74. Розуміння як пізнавальна проблема.

Пізнання – процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини. Пізнання людиною світу починається з чуттєвого контакту зі світом, який представлено такими формами, як відчуття, сприймання і уявлення. Він є необхідною стороною пізнання, але все ж таки обмежений в своїх можливостях давати істинне знання. Тому знання про дійсність, якою вона є, незалежно від суб’єкта, досягаються вищою сферю відображення дійсності – раціональним пізнанням або діяльністю мислення. Мислення: процес активного, цілеспрямованого, узагальненого, опосередкованого, суттєвого та системного відтворення дійсності і вирішення проблем у логічних формах.

Одним з компонентів мислення є Розуміння – процес і результат духовно-практичного та пізнавального освоєння дійсності, коли зовнішні об’єкти залучаються до осмислення людської діяльності, виступають її предметним змістом. Це насамперед осмислення знання, вияв та реконструкція його смислу, а також оцінка через суспільнозначимі цінності людської життєдіяльності та культури. Освоєння дійсності передбачає не тільки одержання знання про світ, а й розуміння цього світу. Розуміння – це такий психологічний стан, що виражає собою правильність ухваленого рішення і супроводжується відчуттям упевненості в точності сприйняття або інтерпретації якої-небудь події, явища, факту. Розуміння розкриває смисловий зміст об’єкта. При цьому оточуюча людину реальність виступає перед нею як носій смислу та значення, які необхідно освоїти, осягнути, інтерпретувати.

Об'єкти розуміння: інформація, відомості, знання про навколишній або внутрішній світ суб'єкта. Суб'єкти розуміння: особа.

Розуміння не є принципово відмінним від мислення самостійним психічним процесом. Розуміння – це компонент мислення, один із процесів, що його створюють. Розуміння забезпечує встановлення зв'язку розкриваних нових властивостей об'єкту пізнання з вже відомими суб'єктові, формування операціонального сенсу нових властивостей об'єкту і визначення їх місця і ролі в структурі розумової діяльності.

Для розуміння нового матеріалу (незнайомих фактів, подій тощо) людина завжди повинна вирішити певну розумову задачу, оскільки формування розуміння нового відбувається в процесі розумової діяльності та є її результатом. Коли ж суб'єктові потрібно зрозуміти вже відому подію або явище, то розуміння здійснюється без актуальної участі мислення – це розуміння-спогад.

Одні і ті ж три форми розуміння виявляються і в таких видах розумової діяльності, в яких розуміння складає основний психологічний зміст, і в таких, де воно грає допоміжною роль, виявляється компонентом діяльності. В обох випадках для виникнення аналізованого феномена людина повинна вирішити деяке розумове завдання. Те, яка форма розуміння виникає у суб'єкта в конкретній ситуації, зумовлене перш за все характером розумової діяльності: тим, в які об'єктивні обставини, що вимагають розуміння, потрапляє людина і які завдання вона вирішує в цих обставинах.

Знання, пояснення та розуміння – це необхідні моменти взаємодії людини з навколишнім світом, за допомогою яких вона накопичує певну інформацію про об'єкти, що включені в суспільну практику. Таке накопичення передбачає також періодичне упорядкування та переосмислення знань, що веде до поглиблення розуміння світу.

У сучасній філософії розуміння досліджує герменевтика.

Гадамер – істину нездатний пізнати чи повідомити хтось один. Нобхідно всіляко підтримувати діалог, надати можливість висловити свою думку опонентові. Розуміння передуючої культури невіддільне від само розуміння інтерпретатора. Тому об’єктом розуміння є не зміст, закладений автором у текст, а предметна сутність справи, з усвідомленням якої пов’язаний текст, у тому числі – історія. Розуміння ще й мовна проблема. Його можна сягнути в „медіумі мовності”, і доведень воно не потребує.

Дільтей – розуміння – занурення в духовний світ автора тексту, яке нерозривно пов’язано з реконструкцією культурного контексту його творіння.

Гайдегер – розуміння – специфічно людське ставлення до дійсності, спосіб буття людини у світі.