13. . Характеристика класу феодалів в Київській Русі.

Виникнення і розвиток феодалізму виявляються насамперед у формуванні та зростанні феодального зем­леволодіння. Первісною фор­мою реалізації феодальної земельної власності було полюддя, в якому у відкритій формі виступають відносини панування та пере­хід землі у феодальну власність. Полюддя — процедура об’їзду князями підвладних земель з метою збирання данини; пізніше — подать, яку їм сплачували.

У IX ст. формується панівний клас феодалів, у який входили київські князі, місцеві князі, бояри. Формування великокнязівсько­го домену і доменів окремих князів посилилося у X ст. Князівський домен являв собою маєток, що належав не державі, а самому князю як феодалу.

Поряд із великокнязівським доменом і володіннями місцевих князів з’являється боярське землеволодіння,

Із введенням християнства на Русі великим феодалом стала церква. Відбувався процес формування духовенства, верхівку яко­го становили митрополит, єпископи та ігумени монастирів. Духо­венство ділилося на чорне (монашеське) й біле (мирське).

Поступово поширюється практика дарування землі монасти­рям і церквам, що перетворювало їх у великих землевласників. На­прикінці XI ст. виникло церковне землеволодіння.

Адміністративним і господарським центром феодальних воло­дінь був феодальний двір. Великий князь жив у головному місті Русі — Києві, де розміщувалися органи верховної державної влади. Великокнязівські двори, в яких правили князівські тіуни і прожи­вали адміністративний персонал, дружина, челядь, яка обслугову­вала господарство і двір.

У Київській Русі феодальне землеволодіння охоронялося за­конодавством. Руська Правда передбачала накладення великих штрафів (12 гривень) за порушення межі феодальної оранки (сріб­на гривня у Давній Русі була платіжною одиницею вагою від 95 до 197 г срібла).

Честь і гідність членів сімей феодалів захищалися церковним статутом великого князя Ярослава.

Розвиток феодалізму призвів до того, що тільки феодали — князі, бояри і церква — володіли правом власності на землю. Фео­дали не платили данини. Вони, очевидно, мали й інші привілеї, які не були зафіксовані у правових пам’ятках, але існували у реально­му житті. Все це вирізняло феодалів серед решти населення.

14. Характеристика селянства в Київській Русі.

Для позначення феодально залежного населення у Київській Русі поширеним був термін «закуп».

За­куп — це людина, яка потрапила в боргову кабалу і зобов’язана своєю працею у господарстві позикодавця повернути одержану у нього «купу» (позику — борг під проценти). Закуп, який одержав позику під проценти, називався наймитом.

Закуп був зобов’язаний відбувати барщину на пана. Він вико­нував сільські роботи, мусив працювати на полі. Феодал наділяв закупа земельною ділянкою, а також сіль­ськогосподарським знаряддям і робочою худобою. У закупа могло бути і своє господарство, власний кінь. Прагнучи закріпити за со­бою закупів, землевласники вимагали від них «купу» у збільшено­му розмірі, привласнювали значну кількість продуктів їхньої праці.

Закуп був істотно обмеженим у правах, зокрема у праві зали­шення пана. За втечу від пана він перетворювався у повного («обіль-ного») холопа. За крадіжку, вчинену закупом, відпо­відав його пан, але у цьому разі, як і на випадок втечі, закуп ставав повним холопом. Землевласник мав право піддати за­купа тілесному покаранню «за діло» і не міг бити закупа «без вини». Це застереження у Руській Правді свідчило про пан­ську сваволю. Пан не мав права продавати закупа у холопи. За цей незаконний акт він мусив платити штраф, а закуп здобував волю. У незначних справах закуп міг виступати як свідок, а також звертатися до суду зі скаргою на свого пана. Зростання за­купництва було пов’язане з розвитком приватного землеволодіння.