51. Концепції індустріального та постіндустріального суспільства.

Теорія постіндустріального суспільства бу­ла сформульована американськими дослідниками, але вона має глибоке коріння у філософській європейської традиції. Ще Анрі де Сен-Сімон, Огюст Конт та Джон Стюарт Міль у своїй періодизації історії виокремлювали «суспільство промисловців», або «індустріальне суспільство», вважаючи, що основним критерієм розрізнення етапів суспільного розвитку повинні стати принципи технологічної організації виробництва, обміну і розподілу створюваних суспільством благ. Пізніше, на початку ХХ століття, відомий економіст і соціолог Веблен зробив вдалу спробу створення теорії прогресу на базі глибокого дослідження розвитку промислової системи, доповненого вивченням інституційної стру­ктури суспільства.

Після Другої світової війни американець Кларк і француз Фурастьє сформулювали основні принципи теорії постіндустріального суспільства, розділяючи все суспільне виробництва на первинне (сільське господарство), вторинне (промисловість) і третинне (сфера послуг) та положення про майбутнє зростання частки третинного сектора порівняно з первинним і вторинним і в сукупній робочій силі розвинених країн, і в структурі ВНП.

Становлення теорії постіндустріального суспільства в її сучасному вигляді пов’язане з ім’ям Даніеля Бела, професора соціології Гарвардського університету, який розглядав поняття постіндустріального суспільства радше як інструмент теоретичного аналізу, аніж як позначення реально існуючого ладу. Д.Бел зазначав: «Постіндустріальне суспільство... не заміщує індустріальне, так само індустріальне суспільство не ліквідовує аграрний сектор. Це суспільство приходить на зміну індустріальній системі так само, як вона прийшла на зміну аграрній, але це не має означати припинення виробництва матеріальних благ. Постіндустріальні тенденції, не заміщують попередні суспільні форми як стадії соціальної еволюції. Вони часто співіснують, заглиблюючи комплексність суспільства і природу соціальної структури».

Від виробництва матеріальних благ до наукоємної продукції.

Уникаючи чіткого виокремлення якоїсь однієї ознаки, що радикально відрізняє нове суспільство від попередніх, Д.Бел та його послідовники протиставляють постіндустріальне суспільство доіндустріальному та індустріальному за такими найважливішими напрямами: основний виробничий ресурс постіндустріального суспільства є інформація, тоді як в доіндустріальному та індустріальному суспільствах такими були, відповідно, сировина і енергія; характер виробничої діяльності, який кваліфікується як обробка, напротивагу здобичі і виготовленню; технології, так звана наукомістка продукція, тоді як перші дві стадії характеризувалися трудо­міст­кою і капіталомісткою технологіями.

У результаті виникає знамените формулювання про три суспільства, перше з яких є взаємодією з природою, друге – взаємодією з людиною, а постіндустріальне суспільство – як взаємодія між людьми. На підставі такого аналізу Д.Бел пропонує таке визначення постіндустріального суспільства: «Це суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, а також у якому клас технічних фахівців став основною професійною групою і, що найважливіше, в якому нововведення дедалі більше залежать від досягнень теоретичного знання».

Найважливішою економічною особливістю постіндустріального ладу Д.Бел вважає формування суспільства, заснованого на виробництві послуг і інформації. Це передбачає зниження частки пролетаріату і підвищення кількості висококваліфікованих працівників.

За словами Збігнева Бжезинського, «пост­­індустріальне суспільство стає «технотронним суспільством», культура, психологія, соціальне життя і економіка якого формуються під впливом техніки й електроніки, особливо комп’ютерів і комунікацій. Розвиток сфери послуг потребує нових форм управління і в масштабах окремих компаній, і суспільства загалом.