57.Кодифікація права в Україні в першій половині хіх ст.

Упродовж XVIII - першої половини XIX ст. було кілька спроб кодифікації, якою опікувалися комісії та приватні кодифікатори.

Першою, найвідомішою кодифікацією став збірник 4Права, за якими судиться малоросійський народ (1743 р.), що став результатом 15-річної роботи спеціальної української кодифікаційної комісії з української старшини, духовенства, шляхти, професорів та юристів-практиків.

Розрізняли право власності на рухоме майно (спадкове і набуте). Зобов'язання поділялися на ті, що виникали із договорів, і зобов'язання із завдання шкоди. Детально регламентували договори купівлі-продажу, обміну, позички, особистого і майнового найму, поклажі, поруки, зберігання.Значну увагу приділяли регулюванню поземельних відносин.

Зроблено першу спробу законодавчим шляхом урівняти становий статус старшини і шляхти, духовенства, закріпити статус залежних селян.

Важливою рисою кримінального права був його приватноправовий характер. Розслідування злочину, навіть тяжкого, було приватною справою. Суд карав злочинця залежно від волі потерпілої сторони. Правда, мала місце й ініціатива суддів у розслідуванні злочинів

Класифікація злочинів була традиційною: проти релігії; проти "влади і честі монаршої"; проти особи; проти майна; проти моралі.

У кримінальному праві з'являються нові поняття: замах на злочин; розрізнення головного виконавця злочину і співучасників; рецидив; наявність обставин, що виключали або пом'якшували покарання (неповноліття, стан сп'яніння, вбивство чоловіком коханця дружини тощо).

Збірник давав характеристику судової системи України. Найвищим судом був Генеральний, підпорядкований гетьманові. Він мав право милувати і виносити всі смертні вироки.

Джерелами кодифікації були Литовські статути, магдебурзьке і холмське право, гетьманські універсали, деякі російські закони, реальна практика козацьких судів, українське звичаєве право.

Багато норм і правничих дефініцій комісія виробила сама.

Близьким до збірника "Права, за якими судиться малоросійський народ" за змістом, сутністю і призначенням був збірник норм судово-процесуального права "Процес короткий наказний* (1734 р.) Його складено при гетьманській канцелярії. Укладач залишився невідомим. Документ переважно містив нормативні акти, що їх використовували як посібник працівники судових і адміністративних установ.

У середині XVIII ст. (1750-1758 рр.) за дорученням гетьмана К. Розумовського Федір Чуйкевич здійснив приватну кодифікацію "Суд і розправа в правах малоросійських". У ньому було систематизовано юридичні норми, які закріплювали права українських магнатів, посадових осіб на землю, маєтки, залежне селянство.

У 1767 р. складено "Екстракт малоросійських прав". То був збірник норм державного, адміністративного і судового права, викладених таким чином, щоб довести необхідність відновлення "попередніх прав малоросійських" (тобто автономного становища України).

Кодифікація права в Україні в першій половині XIX ст. відбувалася за нових соціально-економічних і політичних умов життя українського народу. Національну державність було знищено, її місце посіла Російська імперія з її могутнім централізованим бюрократичним апаратом. Тому всю роботу кодифікації українського права проводили паралельно та з огляду на кодифікацією права Російської держави. Метою роботи було: упорядкування норм права Правобережної та Лівобережної України; максимальне зближення правових систем України і Росії шляхом поширення на Україну загальноімперського законодавства й усунення місцевих особливостей.

На початку 1804 р. створюють кодифікаційну комісію, одна з трьох експедицій (відділень) якої опікувалася правом Лівобережної та Правобережної України. Комісія підготувала "Зібрання малоросійських прав" (1807 р.). Воно стало першим в Україні систематизованим збірником справді чинних норм цивільного права. Його джерелами були Литовські статути, магдебурзьке та звичаєве право.

Подібно до цивільного кодексу Франції, "Зібрання" поділялося на три розділи: про особи; про зобов'язання; про майно. Наприкінці 1807 р. збірник було передано на експертизу до кодифікаційної комісії, де він і пролежав багато років.