- •Питання
- •1. Суспільно-історичний характер філософії. Витоки і спрямованість філософського знання.
- •2. Екзистенціалізм: вихідні ідеї та еволюція.
- •3. Методи емпіричного пізнання.
- •4. Методологічна та аксіологічна функція філософії
- •5. Проблематика неотоміської філософії
- •6. Методи теоретичного пізнання.
- •7. Своєрідність філософії древності.
- •8. Ж.П.Сартр "Екзистенціалізм - це гуманізм".
- •9. Теорія та факт в науковому пізнанні
- •10. Вплив Платона та Аристотеля на долю світової філософії
- •11. Основні ідеї роботи т.Куна "Структура наукових революцій".
- •12. Проблема як форма наукового пізнання.
- •13. Місце і роль ранньохристиянської філософії
- •14. Ортега-і-Гассет. Тема нашого часу.
- •15. Метод в науковому пізнанні. Метод і методологія.
- •16. Схоластика та містицизм в філософії європейського середньовіччя.
- •17. "Філософія критичного раціоналізму" к.Поппера.
- •18. Роль культури в людській життєдіяльності.
- •19. Антропоцентризм філософії Відродження.
- •20. Д.Чижевський про особливості української ментальності та філософії
- •21. Мова як феномен спілкування та культури.
- •22. Раціоналізм та емпіризм в філософії Нового часу.
- •23. Філософія фрейдизму та неофрейдизму.
- •24. Культура та цивілізація.
- •25. Проблема людини в філософії Просвітництва.
- •26. Філософська герменевтика про діяльність та комунікацію.
- •27. Природа та роль моральних цінностей.
- •28. Гуманістична спрямованість філософії г.Сковороди.
- •29. Життєвий світ та буття людини.
- •30. Соціальні функції релігії
- •31. Фундаментальний вплив Канта на еволюцію філософського мислення
- •32. Екзистенціаліська та субстанціаліська інтерпретація природи людини.
- •33. Функції права в соціальних відносинах та житті особи.
- •34. Об'єктивний ідеалізм філософії Гегеля: особливості методу та системи.
- •35. Філософські варіанти розуміння відношення людини до природи.
- •36. Мистецтво в житті суспільства та особи.
- •37. Антропологічний матеріалізм філософії Фейєрбаха.
- •38. Роль матеріальної діяльності людей в суспільному житті.
- •39. Необхідність і свобода в суспільно-історичній діяльності.
- •40. Проблема відчуження в філософії марксизму та матеріалістичне розуміння історії
- •41. Економічна антропологія а.В.Чаянова.
- •42. Ідеологія та утопія.
- •43. Доктринерський та гуманістичний варіанти філософії марксизму XX сторіччя.
- •44. Соціальні відносини в людській життєдіяльності.
- •45. Глобальний характер сучасної життєдіяльності та етика відповідальності.
- •46. Вихідні позиції екзистенціаліської філософії с.К'єркегора.
- •47. Життєдіяльність та свідомість
- •48. Реальності та ілюзії суспільного прогресу.
- •49. Світ як воля та уявлення в концепції а.Шопенгауера.
- •50. Свобода та творчість в людському бутті.
- •51. Концепції індустріального та постіндустріального суспільства.
- •52. І.Франко: "Що таке поступ".
- •53. М.Вебер про роль духовних чинників в економічній діяльності
- •54. Поняття розвитку в концепціях Гегеля та марксизму.
- •55. Філософія життя ф.Ніцше.
- •56. Гроші як елемент соціальних відносин в концепції г.Зіммеля.
- •57. Особливості екзистенціаліської версії діалектики.
- •58. Еліта та народ в концепції д.Донцова.
- •59. Соціально-практична природа пізнання.
- •60. Діалектика в інтерпретації Франкфуртської школи соціальної філософії
- •61. Нація, держава та культура в контексті осмислення української історії
- •62. Суб'єкт та об'єкт пізнання.
- •63. Історичні форми спільнот.
- •64. "Філософія серця" п.Юркевича біля витоків російського християнського персоналізму
- •65. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання.
- •66. Ринок як всезагальна модель людських відносин в соціальній філософії ф.Фон Хайєка.
- •67. Основні ідеї "філософії свободи" м.Бердяєва.
- •68. Роль та функції традицій в пізнанні та бутті людини в умовах науково-технічної цивілізації
- •69. Поняття істини: можливості різноманітних філософських підходів.
- •70. Основні ідеї та еволюція позитивіської філософії
- •71. Єдність чуттєвості та інтелекту в пізнавальній діяльності
- •72. Сучасна практична філософія. Проблема взаємин етики, політики, економіки.
- •73. Феноменологічна філософія е.Гуссерля про "кризу європейської науки".
- •74. Розуміння як пізнавальна проблема.
- •75. Філософська антропологія про походження і місце людини в світі.
16. Схоластика та містицизм в філософії європейського середньовіччя.
Средневічна філософія – філософія західноєвропейського феодального суспільства, що розвивалася в епоху від руїни Римської імперії (5 ст.) до виникнення ранніх форм капіталістичного суспільства (14-15 ст). За рівнем розвитку філософії, культури в цілому середньовічна філософія була кроком назад у порівнянні з античністю, хоча падіння Римської імперії, перехід від рабовладіння до феодальних суспільних відносин, були прогресивним явищем в історії розвитку суспільства – феодальний лад відкривав простір для подальшого прогресу у розвитку виробництва, науки, техніки, ремесел, культури, соціальних відносин.
Пануючою ідеологією стала релігійна. Школа, просвітництво перейшли в руки церкви. Розвиток шкіл (світських і духовних), а з середини 12 ст і перших університетів поставили перед філософією задачу допомогти церкві у філософському поясненні і навіть обгрунтуванні догматів віри. Філософія на декілька сторіч стала "слугою богослов'я". Філософія викладалась у школах при монастирях, одержала назву схоластики, "схола" (з грецької – школа). В розвитку схоластики виділяються два періоди: до XII ст. в ній панують ідеї Августина, пов'язані з неоплатонізмом (августиніанство), з XIII по XV ст. поширюється вчення Томи Аквінського (1225-1274) – католицького теолога, монаха-домініканця, який припасував вчення Арістотеля до потреб зміцнення позицій католицизму. За іменем фундатора цей другий період схоластики отримав назву томізм. Схоластика, особливо її розвинута форма – томізм – практично вирівнює в значущості віру і розум. На думку її прихильників, знання, яке осягається в акті віри, можна передати розумом. Основний принцип філософії Фоми Аквінського – гармонія віри і розуму; він вважав, що розум спроможний раціонально довести буття бога і відхилити заперечення проти істин віри. Усе існуюче укладається Фомою Аквінським у створений богом ієрархічний порядок. Вчення Фоми Аквінського про ієрархію буття відбивало церковну організацііо феодальної епохи. Церква високо оцінила вчення Томи Аквінського, він був причислений (як і Августин) до рангу святих. В XX ст. його вчення було поновлене церквою і під назвою неотомізму проголошено офіційною філософією Ватикану.
Велике значення для подальшого розвитку європейської філософії мала дискусія між номіналістами і реалістами, яка тривала в схоластиці протягом кількох століть. Центральна проблема дискусії – природа загальних понять. Це та ж проблема співвідношення загального і одиничного, що хвилювала старогрецьких філософів, але тут вона набуває дещо іншого звучання.
Реалісти (Ансельм Кентерберійський, Тома Аквінський) вважали, що загальні поняття (універсалії) існують реально як сутності речей. Людина осягає ці сутності в поняттях розуму. Універсаліям (загальним поняттям) спочатку надавався статус реального буття – сутності речей, а після – загального поняття розуму.
Номіналісти (Буридан, Іоан Росцелін, Дуне Скот, Уильям Оккам) вважали, що речі одиничні, і вони не приховують ніяких універсалій. Загальні поняття тільки назви одиничного, вони – творіння нашого розуму.
Відмінний характер набуває і інтерпретація пізнання в обох концепціях. Для реалістів пізнання полягало в тому, щоб осягати розумом сутності, розкривати їх через умоспоглядання (зародки майбутнього раціоналізму), для номіналістів же пізнання є чуттєвим пізнанням одиничних речей. Звідси увага до досвіду, до фактів. Це зародок емпіричного напряму у філософії Нового часу.
Поза школами та університетами існувала інша філософія – містицизм, основу якого складає віра в надприродні сили. Містицизм пов’язаний з певним обрядами, в яких головне – спілкування людини з богом чи будь-якоюсь таємничою істотою. Спілкування з богом досягається нібито через осяяння, екстаз, одкровення. Ця філософія розвивалась під впливом євреїв та арабів, зв'язана з іменами Бернара Клервоського (1091-1153), Майстера Екхарта (1260-1327) та ін. Нею цікавилась дуже освічена та не дуже релігійна публіка (Ісаак Ньютон). Церква відносилася до цієї фіософії жорстко негативно та ревносно. Містицизм був послаблений у період Ренесансу, знов набув вагомих позицій у період Барокко.