закладах, реабілітаційних центрах, терапевтичних спільнотах, а також через діяльність вуличних соціальних працівників, проведення освітньо-профілактичних заходів тощо.

Епідемія вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) поширюється в Україні найвищими темпами з-поміж усіх європейських країн. Основним джерелом поширення ВІЛ-інфекції в Україні досі лишається вживання наркотиків ін’єкційним шляхом.

Сучасною технологією соціальної роботи у справі профілактики розповсюдження ВІЛ/СНІДу є застосування програм «зменшення шкоди», які містять в собі наступні положення:

- Забезпечення споживачів ін’єкційних наркотиків (СІН) стерильними шприцами та дезінфікуючими засобами.

- Надання СІН замісної підтримуючої терапії (ЗПТ) (наприклад, метадонова підтримувальна терапія). Важливою характеристикою ЗПТ є те, що користь від її впровадження отримують не тільки самі споживачі, а й суспільство, оскільки значно зменшується тиск соціально-економічних проблем, пов’язаних зі зловживанням наркотиками, таких як фінансування лікарень, в’язниць, правоохоронних органів.

- Інформаційна робота і освіта. Їх цілями є підвищення поінформованості населення стосовно шляхів передачі ВІЛ-інфекції, можливостей запобігання інфікуванню; формування в суспільств толерантного ставлення до ВІЛ-інфікованих та СІН, а також створення прецедентів відповідальності за порушення прав ВІЛ-інфікованих осіб, особливо якщо такі порушення ґрунтуються на дискримінаційному ставленні до них; підвищення рівня обізнаності фахівців, які працюють та контактують з ВІЛ-інфікованими та СІН.

- Забезпечення легкої доступності соціальних служб і служб охорони здоров’я. Доступність соціальної та медичної допомоги для ВІЛ- інфікованих людей становить значну проблему. Причинами цього є стигматизація, негативне ставлення та непрофесіоналізм лікарів. Іншою причиною є небажання самих людей звертатися за допомогою через страх розкриття їхнього статусу й бути облікованими.

- Сприяння в організації груп взаємодопомоги – тимчасові об’єднання рівних за статусом людей для пошуку шляхів вирішення чи полегшення власних проблем.

Успішність політики зменшення шкоди має вимірюватися такими показниками: стабілізація та зниження темпів розповсюдження ВІЛ, зменшення чисельності споживачів ін’єкційних наркотиків (СІН), рівень охоплення СІН послугами програм зменшення шкоди, а також якість і доступність послуг, стабільність і розмір фінансування цих програм.

Ризиками впровадження програм зменшення шкоди є неприйняття їх населенням, надто запізніла їх реалізація з огляду на епідеміологічну ситуацію, нестача спеціалістів і недостатнє, нестабільне фінансування.

Серед технологій надання соціальних послуг ВІЛ-позитивним клієнтам найбільш поширеними є такі:

- психологічне консультування;

- групова робота;

- соціальний супровід;

- робота телефонів довіри;

- робота з групами самодопомоги;

- паліативна допомога.

Лекція 2год.