Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
IDPU_gotovye_shpory.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
833.53 Кб
Скачать

60.Селянська реформа 1861 року , хід та історичне значення.

Селянська реформа 1861 року — система заходів російського уряду, спрямована на поступову ліквідацію в країні кріпосницьких відносин.

Причини реформи:Економічна відсталість Росії.Поразка Росії в Кримській війні (1853—1856).Розвиток ринкових відносин вимагав скасування кріпосного права.

Селянські виступи

Мета реформи:Зміцнення монархічної влади за збереження панування на селі її опори — поміщиків.

Наслідки реформи:Соціальна диференціація селян. Збереження поміщицького землеволодіння. Тимчасово зобов'язаний стан. Зниження купівельної спроможності селян. Обмеження самоврядування і правового статусу селян.

Безпосереднім результатом селянської реформи стало прискорення майнової диференціації населення.

Сутність селянської реформи:Було запроваджено загально-російську систему селянського управління: сільські громади об'єднувались у волості. Кругова порука. Загальна відповідальність за сплату податків. Способи проведення реформи подекуди наражалися на значний спротив. Селяни відмовлялися вносити викупні платежі, вимагали наділення їх «дарчими ділянками». Всього у 1861 році в Україні відбулося близько 3,1 тисяч селянських виступів, в яких брали участь понад 2 мільйона мешканців 4160 сіл. Найзначнішими були Безуглівське, Бездненське повстання та Кам'янсько-Слобідське заворушення.

61.Зміни в державному та суспільному ладі після реформ 60 – 70 –х роках хіх ст.

Реформами 60—70-х XIX ст. років у державний устрій Російської імперії було запроваджено окремі елементи буржуазної державності: створено виборні представниць­кі установи місцевого адміністративно-господарського управління (земські та міські органи самоврядування), виборні органи суду (мирові судді), закладено основи буржуазного судоустрою і судо­чинства, гнучкішими стали форми фінансового контролю і цензури, закріплено принцип всестановості в комплектуванні армії і діяль­ності установ народної освіти тощо. Ці реформи є буржуазними і тому, що вони враховували інтереси буржуазії і приватної власнос­ті, створювали сприятливі умови для розвитку торгівлі, промисло­вості та кредиту. Нові риси спостерігаються і в діяльності успадко­ваних від кріпосницької епохи установ: у міністерствах було прове­дено децентралізацію, яка супроводжувалася деяким розширенням повноважень місцевих органів; урядовий апарат дедалі більше ра­хувався з думками дворянської та буржуазної громадськості, що висловлювалися через періодичну пресу.

Певні зміни відбулися і в складі бюрократії. її кількість зрос­ла. Незва­жаючи на здійснення буржуазних реформ і деяких змін в організа­ції, складі та діяльності урядових установ, Росія залишалася абсо­лютною монархією із самодержавним монархом на чолі. В країні зберігалися основні дореформені державні вищі, центральні і на­віть місцеві установи з дворянською урядовою більшістю. Генерал-губернатор відігравав важливу роль у забезпеченні домінуючих позицій російського дворянства.

Зміни в суспільному ладі після реформ 60 – 70 –х роках ХІХ ст.

Після 1861 р. розпочався стрімкий занепад дворянства. Він був зумовлений нездатністю значної частини поміщиків господарювати без дармової праці кріпаків. Такі необхідні для нових умов господарювання риси, як дисциплінованість, ініціативність, працьовитість, були дуже рідкісними в їхньому середовищі. Збанкрутілі дворяни, продавши свої землі, переїздили до міст. Там вони поступали на державну чи військову службу або ж уливалися в середовище інтелігенції, стаючи лікарями, інженерами, учителями і т. п. Разом із тим верхівка дворянства, займаючи найвищі урядові й адміністративні пости, залишалася опорою царизму.

Найважливішою зміною в соціальній структурі українського суспільства, що відбулася в другій половині XIX ст., стало виникнення пролетаріату — верстви промислових робітників.На відміну від селян вони не мали засобів виробництва, тому продавали не свої вироби, а робочу силу. Це й було єдиним джерелом їхнього існування. Протягом другої половини XIX ст. продовжувала своє утвердження й інтелігенція, яка закріпила за собою роль провідника громадсько-політичного руху в Україні. Протягом другої половини XIX ст. змінилося соціальне походження інтелігенції. Якщо на початку століття переважну її більшість становили дворяни, то в 1900 р. таких залишилося всього лише 20-25 %. Решта були вихідцями з міщан, священиків, селян. Отже, інтелігенція ставала все ближчою до народу.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]