11. Основні ідеї роботи т.Куна "Структура наукових революцій".

У 60-х роках 20 ст. в США на грунті традиційної позитивістської проблематики – методології науки – сформувалась так звана історична школа філософії науки. Представниками цієї школи є вчені, які досліджували історію науки – Т.Кун, І.Лакатос, П. Фейєрабенд та ін.

У центрі уваги роботи Т.Куна "Структура наукових революцій" знаходиться розкриття механізму трансформації і зміни головних уявлень у науці. На його думку, наука розвивається стрибкоподібно, через періодичну корінну трансформацію і зміну головних уявлень – через наукові революції.

Кун розробляє поняття про наукове співтовариство. Вчений може бути зрозумілий як учений тільки за його приналежністю до «наукового співтовариства». Саме тому, що вчений працює тільки для вузької аудитори коллег-професіоналов, що розділяє його власні оцінки і переконання, він може приймати без доказу єдину систему стандартів – «парадигму». Парадигма – нова теорія, що постає перед науковцями для вирішення нових питань. Введення понять наукового співтовариства і парадигми означає розуміння науки як традиції. Кун уперше зробив традиції центральним об'єктом розгляду при аналізі науки, надавши їм значення основного чинника наукового розвитку.

Основним засобом існування науки, за Куном, є «нормальна наука» – система досліджень, що спираються на одне або декілька минулих наукових досягнень, що протягом деякого часу признаються визначеним науковим співтовариством як основа для його подальшогї практичної діяльності. Ціль нормальної науки – не пророкування нових видів явищ: явища, що вибиваються з концептуальних рамок, узагалі не приймаються в розгляд. Проблеми нормальної науки не виходять за межі, обумовлені парадигмою. Вчені, що працюють у нормальній науці, зайняті перевіркою й уточненням відомих фактів, а також збором нових фактів, передбачених теорією. «Три класи проблем – установлення значних фактів, зіставлення фактів і теорії, розробка теорії – вичерпують поле діяльності нормальної науки як емпіричної, так і теоретичної».

Цінність нормальної науки полягає в тому, що вона породжує точність, надійність, широту методів. Спроби осмислити з погляду прийнятої парадигми все нові і нові явища, реалізуючи при цьому стандартні засоби аналізу або пояснення, організують наукове співтовариство, створюючи умови для порозуміння і порівнянності результатів, і породжує ту «індустрію» виробництва знань, що ми і спостерігаємо в сучасній науці.

Нормальна наука виступає як дуже чуйний прилад для виявлення аномалій, що надалі стають поштовхом до перегляду парадигми, учені починають по-різному ставитися до парадигми і відповідно змінюється характер їхніх досліджень. Виникає своєрідна кризова ситуація, для подолання якої нормальна наука породжує науку екстраординарну, що характеризується переосмисленням парадигмальних канонів. Це зрештою призводить усю дану галузь науки до нового базису для практики наукових досліджень, знову укладаються умови для функціонування нормальної науки. Такі ситуації зміни фахових розпоряджень і є «наукові революції». Кожна з цих революцій, за Куном, означає необхідність для наукового співтовариства відмовитися від однієї наукової теорії на користь іншої, несумісної з першою.

Одним із найбільш принципових моментів кунськой реконструкції науки с теза про те, що перехід до нової парадигми являє собою соціально обумовлений процес. Більш того, він здійснюється не стільки на основі логічних або експериментальних підкріплень, скільки на підставі віри наукових співтовариств у потенційну ефективність парадигми, шо обирається. З цього випливає теза про відносність наукового прогресу: наукові теорії надають усі можливості вченим для рішення головоломок, проте підстав, що дозволяють вважати більш пізні теорії краще відбиваючими об'єктивну реальність, не існує.