62. Суб'єкт та об'єкт пізнання.

Процес пізнання, будучи процесом активного творчого відтворення дійсності у свідомості людини в результаті її діяльного предметно-прак­тичного відношення до світу, можливий лише при взаємодії людини з явищами дійсності. Цей процес у гносеології осмислюється через категорії "суб'єкт" та "об'єкт".

Суб'єкт пізнання, згідно з сучасною філосо­фією – це реальна людина, суспільна істота, наділена свідомістю, насам­перед у таких її проявах, як мислення, чуття, розум, воля, яка засвоїла історично вироблені людством форми та методи пізнавальної діяльності і тим самим розвинула свої пізнавальні здібності і оволоділа історично конкретними здатностями до цілеспрямованої пізнавальної діяльності.

Суб'єкт пізнання визначається і як суспільство в цілому. Проте слід мати на увазі, що суспільство не має надлюдських, надіндивідуальних органів пізнання. Суспільство виступає суб'єктом пізнання опосередко­вано, через пізнавальну діяльність окремих людей. Суб'єктом пізнання є людина не як біологічна істота, а як продукт суспільно-історичної прак­тики. Кожна людина реалізує себе в пізнанні як суспільна істота.

Об'єкт пізнання – це те, на що спрямовується пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єктом пізнання може бути в принципі вся дійсність, але лише в тій мірі, в якій вона увійшла в сферу діяльності суб'єкта. Поняття "об'єкт" та "об'єктивна реальність" пов'язані між собою, але не тотожні за своїм змістом. Об'єктом є не вся об'єктивна реальність, а лише та її частина, що вже введена в практику людства і становить коло його пізна­вальних інтересів. Об'єктом пізнання виступають не лише явища приро­ди, а й суспільства, і сама людина, і відносини між людьми, їхні взаєми­ни, а також свідомість, пам'ять, воля, почуття, духовна діяльність вза­галі, в усій поліфонії її проявів.

Пізнання може бути спрямованим на дослідження не лише об'єктив­ного світу, а і ідеальних об'єктів, наприклад, числа, площини, абсолютно чорне тіло, ідеальний газ, рівномірно-прямолінійний рух і т.д. Ідеальні об'єкти – це ідеальні образи об'єктивно існуючих предметів та явищ, які одержуються суб'єктом у результаті абстрагування та ідеалі­зації і які виступають замінниками реальних предметно-чуттєвих об'єктів. Необхідність виділення ідеальних об'єктів зумовлена прогресуючим роз­витком науки, все глибшим її проникненням в сутність дійсності. Об'єкт пізнання, таким чином – це частина об'єктивної і частина суб'єктивної реальності, на яку спрямована пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єкт не є чимось раз і назавжди рівним собі, він постійно змінюється під впливом практики та пізнання, розширюючись та поглиблюючись.

63. Історичні форми спільнот.

Суспільна спільнота – різні сукупності людей, для яких характерні деякі однакові риси:

- умови їхньої життєдіяльності, загальні для даної групи взаємодіючих індивідів

(нації, класи, соціально-професійні групи, трудові колективи і т.п.);

- приналежність до територіальних утворень, що історично склалися (місто, село, регіон);

- приналежність до тих чи інших соціальних інститутів (сім'я, освіта, наука, політика, релігія).

Історично першою формою соціальної спільноти був Рід – форма спільності людей, що заснована на кровнородинних зв'язках і веде своє походження по одній лінії – материнській (у період матріархату) чи батьківській (у період патріархату), має спільну мову, спільні звички, релігійні вірування та деякі елементи первісної культури. Рід виникає з первісного людського стада. Він згуртовує в єдине ціле членів общини, є її ядром, забезпечує відтворення потомства (нащадків).

Плем'я утворюється з сукупності близьких одна одній родових общин, як правило, з певної кількості пов'язаних шлюбними відносинами родів. Плем'я – це відносно стала спільнота людей, що характеризується кровнородинними відносинами, певною спільністю співплеменників, єдиною мовою, племінною самосвідомістю, спільними елементами первісної культури. В основі даної спільноти лежить колективна власність на землю і загальна праця. Близькородинні племена часто об'єднувались у групи чи союзи племен.

Внаслідок розкладу первісного суспільства, зародження спочатку сімейної, а потім і приватної власності, посилення економічних зв'язків між союзами племен виникають народності. Це соціально-етнічна спільнота людей, що характеризується спільністю території, єдиною мовою (поряд із існуванням різних діалектів племен, що входять у народність), елементами єдиної культури. Кожна народність має також свій побутовий спосіб (уклад) життя, свої види господарської діяльності, свої обряди, традиції, свою назву.

Процес ліквідації економічної роздробленості, зміцнення господарських зв'язків між окремими народностями, об'єднання місцевих ринків всередині тієї чи іншої держави в загальнонаціональний та інші фактори привели до появи більш зрілої, розвиненої соціально-етнічної спільноти людей – нації. У літературі немає чіткого визначення поняття "нація". Немало вчених висловлюють сумнів щодо можливості дати більш-менш прийнятне визначення нації, посилаючись на виняткову складність, суперечливість та своєрідність цього феномена. Сталін дав таке визначення нації: "Нація – є стійка спільнота людей, що історично склалася, яка виникла на базі спільності мови, території, економічного життя та психологічного складу, що проявляється в спільності культури".

У розвитку соціально-етнічних спільнот, зокрема націй, національних та міжнаціональних відносин спостерігається домінуюча тенденція до етнічного ренесансу.

Люди одночасно є членами різних спільнот, з різним ступенем внутрішньої єдності. Тому часто єдність в одному (наприкдад, в національній приналежності) може поступитися місцем відмінності в іншому (наприклад, в класовій приналежності).