60. Діалектика в інтерпретації Франкфуртської школи соціальної філософії

Франкфуртська школа соціальної філософії склалася на базі Інс­титуту соціальних досліджень у Франкфурті-на-Майні в 20-30-ті pp. XX ст. Найбільш знані її представники: Е. Фромм, Т. Адорно, Г. Маркузе, Ю. Хабермас.

Основна проблематика досліджень цієї школи: теоретичне обґрунтування концепції авторитарної особистості; розробка проблем гуманізму, теорії соціального характеру, соціального здоров'я, дерепресії (засобів соціального лікування суспіль­ства); соціологічна критика марксизму; критичне осмислення "масової культури" й культурної індустрії та становища інди­віда в суспільстві; вивчення проблем комунікативних дій у суспільстві; виявлення та розв'язання суперечностей між соціальною системою з одного боку та "жит­тєвим світом" окремої людини – з другого.

Започаткували «діалектико-гуманістичний» напрям у марксистській думці – неомарксизм. Неомарксисти стверджували, що знайшли єдино ефективний – третій шлях – між споживацьким західним суспільством і реально існуючим соціалізмом. Для цього, на їх думку, треба більше займатися морально-політичною освітою мас у дусі ідей «неомарксизма». Третій шлях неомарксистів, по суті зводиться до свого роду моральної і культурної революції, яка скасувала б ідеалістичну систему лібералізму, і замінила б її новою культурно-ідеологічною надбудовою із здоровою життєстверджуючою етикою.

Вони приходить до висновку про неможливість революції, бо через стабілізацію в базисі і надбудові неможливо прийти до таких суперечностей, які б долалися революційним шляхом – негативна діалектика. Визволення має прийти ззовні (а не зсередини як у Маркса), оскільки робочий клас інтегрований в систему. Тим класом, що є рушійною силою в новий умовах можуть бути люмпени – декласовані елементи – представники лівої інтелігенції, культури, мистецтва, студенти. Зміни мають здійснюватись в сфері культури тому, що вона виконує захисні функції. Адорно – необхідно зруйнувати буржуазну культуру. "Франкфуртская школа" намагалася поєднувати елементи критичного підходу Маркса до буржуазної культури з гегелівськими і фрейдистськими ідеями. Поняття раціоналізації трансформується в одне з центральних понять філософії Франкфуртської школи: аналіз внутрішніх протиріч „просвітництва” стає ключем до розуміння культури і суспільства.

Також неомарксисты припускали посилення місіонерської ролі католицької церкви, для морального і духовного відродження, внаслідок чого, повинна відродитися сила раннього християнства і західно-європейські народи знов піднімуться на духовну висоту.

До теоретичних джерел Франкфуртської школи відноситься і гегелівська діалектика, або, точніше кажучи, її своєрідна неогегельянская інтерпретація. Робота Г.Маркузе «Онтологія Гегеля і основоположення теорії історичності», його ж книга «Розум і революція. Гегель і виникнення теорії суспільства»; ряд робіт Адорно, присвячених філософії Гегеля. В даному випадку йшлося про суб'єктивно-ідеалістичну інтерпретацію діалектики суб'єкта-об'єкту і про підміну матеріалістичної діалектики Маркса цією інтерпретацією діалектики Гегеля. Потім в протилежність ідеям Маркса і з посиланням на Гегеля – всяка матеріалізація людиною своїх внутрішніх «сутнісних сил» тлумачилася, як неминуче відчуження.

До ідейних джерел Франкфуртської школи, що вплинули на формування її теорій стосовно «неомарксизма», відноситься фрейдизм. Загальні положення фрейдизму або неофрейдизма, зводяться ними до наступного: історичний матеріалізм нездатний дати прийнятне пояснення поведінці кожної окремої людини і тому потребує доповненні ідеями фрейдизму; в підсвідомих мотивах поведінки людини відбувається безперервна боротьба основних інстинктів, наприклад життєстверджуючого эроса і інстинкту смерті (танатоса), але людина в боротьбі з навколишнім природним і суспільним середовищем вимушена пригнічувати, а потім перетворювати прояв інстинктів, підсвідомих мотивів і керуватися «принципом реальності»; необмежене задоволення первинного інстинктивного прагнення до насолоди небезпечно для життя людини в суспільстві, і тому він примушений «принцип задоволення» підпорядкувати «принципу реальності».