7. Суспільний лад Боспорського царства.

Населення великих територій Боспорського царства перебувало на різних щаблях соціально-економічного розвитку і суспільних відносин. Тут панував рабовласницький спосіб виробництва, у зв’язку з чим суспільство поділялося на вільних і підневільних людей.

До пануючої верхівки належали царська сім’я та її оточення, чиновники центрального й місцевого апаратів влади, судновласники, работоргівці, власники земельних ділянок, ремісничих майстерень, заможні купці, представники родоплемінної й військової знаті, жерці. Власниками і розпорядниками землі були боспорські правителі й великі землевласники. Панувала державна і приватна власність на землю.

У Боспорській державі жили вільні громадяни середнього достатку, що не мали рабів, іноземці, а також вільні селяни-общинники (пелати). Останні були основними платниками натуральних податків за право користування землею і переважно несли тягар повинностей на користь держави й місцевої аристократії. До того ж селяни зобов’язані були брати участь в ополченні під час нападу кочових племен на Боспорське царство.

Найнижчий щабель соціальної драбини традиційно займали раби, які поділялися на приватних і державних. Праця державних рабів в основному використовувалася на будівництві громадських будівель, оборонних споруд. У племінних організаціях рабство було домашнім, патріархальним. Місцеві аристократи широко використовували працю рабів у землеробських господарствах, де в основному вирощувався хліб на продаж.

8. Зародження класового ладу і формування державності у східних слов’ян.

Слов'яни — одне з найбільших угруповань давньоєвропеиського населення, що сформувалося у середині І тис. до н.е. В писемних джерелах початку нашої ери слов'яни згадуються під назвою "венеди". Вперше таке найменування було вжито римським письменником, ученим і державним діячем 1 ст. н.е. Плінієм Старшим. Про венедів згадував і сучасник Плінія римський історик Тацит. У слов'янських племен набуло розвитку рабовласництво. Рабська праця могла використовуватись у ремісництві, землеробстві. Рабство, як і збирання данини, було початковою формою експлуатації на етапі становлення класового суспільства. Племінна верхівка складалася з різних осіб. До неї входили перш за все вожді племен. Зарубіжні стародавні історики називають їх королями, старійшинами, "вельможами". Вони виділялися за своїм майновим станом із основної маси населення. У період становлення класового суспільства слов'янські племена об'єднуються у союзи племен. Процес формування останніх інтенсивно відбувався у V ст. н.е. Чим сильніше йшов процес розкладу первісної родової замкнутості, тим міцнішими і довговічнішими ставали союзи племен. На чолі цих союзів стояли вожді, яких у джерелах називають "рекси". Суттєвою рисою суспільного ладу східних слов'ян VII—VIII ст. була наявність сільської (територіальної) общини — "миру", "верві" — як союзу індивідуальних господарств (малих сімей), у власності яких знаходилися житло, а також знаряддя і продукти праці. Появу у східних слов'ян антагоністичних класових елементів відобразила пам'ятка давньоруського права — Руська Правда, кілька частин якої були укладені ще до початку утворення Давньоруської держави. На основі вказаних змін у соціальноекономічному ладі східних слов'ян відбувалося утворення держави. Загальнослов'янський процес накопичення господарських і соціальних передумов державності досить чітко позначився у VII—VIII ст. Разом із розвитком класових відносин процеси формування державності йшли від союзів племен до князівства та інших більш високого рівня політичних об'єднань і завершилися утворенням Давньоруської держави. Слід зазначити, що процес перетворення органів суспільного самоврядування в державні органи не був одночасним для всіх союзів східнослов'янських племен. В одних союзах він йшов швидше, в інших — повільніше. У VIII ст., коли слов'яни вели боротьбу з кочівниками у Середньому Придніпров'ї, відбулося об'єднання кількох союзів племен або князівств, у "союз союзів" під назвою "Русь", столицею якого став полянський Київ. Великим об'єднанням східнослов'янських союзів племен був дулібоволинський союз. Три союзи племен — псковських, смоленських і полоцьких кривичів — також створили велике об'єднання. Приблизно на рубежі VIII—ЇХ ст. придніпровський "союз союзів" Русь переростає у ще сильніше об'єднання — Руська земля, до складу якого входила значна кількість союзів слов'янських племен: Русь, Поляни, Древляни, Полочани, Дреговичі, Сіверяни. Процес політичної консолідації східних слов'ян звершився наприкінці IX ст. утворенням великої, відносно єдиної середньовічної Давньоруської держави — Київської Русі. Під владою Києва об'єдналися два величезних слов'янських політичних центри — Київський і Новгородський. Ця подія, яку літопис відносить до 882 p., традиційно вважається датою утворення Давньоруської держави. Пізніше київському князю підкорилась більшість східнослов'янських земель. У рамках Давньоруської держави робили перші кроки у суспільнополітичному розвитку більше 20 неслов'янських народів Прибалтики, Півночі, Поволжя, Північного Кавказу і Причорномор'я. Першим князем Київської держави став Олег. Виникнення Давньоруської держави з центром у Києві було закономірним результатом внутрішнього соціальноекономічного та політичного розвитку східних слов'ян. Процес їх політичної консолідації зумовлений також рядом інших внутрішніх і зовнішніх факторів: територіальною і культурною спільністю східних слов'ян, економічними зв'язками і їхнім прагненням об'єднати сили в боротьбі з спільними ворогами*. У процесі формування давньоруської державності можна, таким чином, простежити чотири етапи: княжіння східних слов'ян, утворення первісного ядра давньоруської державності — Руської землі, формування південного та північного ранньодержавних утворень, об'єднання цих утворень у середньовічну державу з центром у Києві.