Розділ 3. Виявлення проблем та способи їх подолання

В розділі номер три моєї курсової роботи я буду намагатися висвітлити найважливіші на мою думку проблеми та запропонувати способи їх вирішення

1. Основні проблеми та інструменти їх подолання

Однією із основних проблем у впровадженні Електронного регіону є : Цифровий розрив - Існує величезна різниця в цифрах у п’яти регіонах України щодо показників електронного врядування. Ці індекси вказують на можливість координування державної політики у сфері інформаційно-комунікаційних технологій. Зазначений розрив виявляється за допомогою багатьох індикаторів.

Індекс телекомунікаційної інфраструктури це індекс, складений з п’яти першочергових показників, що стосуються інфраструктурної спроможності країни із забезпечення електронних послуг. Показник користування Інтернетом на 100 осіб – важливий індекс. Україна має дуже низький показник проникнення Інтернету :

Країна	Кількість користувачів Інтернету на 100 осіб
Польща	28,9
Україна	11,9

Як ми можемо бачити, що показники України у використанні інтернету як засобу комунікації порівняно із доволі розвиненою країною Європи Польщею менший приблизно у півтори рази.

Щоб вирішити цю проблему, держава має створити формальні й практичні можливості для участі громадян у взаємодії через електронні засоби в усіх регіонах

Для цього український уряд запровадив програму “Електронна Україна” на 2005–2012 роки, якою передбачено:

1. запровадження й використання найновіших інформаційних і телекомунікаційних технологій для вдоволення інформаційних потреб населення, суспільства й держави;

2. сприяння розвитку національної частини глобальної мережі Інтернет і створення умов для широкого доступу фізичних та юридичних осіб до інформаційних ресурсів національних і глобальних мереж;

3. вдосконалення механізмів з поширення аналітичних інформаційних ресурсів органів місцевого самоврядування;

4. надання громадянам доступу до інформації про діяльність органів державної влади

Програма не забезпечує розгляду основної проблеми: відсутності доступу громадян до Інтернету з огляду на те, що на місцевому рівні немає можливостей для моніторингу діяльності місцевої влади. Український уряд мусить розробити національну стратегію комп’ютеризації, яка охоплювала б усі адміністративні рівні.

Для того, щоб таку програму можна було реалізувати в Україні, треба здійсни ти конкретні проекти, цілі яких зосереджувалися б на трьох складниках наведеного нижче бачення, паралельно із заходами, подібними до тих, що передбачені польською стратегією.

Складник A: надання всім громадянам і компаніям прийнятного за ціною широко смужного й надійного доступу до Інтернету. Приорітетним напрямом розвитку у цьому має бути : забезпечення всіх шкіл широкополосним доступом до Інтернету з урахуванням фінансування на його використання під час уроків і позаурочних заходів; забезпечення державних адміністрацій широкополосним доступом до Інтернету, що уможливлювало надання державних послуг з використанням електронних

засобів; підготовка інфраструктури доступу, тобто розвиток телекомунікаційної інфраструктури і стимулювання ширшого доступу до Інтернету (у тому числі широкополосного), а також пункти, де Інтернет доступний для широкого загалу, на всіх адміністративних рівнях; інформаційне та комунікаційне забезпечення інфраструктури для науково-дослідної роботи, тобто розвиток наукових комп’ютерних мереж; гарантування безпеки інформаційних мереж, тобто посилення безпеки й робота над збільшенням довіри до електронної комунікації.

Складник Б: робота над різноманітністю й корисністю наповнення й послуг, доступних через Інтернет і цифрові аудіовізуальні засоби зв’язку. З-поміж пріоритетних заходів варто відзначити:

1. Необхідно створити посилення ефективності державного управління якого можна досягти через перенесення державних послуг, у тому числі державних закупівель, на електронну платформу;

2. необхідно також впровадити просування професійної діяльності й адаптація доступного контенту, у тому числі інформація, доступна й зрозуміла для широкого загалу, для оприлюднення в Інтернеті, яка реалізується іншими каналами через Вісник публічної інформації

Інші пріоритетні заходи мають охоплювати дистанційне навчання, дистанційне лікування, електронну комерцію, цифрове радіо і телевізійне мовлення.

Складник В: загальна здатність використовувати інформаційні й комунікаційні системи. Першочергові заходи мають містити:

1. Запобігання цифровій нерівності, тобто забезпечення участі в інформаційному суспільстві тих, хто потребує додаткового навчання: покоління середнього віку та інвалідів; використання електронних методів навчання, просування дистанційної роботи як знаряддя активізації зайнятості.

2. Розвиток компонента ІТ у здобутті професійної кваліфікації – підтримка комп’ютерного навчання для дорослих з особливим наголосом на навчанні для безробітних

3. Забезпечення прийнятного за ціною, швидкого й безпечного доступу до Інтернету для всіх громадян і підприємств.

Польський приклад реалізації програми “е-Польща – стратегія розвитку інформаційного суспільства в Польщі на "2004–2006 роки” корисний для України тому, що напрацювання такої програми в Україні могло б вирішити проблему

цифрового розриву.

Наступною доволі великою проблемою є : Організація доступу до всесвітньої мережі загального користування Інтернет і ліквідації нерівності сільських і віддалених районів

Організація доступу до всесвітньої мережі загального користування Інтернет і ліквідації нерівності сільських і віддалених районів можлива лише за наявності :

1. створення у найкоротші строки належних економічних, правових, технічних та інших умов для забезпечення широкого доступу громадян, навчальних закладів, наукових та інших установ і організацій усіх форм власності, органів місцевого самоврядування, суб'єктів підприємницької діяльності до мережі Інтернет;

2. розширення і вдосконалення подання у мережі Інтернет об'єктивної політичної, економічної, правової, екологічної, науково-технічної, культурної та іншої інформації, зокрема тієї, що формується в органах місцевого самоврядування, навчальних закладах, наукових установах та організаціях, архівах, а також бібліотеках, музеях, інших закладах культури, розширення можливостей для доступу в установленому порядку до інших національних інформаційних ресурсів, постійне вдосконалення способів подання такої інформації;

3. забезпечення конституційних прав людини і громадянина на вільне збирання, зберігання, використання та поширення інформації, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань;

4. забезпечення підтримки розвитку інфраструктури надання інформаційних послуг через мережу загального користування Інтернет; створення умов для розвитку підприємницької діяльності та конкуренції у галузі використання каналів електронного зв'язку, створення можливостей для задоволення на пільгових умовах потреб у зазначених послугах навчальних закладів, наукових установ та організацій, громадських організацій, а також бібліотек, музеїв, інших закладів культури, закладів охорони здоров'я, включаючи розташовані у сільській місцевості;

5. розвиток та впровадження сучасних інформаційних технологій у системі управління органів місцевого самоврядування, фінансовій сфері, підприємницькій діяльності, освіті, наданні медичної та правової допомоги та інших сферах;

6. вдосконалення правового регулювання діяльності суб'єктів інформаційних відносин, виробництва, використання, поширення та зберігання електронної інформаційної продукції, захисту прав на інтелектуальну власність, посилення відповідальності за порушення встановленого порядку доступу до електронних інформаційних ресурсів всіх форм власності, за навмисне поширення комп'ютерних вірусів.

7. вирішення завдань щодо гарантування інформаційної безпеки, недопущення поширення інформації, розповсюдження якої заборонено відповідно до законодавства

На сьогодні різними органами влади вже створено такі прототипи базових елементів е — регіону як: електронне міністерство (Головне управління державної служби), електронний регіон (Одеська,Дніпропетровська область), електронне місце (місто Славутич), електронне село (Дніпропетровська область), отримано відповідний досвід в цій сфері, який необхідно поширити на інші рівні обміну інформацією. При цьому залишається невирішеною проблема їх інтеграції в єдину систему, координації дій виконавців, перевірки відповідності цих елементів на типовість рішень для подальшого рекомендування органам влади. Організація міжвідомчої та міжрегіональної електронної взаємодії потребує комплексних масштабних рішень, підтриманих відповідними ресурсами, що не було передбачено ні одним з вищевказаних проектів, які створювались незалежно один від одного та без необхідного взаємоузгодження. В той же час чинним законодавством визначені конкретні строки деяких елементів впровадження е-урядування в Україні, наприклад, електронного документообігу з використанням електронного цифрового підпису (ЕДО з ЕЦП) до кінця 2010 р. Ці терміни визначались без врахування негативних наслідків світової фінансово-економічної кризи з специфікою їх проявлення в Україні і тому сьогодні розглядаються як нереальні.