- •Питання
- •1. Суспільно-історичний характер філософії. Витоки і спрямованість філософського знання.
- •2. Екзистенціалізм: вихідні ідеї та еволюція.
- •3. Методи емпіричного пізнання.
- •4. Методологічна та аксіологічна функція філософії
- •5. Проблематика неотоміської філософії
- •6. Методи теоретичного пізнання.
- •7. Своєрідність філософії древності.
- •8. Ж.П.Сартр "Екзистенціалізм - це гуманізм".
- •9. Теорія та факт в науковому пізнанні
- •10. Вплив Платона та Аристотеля на долю світової філософії
- •11. Основні ідеї роботи т.Куна "Структура наукових революцій".
- •12. Проблема як форма наукового пізнання.
- •13. Місце і роль ранньохристиянської філософії
- •14. Ортега-і-Гассет. Тема нашого часу.
- •15. Метод в науковому пізнанні. Метод і методологія.
- •16. Схоластика та містицизм в філософії європейського середньовіччя.
- •17. "Філософія критичного раціоналізму" к.Поппера.
- •18. Роль культури в людській життєдіяльності.
- •19. Антропоцентризм філософії Відродження.
- •20. Д.Чижевський про особливості української ментальності та філософії
- •21. Мова як феномен спілкування та культури.
- •22. Раціоналізм та емпіризм в філософії Нового часу.
- •23. Філософія фрейдизму та неофрейдизму.
- •24. Культура та цивілізація.
- •25. Проблема людини в філософії Просвітництва.
- •26. Філософська герменевтика про діяльність та комунікацію.
- •27. Природа та роль моральних цінностей.
- •28. Гуманістична спрямованість філософії г.Сковороди.
- •29. Життєвий світ та буття людини.
- •30. Соціальні функції релігії
- •31. Фундаментальний вплив Канта на еволюцію філософського мислення
- •32. Екзистенціаліська та субстанціаліська інтерпретація природи людини.
- •33. Функції права в соціальних відносинах та житті особи.
- •34. Об'єктивний ідеалізм філософії Гегеля: особливості методу та системи.
- •35. Філософські варіанти розуміння відношення людини до природи.
- •36. Мистецтво в житті суспільства та особи.
- •37. Антропологічний матеріалізм філософії Фейєрбаха.
- •38. Роль матеріальної діяльності людей в суспільному житті.
- •39. Необхідність і свобода в суспільно-історичній діяльності.
- •40. Проблема відчуження в філософії марксизму та матеріалістичне розуміння історії
- •41. Економічна антропологія а.В.Чаянова.
- •42. Ідеологія та утопія.
- •43. Доктринерський та гуманістичний варіанти філософії марксизму XX сторіччя.
- •44. Соціальні відносини в людській життєдіяльності.
- •45. Глобальний характер сучасної життєдіяльності та етика відповідальності.
- •46. Вихідні позиції екзистенціаліської філософії с.К'єркегора.
- •47. Життєдіяльність та свідомість
- •48. Реальності та ілюзії суспільного прогресу.
- •49. Світ як воля та уявлення в концепції а.Шопенгауера.
- •50. Свобода та творчість в людському бутті.
- •51. Концепції індустріального та постіндустріального суспільства.
- •52. І.Франко: "Що таке поступ".
- •53. М.Вебер про роль духовних чинників в економічній діяльності
- •54. Поняття розвитку в концепціях Гегеля та марксизму.
- •55. Філософія життя ф.Ніцше.
- •56. Гроші як елемент соціальних відносин в концепції г.Зіммеля.
- •57. Особливості екзистенціаліської версії діалектики.
- •58. Еліта та народ в концепції д.Донцова.
- •59. Соціально-практична природа пізнання.
- •60. Діалектика в інтерпретації Франкфуртської школи соціальної філософії
- •61. Нація, держава та культура в контексті осмислення української історії
- •62. Суб'єкт та об'єкт пізнання.
- •63. Історичні форми спільнот.
- •64. "Філософія серця" п.Юркевича біля витоків російського християнського персоналізму
- •65. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання.
- •66. Ринок як всезагальна модель людських відносин в соціальній філософії ф.Фон Хайєка.
- •67. Основні ідеї "філософії свободи" м.Бердяєва.
- •68. Роль та функції традицій в пізнанні та бутті людини в умовах науково-технічної цивілізації
- •69. Поняття істини: можливості різноманітних філософських підходів.
- •70. Основні ідеї та еволюція позитивіської філософії
- •71. Єдність чуттєвості та інтелекту в пізнавальній діяльності
- •72. Сучасна практична філософія. Проблема взаємин етики, політики, економіки.
- •73. Феноменологічна філософія е.Гуссерля про "кризу європейської науки".
- •74. Розуміння як пізнавальна проблема.
- •75. Філософська антропологія про походження і місце людини в світі.
70. Основні ідеї та еволюція позитивіської філософії
Історія позитивізму має три періоди розвитку. Початковий позитивізм, представниками якого були О.Конт, Г.Спенсер виникає наприкінці 19-го сторіччя. На їхню думку філософія не повинна виходити за рамки позитивного знання, тобто експериментальних даних наук. Вони говорили, що тільки сукупність наук надає право говорити про світ у цілому. Тобто, якщо філософія наукова то вона повинна розпрощатися зі спробою судити про світ вцілому. Позитивізм гіпертрофує значення раціональних елементів у науковому пізнанні. Це призвело до феноменологізації філософії науки, розгляду науки як «речі в собі», що існує і розвивається ізольовано від іншого світу за своїми власними законами. Згідно з вченням Конта, філософія не є наукою із власним об'єктом, що якісно відрізняється від об'єктів конкретних наук. Філософія узагальнює досягнення конкретних наук, або ж є узагальненою класифікацією всіх наук. Позитивізм як філософський напрямок заснований на принципі: справжнє знання досягається лише як результат окремих конкретних наук. Програма початкового позитивізму зводилася до таких засад: пізнання необхідно звільнити від усякої філософської інтерпретації; вся традиційна філософія повинна бути скасована і змінена спеціальними науками (кожна наука сама собі філософія); у філософії необхідно прокласти третій шлях, який подолав би суперечність між матеріалізмом та ідеалізмом. Ці та інші положення були викладені О.Контом в роботі «Курс позитивної філософії». Його ідеї виявилися співзвучними з ідеями англійських філософів Джона Стюарта Мілля (1806-1873) та Герберта Спенсера (1820-1903).
Другий позитивізм, або емпіріокритицизм, виріс з першого. Його відомими представниками були: австрійський фізик Е.Мах, німецький філософ Р.Авенаріус, французський математик Ж.А.Пуанкаре. Вони намагалися очистити розуміння досвіду від таких понять як матерія, субстанція, необхідність, причинність і інших розумових понять. У результаті еміриокритицизм висуває уявлення про світ як сукупність нейтральних елементів та нічиїх відчуттів. Світ – це досвід, а структуру досвіду складають відчуття. Вони звернули увагу на факт релятивності (тобто відносності) наукового знання і зробили висновок про те, що наука не дає істинної картини реальності, а надає лише символи, знаки практики. Заперечується об'єктивна реальність знань. Філософія зводиться до теорії пізнання, відірваної від світу.
Третя форма – неопозитивізм має два різновиди: логічний позитивізм і семантичний. Предметом філософії, на думку логічних позитивістів, повинна бути логіка наук, логіка мови, логічний аналіз речень, логічний синтаксис мови. Другий різновид сприяв розвитку семантики, яка визначає мові головну роль в усіх сферах діяльності. Усі соціальні колізії обумовлені недосконалістю мови та людського спілкування. Представники: Б.Рассел, А.Тарський, К.Поппер, Л.Вітгенштейн та ін. Неопозитивізм робить акцент на вивчення природи наукового знання, де критерієм істини виступає досвід.
Неможливість адекватного відображення ні генезису знання, ні закономірностей і динаміки розвитку науки в цілому призвело до того, що до середини XX сторіччя потенціал цих систем виявився в значній мірі вичерпаний. Спроба виправити таке положення була почата постпозитивістами, основоположником якого був англійський філософ К.Поппер. Вони висувають так звану методологію дослідницьких програм, ідею гуманізації науки, теоретичного плюралізму і історичного контексту науки. У даний час по багатьом питанням у позитивістів існує «внутрішня» полеміка. Умовно можна виділити два основних напрямки: релятивістське, подане Томасом Куном, Полем Фейерабендом, Максом Полані. Які підтверджують відносність, умовність, ситуативність наукового знання, приділяють більше значення соціальним чинникам розвитку науки. Філософи другого будують філософські концепції виходячи з тези про «погрешимість» наукового знання, його нестійкість в часі. (К.Поппер і І. Лакатос). Загальним для цього напрямку є визнання важливості світоглядних, філософських, метафізнчшіх основ наукових теорій. Істотним досягненням постпозитивизма є визнання тісного взаємозв'язку філософії і науки, перехід від аналізу тільки внутринаучных проблем до обговорення зв'язків науки і філософії з зовнішніми для неї соціальними інститутами, такими як політика, держава, релігія.