42. Ідеологія та утопія.

Ідеологія – вчення про ідеї. В загальному значенні – це структурована система певних (частіше політичних, соціальних або суспільних) чітко сформульованих положень і ідей. Це – система поглядів і ідей, політичних програм і гасел, філософських концепцій, які відображають і оцінюють соціальну дійсність (спрямована на збереження або зміну існуючих суспільних відносин), в яких усвідомлюються і оцінюються відносини людей до дійсності і один до одного, які виражають інтереси різних соціальних класів, груп, суспільств. В більш вузькому значенні – це логічна і психологічна, поведінкова основа системи політичного управління.

Енгельс вважав ідеологію – помилковою свідомість, що виражає специфічні інтереси певного класу, видані за інтереси всього суспільства. Мангейм – спотвореним віддзеркаленням соціальної дійсності, що виражає інтереси певних груп або класів, прагнучих зберегти існуючий порядок речей; протиставляється утопії. Шагін – класовою складовою системи управління багатством держави. Ролан Барту – сучасний міф, система, що приписує об'єктам непрямі значення, і соціалізує їх.

Слід відрізняти ідеологію взагалі, від політичної зокрема. Політична ідеологія, як і будь-яка інша, складається спонтанно або створюється спеціально з набору ідеологем з метою виконання нею головній функції, а саме: забезпечувати протікання процесів в охоплюваній нею області в найефективнішому режимі. Суть політичної ідеології – відправлення владних повноважень.

Ідеологія не наука (хоча може включати наукові знання). Наука прагне пізнати світ таким, який він є насправді. Наука об'єктивна, неупереджена, а ідеологія суб'єктивна. Ідеології властиво прагнення до спрощення і прагнення видати одну сторону дійсності за всю картину. Ідеологія висуває привабливі (часто нереальні) ідеї, які сприймаються народом. Кожна ідеологія прагне широкого розповсюдження за допомогою пропаганди, що буває: усна, друкарська, наочна, агітація, засоби масової інформації. Кожна ідеологія претендує на те, що саме вона дає вірне знання про світ.

До XXI століття склалися чотири основні типи ідеології: ліберальна, консервативна, соціалистична (комуністична), націоналистична. У XX столітті з'явилася фашистська.

Утопія – модель певного вигаданого суспільства як втілення соціального ідеалу. Стало синонімом науково-необгрунтованого проекту. Поняття ввів Мор. Утопія виникає, якщо хибність тієї або іншої установки, політичної лінії, теорії або практики усвідомлюється без належних висновків. Утопія можлива і в культурі, і в економіці, і в інших видах суспільної практики та предметної діяльності.

Одна з найбільш відомих реакційних соціальних утопій нашого часу – проект створення гітлерівського «нового порядку», який став політичним проектом нової імперії, в здійснення якого повірили значні соціальні сили.

Не завжди просто розпізнати, де закінчуються реальні межі політики і починається утопія, тим більше не просто вгадати утопічний вихід політичних рішень і дій. Гігантизм централізованого управління працює на користь утопічним уявленням. У величезному апараті виникає типова утопія добре налагодженого управління. Утопічні явища може породжувати приховування інформації, інформаційна ізоляція. Для ефективного здійснення політичного процесу необхідно переконання суспільства у вірності його напрямку. Переконання означає довіру до політичного задуму, влади, що виконує його, її методів і можливостей, довіру до самої мети. Неконтрольована довіра переходить у віру. Виникнення віри саме по собі створює умову для формування утопічної свідомості.

Для політики завжди актуальна проблема кордонів між міфом і реальністю. Міф це ще не утопія, це схильність до неї. Міф про благе правління на землі такий же деревній, як сама політика. Утопія в цьому сенсі – це конкретизація міфу.