29. Життєвий світ та буття людини.

Поняття "життєвий світ" прийшло з екзистенціоналзму – німецької феноменології Едмунда Гуссерля. «Феномен» – сутність, явище. Феноменологія – наука про явище. Поняття "життєвий світ" пов'язується з поняттям "горизонт". Життєвий світ не протирічить свідомості, а навпаки утворює із свідомістю єдиний горизонт. Горизонт не має визначеності, горизонт допредметний. Речі завжди сприймаються з певними припущеннями, на основі часткової інформації. Всяка річ розкриває себе, ми це сприймаємо в горизонті припущень. Те, що є горизонтом при цьому не сприймається, а сприймається річ в цілому. Річ сприймається як множина горизонтів. Ми сприймаємо речі, але не бачимо горизонтів в них (сонце сідає, а не Земля обертається навколо Сонця). Сукупність горизонтів складає життєвий світ. Те, що складає горизонт припущень є неявне знання.

Життєвий світ людини – це, по-перше, те, що нас оточує (природа, предмети, явища), по-друге, те, що ми відбираємо для свого життя з того, що нас оточує, по-третє, смисли тих предметів і явищ, що нас оточують. Це – безпосередня форма первинних очевидностей і смислів існування, що пов’язані з нашими сприйняттями, почуттями та культурою. Життєвий світ повсякденності – це безпосередній досвід. Він не потребує пояснень, раціоналізації. Він накопичується, поширюється, передається з покоління в покоління в традиціях і звичаях. Мораль, етос даються безпосередньо, формуються з неособи. Зануреність у традиції, мову дається безпосередньо, повсякденно.

Життєвий світ не тільки особистий, він і міжособистісний. Життєвий світ повсякденності – це дійсність, яка дає можливість порозумітися людям віч-на-віч.

Важлива смислова інтерпритація. Бачити мало. Треба оцінювати (дроворуб – дія одна, смислів багато). Смисли даються через мову, традиції, спілкування з іншими людьми. Смисл передує знанню. Знання і винаходи без смислу втрачають сенс. Якщо є смислова зона, знання стають практичними знаннями. Смисл пов'язується з мотивацією. Всяка ситуація несе певний смисл (розуміння). Смисл кристалізується в цінностях. Категорії смислів не універсальні, в різних місцях – різні. Етичні звичаї також різні. Культура не замкнена, а вбирає в себе інші культури.

Проте «золоте правило» – одне. Кант – чини так, щоб я міг бажати, щоб максима твоєї дії могла б стати загальновживаним правилом. Цінності – це смисл, який набуває універсального характеру. Цінності – моральні, релігійні, наукові і т.д. Завдяки цінностям людина може орієнтуватись в ситуації. Тема цінностей розвивалась Максом Шеллером (фундатор аксіології – філософії цінностей, соціології знання). Знання мають сенс, коли вони мають чітку ієрархію цінностей. Нижчі цінності – сприймання корисного і некорисного. Другий щабель – гідність і вульгарність (коли людина не цінує гідності). Третій щабель – духовні цінності (істина, краса, справедливість). Четвертий – найвищі цінності – святе і несвяте (святе – те, через що людина не переступить). Цінності є первинними по відношенню до знань, бо вони дають змогу орієнтуватись і застосовувати знання.

Буття – філософське поняття, яке позначає існуючий незалежно від свідомості об’єктивний світ, матерію. Найбільш загальне, системотворче і абстрактне поняття, яке позначає існування чого-небудь взагалі. Філософський смисл поняття буття тісно пов’язаний з поняттями: небуття, існування, простору, часу, матерії, становлення, розвитку, якості, кількості, міри та іншими. Питання про те, як все існує, яке його буття, розглядається в онтології – вченні про суще, про першооснови буття: система найзагальніших понять буття, за допомогою яких здійснюється осягнення дійсності.

Розрізняються основні форми буття: 1) буття речей (тіл), процесів, які ще поділяються на: буття речей, про-цесів, стан природи, буття природи як цілого; буття речей і процесів, вироблених людиною; 2) буття людини, яке поділяється на буття людини у світі речей і специфічне людське буття; 3) буття духовного (ідеального), яке існує як індивідуальне духовне і об’єктивне (позаіндивідуальне) духовне; 4) буття соціального, яке поділяється на індивідуальне (буття окремої людини в суспільстві та в історичному процесі) і суспільне буття. Головні сфери буття – природа, суспільство, свідомість та розмаїття явищ, подій, процесів, які входять у ці сфери, об’єднанні певною загальною основою.