1. Гуманістична тенденція розвитку сучасної цивілізації

У системі освіти XXI століття будуть, на думку вчених, проявлятися і впливати на реалізацію ідеї розвитку цілісної людської особистості такі тенденції:

Перша тенденція - гуманізація, що полягає в утвердженні людини як найвищої соціальної цінності. Тенденція стверджує створення нового зразка освіти, який передбачає пріоритет освіти, орієнтованої на особистість учня (особистісно орієнтованої) над освітою, орієнтованою на ''знання з предмета'';найповніше розкриття здібностей учня, задоволення його різноманітних освітніх потреб, виховання почуття власної гідності, свободи, гармонії стосунків з навколишнім середовищем.

Друга тенденція - гуманітаризація освіти, що покликана формувати духовність, культуру особистості, планетарне мислення, цілісну картину світу. Від рівня засвоєння базової гуманітарної культури залежить розвиток особистості в гармонії із загальнолюдською культурою. На основі загальнолюдської культури можливий розвиток усіх сторін особистості, урахування її суб'єктивних потреб і об'єктивних умов, пов'язаних з матеріальною базою і кадровим потенціалом освіти. У цьому зв'язку самовизначення особистості у світовій культурі є стрижневою лінією гуманітаризації змісту освіти.

2. «Я-концепція» і творча самореалізація особистості дитини і педагога

"Я-концепція" - це виявлення самосвідомості. Вона становить собою динамічну систему уявлень людини про себе. "Я-концепція" формується під впливом досвіду кожного індивіда. Ця система становить основу вищої саморегуляції людини, на базі якої вона будує свої стосунки зі світом, що її оточує.

Представники гуманістичної психології описують феноменологію особистості, тобто те, як людина сприймає, розуміє і пояснює себе, реальні події свого життя.

А. Маслоу вбачає внутрішню суперечність у невідповідності реального рівня самоактуалізації індивіда, його можливому рівню. В результаті суб'єкт шукає нові способи поведінки, які дозволяють йому більш самоактуалізуватися. У своїх концепціях самоактуалізації особистості як прагнення до самовияву Маслоу дає опис вимог, яким повинен відповідати індивід. Роджерс підкреслює здатність людини до особистісного самовдосконалення.На її основі складається ставлення індивіда до себе та до інших, що спирається на особистісну самооцінку своїх можливостей, здібностей, характеру.

«Я - концепція» - це прояв самосвідомості, динамічна система уявлень людини про себе; таке відчуття постійної визначеності себе,самоотождествленности, свого Я. Вона формується під впливом досвіду кожного індивіда. Ця система становить основу вищої саморегуляції людини, на базі якої вона будує свої стосунки з оточуючим її світом.

Я-концепція" є системою настанов, яка включає три структурні елементи:

1. когнітивний - образ "Я", який характеризує зміст уявлень про себе;Складова включає(Я – реальне –Я – дзеркальне Я – ідеальне )

2) емоційно-оцінний, афективний, що відображає ставлення до себе загалом чи до окремих боків своєї особистості, діяльності й проявляється в системі самооцінок;

3) поведінковий, який характеризує прояви перших двох елементів у поведінці.

Значення Я – концепції

Я – концепція формується під впливом різних зовнішніх впливів, яких зазнає індивід. Особливо важливими для нього зі значимими іншими, які, по суті, визначають уявлення індивіда про собі. На початковому етапі практично будь-які соціальні контакти надають нею яке формує вплив. Проте з моменту свого зародження Я – концепція сама стає активним початком, важливий чинник в інтерпретації досвіду. Отже, Я – концепція грає, сутнісно,троякую роль: вона сприяє досягненню внутрішньої узгодженості особистості, визначає інтерпретацію досвіду і є джерелом очікувань.

1) Я – концепція як забезпечення внутрішньої узгодженості.

Істотним чинником внутрішньої узгодженості і те, що індивід думає тільки при собі.

Якщо новий досвід, отриманий індивідом, цілком узгоджується з існуючими уявлення про собі, він легко асимілюється, входить всередину певної умовної оболонки, у якому міститься Я – концепція. Якщо ж, новий досвід не вписується в існуючі уявлення, суперечить вже наявної Я – концепції, то оболонка спрацьовує як захисний екран, не допускаючи чужорідне тіло всередину цього збалансованого організму. У разі, коли відмінність нового досвіду від якого вже наявних уявлень індивіда себе не принципово, може впроваджуватися до структури Я – концепції, наскільки це дозволяють адаптаційні можливості з яких складаєтьсясамоустановок.

З погляду змісту і характеру уявлень про себе виділяють "Я-минуле", "Я-теперішнє", "Я-майбутнє", а також "Я-динамічне" (як особистість змінюється, якою вона прагне стати), "Я-уявлюване", "Я-маску", "Я-фантастичне" тощо. Розбіжності між "ідеальним Я" та "реальним Я" є джерелом розвитку особистості. Разом з тим суттєві суперечності між ними можуть призвести до внутрішнього конфлікту й негативних переживань.

Важливою функцією "Я-концепції" є забезпечення внутрішньої погодженості особистості, стійкості її поведінки. Розвиток особистості, її діяльність і поведінка зазнають впливу "Я-концепції".

"Я-концепція" формується під впливом життєвого досвіду людини, насамперед стосунків у сім'ї, проте досить рано вона сама набуває якості активності й починає впливати на інтерпретацію цього досвіду, на мету особистості, систему її очікувань та прогнозів щодо свого майбутнього, на оцінку своїх досягнень і тим самим на її ставлення до самої себе.

Центральним компонентом "Я-концепції" є самооцінка особистості. Самооцінка - це та цінність, значущість, якої надає собі індивід загалом та окремим рисам своєї особистості, діяльності, поведінки.

Отже, «Я - концепція» - це оцінно-пізнавальна система, що переживається і більш-менш усвідомлюється індивідом. На її основі складається ставлення індивіда до себе та до інших, що спирається на особистісну самооцінку своїх можливостей, здібностей, характеру. Е. Фромм наголошує: «Моє власне «Я» повинно бути таким же об'єктом моєї любові, як і інша людина. Утвердження власного життя, щастя, розвитку свободи укорінено в моїй здатності любити, тобто в турботі, повазі, відповідальності і знаннях. Якщо індивід здатний любити творчо, він любить і себе; якщо він любить тільки інших, він взагалі не може любити». Таким чином образ «Я» виступає як регулятор взаємовідносин міжособистісних стосунків людини.

2) Я – концепція як інтерпретація досвіду.

Ще одина функція Я – концепції поведінці у тому, що вона визначає характер індивідуальної інтерпретації досвіду. Дві музичні людини, у зв'язку у тому ж подією, можуть сприйняти її геть по-різному. Коли автобусі юнак поступається місце жінці, вони можуть побачити у цьому вчинку прояв доброту хорошого виховання, може запідозрити прикрий натяк на вік, і може сприйняти це як спробу флірту. Кожна з цих інтерпретацій як найтісніше пов'язані з її Я – концепцією.

Людина існує стійка тенденція будувати з урахуванням власних поглядів на собі тільки свою поведінку, а й інтерпретацію індивідуального досвіду. Тому, якщо Я – концепція сформувалась і постає як активне початок, змінити її буває надзвичайно складно.

3) Я – концепція як сукупність очікувань.

Отже, Я – концепція визначає те, як діятиме індивід у певній ситуації, і те, як він інтерпретувати дії інших.

Діти, яким властиве турбуватися про свої успіхи у шкільництві, часто кажуть: «Мені відомі, що опинюся повним дурнем» чи «Мені відомі, що погане напишу цю контрольну». Іноді з допомогою таких суджень дитина просто намагається себе підбадьорити, вони відбивають його реальну невпевненість. Сподівання дитину і відповідальна їм поведінка визначаються кінцевому підсумку його уявлення про собі.

Творча самореалізація особистості дитини і педагога.

Самореалізацію особистості як цілісний процес становлення людини на своєму життєвому шляху почали досліджувати такі вчені, як Л. Вигот-ський та С. Рубінштейн, а плідно продовжили це вивчення І. Бех, Л. Божо-вич, В. Давидов, Д. Ельконін. Педагогічні аспекти самореалізації як активної пізнавальної та творчої діяльності у нових умовах освітнього процессу розробляють В. Андреєв, І. Зязюн, І. Іванов, В. Лозова, С. Сисоєва, О. Савченко, Н. Тарасевич, Н. Щуркова та ін.

Проблема самореалізації особистості висувається на перший план в умовах гуманізації та гуманітаризації суспільства й освіти, яка розглядається як безперервний процес, що сприяє зростанню особистості, який створює умови для її саморозвитку та професійної самореалізації.

Термін «самореалізація» вперше наведено в словнику з філософії й психології, виданому 1902 р. в Лондоні: «Самореалізація – здійснення можливостей розвитку» . Таке визначення відповідає доктрині, згідно з якою найвищим кінцевим результатом розвитку людини є її самореалізація або самоздійснення. Водночас в Оксфордському словнику подано дещо інше визначення цієї категорії: «Самореалізація – це реалізація власних зусиль людини, можливостей розвитку «Я».

За визначенням філософського словника термін «самореалізація» трактовано як «процес покладання-здійснення людиною свого «Я» у світі. Самореалізація передбачає найоптимальнішу для конкретної людини взаємодію сутнісних сил, розгортання яких є мірилом людинотворчого потенціалу конкретно-історичних типів соціуму й культури. Вона невіддільна від усвідомлення людиною самої себе, хоча й не вичерпується останнім, містить неусвідомлене».

Отже, вважаємо, що самореалізацію особистості можна розглядати як свідомий процес найбільш повного розкриття і зростання потенційних та спонукально-мотиваційних сутнісних сил людини, як процес самоствердження власного «Я», який передбачає самоактуалізацію, самопізнання, самоосвіту і самовиховання.