34.Соціологія г.Зіммеля: основні концептуальні положення. Танчер – листок

Формальна соціологія (Г. Зіммель)

Георг Зіммель (1858-1918) вважав, що розуміння суті взаємодії між людьми - одна з основних задач соціології. Однак неможливо вивчити величезну кількість взаємодій, не маючи понятійних інструментів. Необхідно знати, як виникли форми взаємодій і типи взаємодіючих осіб. Володіючи інформацією про форми взаємодії, можна проаналізувати і зрозуміти значення різного соціального оточення. Г. Зіммель аналізував велика кількість форм взаємодії. Їх можна розділити на три групи: 1. Соціальні процеси - прості стабільні конфігурації взаємодії (мода, конфлікт, співробітництво, побачення, поділ праці тощо). Наприклад, мода. Це форма, в якій поєднуються прагнення до наслідування і індивідуалізація. Людина, наступний моді, відрізняє себе від інших і стверджує свою приналежність до певної групи. Мода існує на що завгодно (книги, лікарів, ідеї, одяг і т.д.) і в усіх суспільствах, де існує диференціація. Як тільки модна річ стає доступна всім, мода змінюється, при цьому немає об`єктивних причин до зміни. Наприклад, довжина спідниці змінюється не тому, що в країні виник дефіцит матеріалу, або змінився клімат. 2. Соціальні типи. Людина, включений в певного роду відносини, набуває характерні якості, які проявляються постійно, незалежно від природи конкретного взаємодії (цинік, кокетка, бідняк і.т.д.). Наприклад, аристократ. З одного боку, він цілком поглинений своєю групою (фамільні портрети, традиції), з іншого - абсолютно відокремлений від неї, бо незалежність і особиста відповідальність залишають суть характерною для аристократії традиції. Якості аристократа - недоторканність, винятковість, перевагу. Він слідує двом правилам: а) що не дозволено іншим, дозволено мені, б) що дозволено іншим, не дозволено мені. 3. Модель розвитку - повторювані моменти в розвитку, незалежно від того, розглядаємо ми розвиток малої групи чи держави. Наприклад, збільшення розміру групи веде до диференціації і збільшує здатність до асоціацій.

35.Праця як соціологічна категорія.

Праця є основою функціонування і розвитку людсь­кого суспільства. Праця — діяльність людини, спрямована на розвиток і перетво­рення ресурсів природи на матеріальні, інтелектуальні й духовні блага, необхідні для задоволення її потреб. Ця діяльність може бу­ти добровільною і примусовою (адміністративний, економічний примус) або в єднанні добровільності і примусу. Її соціальна сутність зумовлена кількома чинника­ми. По-перше, вона є процесом взаємодії людини і при­роди, в якому людина своєю діяльністю опосередковує, регулює обмін речовин між собою і природою. По-друге, людина, впливаючи на природу, використовуючи та змінюючи її для задоволення своїх матеріальних та ду­ховних потреб, не тільки створює матеріальні та духов­ні блага, а й змінює власну природу, розвиває здібності й нахили, виробляє соціально необхідні якості, формує себе як особистість. Праця є фундаментом, на якому ба­зуються соціальні процеси, формуються соціальні від­носини. Вона змінює становище, формує соціальний та професійний портрет особистості. Праця є не тільки економічною, а й соціологічною категорією. Особливості соціологічно­го вивчення праці полягають насамперед у системності та комплексності дослідження соціальних і соціально-психологічних явищ у сфері праці (з урахуванням спо­собу життя, інших чинників, що впливають на трудову діяльність людини).

36.Соціометричні опитування: аналіз результатів соціометричних опитувань. КНИГА ст. 448

Соціометричний метод – це один з видів опитування, спрямований на кількісне вимірювання і аналіз структури міжособистісних стосунків в малих соціальних групах шляхом фіксації серед членів малої групи зв’язків надання переваги в ситуації вибору.

Був запропонований в 30-х роках американським психологом і психіатром Джакобом Морено в межах теорії соціометрії, що ним розроблялась. Соціометрія, за визначенням Морено, це одна з трьох складових частин соціономії, науки про соціальні закони (дві інші частини: соціодинаміка – наука про структуру і динаміку соціальних утворень, окремих груп і їх сполук, та соціатрія – наука про соціальне зцілення), і є наукою про вимірювання міжособистісних стосунків. В подальшому широкий розвиток отримала, однак, не теорія Морено, а запропоновані ним методи, що переважно використовуються для дослідження малих соціальних груп.

При застосуванні соціометричного методу відносини між членами групи з’ясовуються на підставі вибору (виражене індивідом бажання співробітничати з іншим індивідом), негативного вибору (бажання ухилитись від співробітництва з іншим індивідом) та відсутності вибору (залишання одним індивідом іншого поза увагою).

Істотним для соціометричного опитування є те, що вибір чи відхилення одним індивідом іншого відбувається по відношенню до певної змістовної діяльності. Конкретна змістовна ситуація, що характеризується контактом і представлена в якості основи вибору чи відхилення називається соціометричним критерієм. Він формулюється у вигляді запитань, відповіді на які і слугують підставою для встановлення структури відносин.

Проведення соціометричного опитування повинно задовольняти наступним вимогам:

1. Опитування можна проводити лише в групах, які мають певний досвід спільної діяльності.

2. Розмір групи повинен давати її членам можливість активного безпосереднього спілкування

3. Запитання, що задаються, повинні являти собою критерії.

4. Зміст обраного критерію повинний бути ясним та зрозумілим для всіх членів групи, яка досліджується.

5. Необхідно вказати можливу кількість виборів Коли потрібно отримати повну картину взаємовідносин між членами даної групи, дозволяється робити необмежене число виборів (непараметрична процедура). Якщо дослідника цікавлять лише типові елементи структури, то вводиться обмежена кількість виборів (параметрична процедура).

6. Члени групи повинні ясно уявляти собі її границі. Кожний член колективу може вибирати собі партнерів для спільної діяльності тільки в межах свого колективу.

7. Опитування повинне проводитись сторонньою для даної групи особою.

8. Кожний член групи повинен робити вибори самостійно, не радячись з іншими

Процедура соціометричного опитування складається з кількох етапів.

Підготовча фаза. Дослідник визначає проблему, вибирає об'єкт дослідження, знайомиться з розміром та різноманітними соціально-демографічними характеристиками групи.

Перша фаза. Дослідник входить в прямий контакт з членами групи, прагне викликати довіру до себе. Встановлюється зміст соціометричних критеріїв.

Друга фаза. Проведення опитування. Інструктаж респондентів, роздача карток, їх заповнення респондентами, збір карток.

Фаза обробки. Обробка інформації, подання її в зжатому вигляді, перевірка надійності отриманих даних.

Завершуючи фаза. Отримання висновків та рекомендацій.

Обробка інформації включає в себе побудову соціоматриць, соціограм, підрахування соціометричних індексів.

Соціоматриця – матриця зв’язків, за допомогою якої аналізуються внутрішньогрупові стосунки. Будується зведенням всіх результатів опитування з індивідуальних соціометричних карток в загальну таблицю. Дає можливість провести аналіз існуючих зв’язків шляхом перетворення матриць.

Соціограма – графічне зображення зв’язків всередині колективу, які встановлюються на підставі вибору. Соціограма може бути вільною (довільне розміщення членів групи), концентричною (мішень Нортвей – члени групи розміщуються в межах круга у відповідності до їх соціометричного статусу, чим вище статус – тим ближче до центру круга), також існує локограма (відтворюється реальне розміщення респондентів в приміщенні).

Нижче наведено приклад соціоматриці та побудованої по ній соціограми.

37.Сутність та основний зміст праці М. Вебера „Протестантська етика і дух капіталізму". РОЗДРУК

Праця "Протестант етика і дух капітал" присвячена аналізу впливу протестантизму на формування капіталістичних відносин. У творі розглянуто питання зв'язку між віросповіданням і соціальними розшаруваннями, проаналізовано комплекс психологічних і культурних факторів, що сприяють утвердженню ринкових відносин в економіці. Значну увагу автор приділяє вивченню професійної етики протестантизму, зокрема лютерівської концепції професії-покликання як фактора, що сприяв інтенсивній раціоналізації господарського та політичного життя Заходу. М. Вебер проводить межу між господарською етикою християнства, з одного боку, і конфуціанством, індуїзмом та буддизмом – з іншого. Господарська етика останніх трьох релігій – це етика пристосування до світу (конфуціанство) або етика втечі від світу (індуїзм та, особливо, буддизм). Ставлення цих релігій до будь-якої господарської діяльності може набувати відверто негативного характеру. Іншою була етична позиція стосовно господарства, що її обстоювали священні книги раннього християнства. Носії цієї релігії виробили в собі переконання, що вони послані Господом у світ, щоб поліпшити його, і тому вважали добром активно і раціонально діяти в різних сферах – господарській, політичній, культурній тощо. Така раціонально-активна настанова властива також мусульманству, однак тут вона не набула повного розвитку. Протестантизм немовби забезпечив виховання таких рис особистості, як працелюбство, ощадливість, чесність, розрахунок. Основною рисою капіталізму М. Вебер вважає наявність раціонально організованого підприємства. Він оцінює капіталізм як найбільш раціональний вид господарювання. Разом із тим, капіталізм – "це жахливий космос, в який кожна окрема людина вкинута з часу свого народження і межі якого залишаються для окремого індивіда і назавжди даними, і незмінними".