53.Органи влади Російської імперії створені для управління Україною в хvііІст.

Ядром, основною частиною українських земель у складі Росії була Лівобережна Україна. Українці називали її Ге­тьманщиною за державною організацією, котра існувала тут, а також «Військом Запорізьким». У XVIII ст. російсь­кий уряд установив для Гетьманщини офіційну назву «Малая Россия» (Малоросія).Гетьман. У першій половині XVIII ст. на чолі Української держави стояв гетьман. Він уже не обирався на цю посаду. Його призначали за наказом царя. У 1709 р. старшина побажала обрати гетьманом чернігівського полковника Павла Полуботка. Але Петро І не погодився з його кандидатурою, і гетьманом був обраний, а точ­ніше — призначений, Іван Скоропадський, який, вмираючи, розпо­рядився, щоб до обрання нового гетьмана його повноваження дору­чили П. Полуботку. Так той став наказним гетьманом.У XVIII ст., незважаючи на тиск з боку Росії, деякі гетьмани як, наприклад, L Мазепа, намагалися досягти спадковості гетьманської посади. Цим прагненням рішуче протидіяла не тільки царська L влада, а й старшина. Проте коли Кирило Розумовський забажав закріпити гетьманство за своїм родом, старшина його підтримала. Вона сподівалася, що встановлення спадкового гетьманства допоможе зберегти Українську державу, захистити її від зазіхань царату.Гетьман — глава виконав­чої влади, підпорядкований парламенту.Влада гетьмана не поширювалася на Запорізьку Січ — «Віль­ності Запорізькі» і Слобідську УкраїнуГенеральний уряд. У XVIII ст. загальновійськову раду скли­кають рідше, а згодом вона й зовсім зникає. Одна Гетьман управляв з участю і допомогою ради генеральної старшини, або старшинської ради, та генеральної військової канце­лярії.. Генеральна військова кан­целярія була ліквідована разом з посадою гетьмана в 1764 р.Генеральні старшини, як і гетьман, за виконання своїх повно­важень одержували з казни платню та пожалування землі у ранг.

Полковий уряд. Під прес царського самодержавства потрапив і полковий уряд. Спочатку була ліквідована виборність полковників та інших полкових посадових осіб. їх призначав гетьман після кон­сультації з російськими урядовцями, а потім ці призначення стали робити вищі органи Росії.

54.Право Гетьманщини хvііІст.

Зміцнення Української козацької держави непокоїло сусідніх володарів. Польське королівство, Московське царство, Османська імперія почали вдаватися до ворожих дій за спиною українського уряду. Це врешті-решт призвело до жорстокої братовбивчої війни, яка розколола козацьку Україну на Лівобережну й Пра-вобережну Гетьманщину. Той поділ остаточно закріпила угода в Андрусові, підписана 1667 р. між Польщею та Московією. За Андрусівським договором Лівобережна Україна відходила до Московії, Правобережна Україна – до Польщі. Запоріжжя мало спочатку перебувати під опікою обох держав, а згодом – під Московією.

Долю Лівобережної Гетьманщини другої половини 17 – початку 18 ст. визначав невпинний наступ московського царату на її незалежність. Від 1659 р. між кожним новообраним гетьманом і царем укладалися угоди. І щоразу в них дедалі більше обмежувалися державні права козацької України. Спробу відновити державну самостійність України було здійснено за гетьманування Івана Мазепи. Щоб визво-лити Україну, гетьман Мазепа вирішив скористатися з війни між Московією і Швецією та виступити на боці шведсь-кого короля Карла XII. Проте намірам Івана Мазепи здійснитись не судилося.