60.Поняття сім'ї. Види сім'ї та шлюбів.

Сім’я це мала соціальна група, члени якої пов’язані шлюбом або кровним рідством, спільністю побуту та взаємними моральними зобов’язаннями.  Шлюб диференціюється на декілька автономних груп: - Моногамний (один чоловік + одна жінка); - Полігамний (один чол. + декілька жін.(полігінія), 1 жінка + декілька чоловіків(поліандрія), декілька чоловіків + декілька жінок(груповий)) За Мердоком  налічується близько 200 суспільств (60 моногамних; 140 полігамних) Сім’ї поділяють на: •    Моногамні (чоловік + жінка + діти); •    Розширені (моногамна + інші родичі); •    Стандартні; •    Нестандартні (особи однієї статі). За характером розподілу влади: •    Матріархальні; •    Патріархальні; •    Егалітарні (рівноправ’я); •    Сім’ї з постійною конкуренцією. За Ротмальдом, чим більшою емоційною залежністю у сім’ї характеризується один з членів подружжя, тим меншим об’єктом влади в сім’ї він володіє. Бувають також сім’ї: •    Патрилокальні (проживають в чоловіка); •    Матрилокальні (в жінки); •    Нелокальні (в межах власного житла).

61.Генетична соціологія м.Грушевського та Український соціологічний інститут.

62.Поняття соціального інституту. Процеси інституціоналізації.

СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ (від лат. institutum - заклад, установа, устрій) - сталий механізм самоорганізації спільного соціального життя людей, орган управління ними.

У соціології соціальний інститут розглядається як:

• певна сукупність установ, які відповідають соціальній структурі суспільства;

• сукупність соціальних норм і культурних зразків, які визначають сталі форми соціальної поведінки і дії;

• систему поведінки відповідно до цих норм.

Найзагальніше поняття "соціальний інститут" виражає ідею організованості, упорядкування суспільного життя. До вивчення цього феномену соціологія вдавалася з часу становлення її як науки.

Г. Спенсер вважав, що соціальні інститути (інституції) є каркасом суспільства і виникають внаслідок процесу диференціації суспільства. Це механізм самоорганізації суспільного життя людей.

Із точки зору Спенсера, соціальні інститути забезпечують перетворення асоціальної за своєю природою людини у соціальну істоту, здатну до спільних колективних дій. Згідно з його підходом, соціальні інститути виникають еволюційно, поза свідомих намірів або суспільних договорів, як відповідь на зростання чисельності популяції. Еволюцію регулятивної системи суспільства він поєднував із розумінням соціальних інститутів.

Соціальні інститути закріплені в усіх сферах нашого життя, вони регулюють усі види нашої діяльності.

Труднощі щодо визначення соціальних інститутів полягають у тому, що цей термін у широкому розумінні можна застосувати до всіх без винятку видів соціальної поведінки, а у вузькому значенні - до тих із них, які явно та ефективно санкціоновані суспільством.

За Е. Дюркгеймом соціальні інститути - "кристалізовані способи дії", мислення та почуття, сталі для певної групи, обов'язкові для неї, такі, що відрізняють її від інших. Наполягаючи на примусовому характері, він розглядав соціальні інститути як синонім будь-якої соціальної регуляції: все соціальне - інституціонально, а інститут - інструмент соціального примусу.

За П. Бергером, соціальні інститути змушують людей йти визначеними шляхами, які суспільство вважає бажаними. Це вдається, тому що люди переконуються: ці шляхи - єдиноможливі. В межах інституту поведінка людини стає передбачуваною за своїми орієнтаціями та формами здійснення. Навіть у випадках порушення або певної варіації рольової поведінки основною цінністю інституту залишаються саме нормативні межі.

Поняття соціальний інститут - одне із базових у соціології.

Інститут - стійкий комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, установок, що регулюють різні сфери людської діяльності та організують їх у систему ролей і статусів.

Соціальний інститут виникає в процесі поділу суспільної праці і диференціації суспільних відносин, а також засіб здійснення спільної цілеспрямованої діяльності певних груп людей.

Гавриленко І. визначає соціальні інститути як стійкі утворення, які забезпечують відносну стабільність суспільних зв'язків, відносин і форм діяльності в межах суворої внутрішньої (соціальна структура в широкому значенні) та зовнішньої (міждержавний і міжнародний порядок) соціальної організації.

Це сукупність груп, установ і організацій, що розпоряджаються певними людськими, матеріальними та духовними ресурсами задля реалізації покладених на них функцій. Це є певним набором доцільно орієнтованих стереотипів поведінки відповідних осіб, груп чи суспільних структур у конкретно визначеній ситуації.^*199

*199: {Гавриленко І. М. Соціологія. - Кн. 1. Соціальна статика: навчальний посібник. - К., 2000. - С. 230-302.}

Соціальні інститути створюються та розвиваються століттями, вони безперервно удосконалюються разом із прогресивним рухом суспільства.

Система соціальної регламентації тієї чи іншої сфери - соціальний інститут, формуються за наявності певних умов:

1) в суспільстві повинна існувати та усвідомлюватися суспільна потреба в цьому інституті;

2) суспільство повинно мати відповідні ресурси для забезпечення цієї потереби (матеріальні, трудові, організаційні) системою функцій, дій, індивідуальних цілепокладань, символами та нормами, які утворюють культурне середовище, на основі якого формується новий соціальний інститут.

Інституціоналізація

У широкому значенні слова:

Інституціоналізація - шлях регуляції людської діяльності, забезпечення організованості, упорядкованості, нормативності життя суспільства і підвищення його ефективності.

У вужчому сенсі:

Інституціоналізація - процес створення соціального інституту, заміна спонтанної і експериментальної поведінки передбачуваною поведінкою, яка очікується, моделюється, регулюється через визначення і закріплення соціальних норм, правил, статусів і ролей, приведення їх у систему, здатну діяти у напрямку задоволення певної суспільної потреби.

Ш. Монтеск'є ("Дух законів") протиставляє стан громадянина та людини. Громадянин - це той, чиї дії регламентуються законом, водночас як дії людини регламентуються мораллю. Згідно з Монтеск'є, в інституціоналізованому суспільстві панує порядок, який забезпечує передбачуваність дій та добропорядне ставлення один до одного. Інституціоналізація - це перехід сукупності індивідів до природного стану, коли вони визнають над собою вищий авторитет, зовнішній стосовно їх власних інтересів.

Інституційний аналіз соціального життя виступає як вивчення найбільш стійких зразків поведінки, звичок, традицій, що передаються з покоління в покоління. Неінституціоналізовані та позаінс-титуціоналізовані форми соціальної поведінки характеризуються більшою випадковістю, спонтанністю, меншою керованістю.

Процес інституціоналізації - утворення соціального інституту - передбачає кілька етапів.

Етапи інституціалізації
1.	Виникнення потреби, задоволення якої вимагає сумісних організованих дій.
2.	Формування спільних цілей.
3	Поява соціальних норм і правил під час стихійної взаємодії, яка здійснюється методом проб та помилок.
4.	Поява процедур, пов'язаних із нормами і правилами.
5.	Інституціоналізація норм і правил, процедур, тобто їх прийняття та практичне застосування.
6.	Встановлення системи санкцій для підтримки норм і правил, диференційованість їх застосування в окремих випадках.
7.	Створення системи статусів і ролей, які охоплюють всіх без винятку членів інституту.

Для виникнення соціального інституту обов'язково необхідна суспільна потреба. Герхард Ленскі визначив основні соціальні потреби, що породжують інститущоналізащю:

• потреба комунікації: її задовольняє соціальний інститут мови, в якому чітко регламентовано вживання слів, розділових знаків, стилів тощо; освіта, зв 'язок, транспорт;

• потреба у виробництві продуктів та послуг: її задовольняє економіка;

• потреба безпеки громадян, захисту їх життя та благополуччя: служба безпеки, міністерство внутрішніх справ - політичні соціальні інститути;

• потреба у соціальному контролі за поведінкою членів суспільства: тут спрацьовує правова система, адміністративне, кримінальне право, а також традиції, звичаї, мораль, соціальний інститут релігії;

• потреба у розподілі благ та привілеїв: насамперед, це компетенція політичних інститутів, які визначають пільги для окремих категорій громадян;

• потреба у підтримці системи нерівності: розміщення соціальних груп за різними позиціями й статусами; над реалізацією цієї потреби працюють дуже багато політичних структур та інших соціальних інститутів; зокрема, сім' я визначальна у розподілі позицій, освіта також закріплює й відтворює соціальну нерівність у суспільстві.