Економічна теорія

1. Типи економічної системи та їх моделі. Закон прискореного розвитку економічних систем.

2. Власність як економічна та юридична категорії.

3. Структура власності та її історичні форми, типи і види.

4. Суспільне виробництво, його основні риси, елементи і структура.

5. Форми організації суспільного виробництва: натуральне і товарне.

6. Економічні і неекономічні блага. Товар і його властивості.

7. Теоретичні концепції виникнення і сутності грошей.

8. Інфляція: її сутність, причини, види та соціально-економічні наслідки.

9. Ринок: сутність, функції та умови функціонування.

10. Конкуренція, як основоположний атрибут ринкової економіки.

1. Основні типи економічних систем та механізми їх регулювання

Економічна (господарська) система — це особливим чином упорядкована, скоординована система зв'язку між суб'єктами національної економіки. Виділяють такі основні типи економічних систем: традиційна (натуральне господарство); ринкова; адміністративно-командна (АКС); змішана (ринкова економіка змішаного типу); перехідна. Кожен з них має свій механізм регулювання економічних процесів. Так, регулятором ринкової економіки є ринковий механізм, АКС — планово-державний (адміністративно-командна система управління), ринкової економіки змішаного типу — змішана система регулювання. Ринковий механізм — спосіб (форма) організації та функціонування відносин між суб'єктами господарювання, що базується на принципах економічної свободи, вільної взаємодії попиту і пропозиції, вільного ціноутворення, конкуренції.

Змішане управління національною економікою — система управління, яка базується на плюралізмі (різноманітності) форм власності та органічно поєднує переваги ринкових і державних регуляторів. Характерні риси змішаної системи управління Основним регулятором економічних процесів виступає ринковий механізм. Державне регулювання економіки доповнює ринкові важелі. Система поєднує гнучкість ринкового саморегулювання, що забезпечує високу економічну ефективність виробництва, можливість задоволення численних і швидкоплинних особистих потреб і стійкість державного управління, необхідного для задоволення соціальних потреб суспільства. Забезпечується реалізація вищих макроекономічних цілей: макроекономічна ефективність і конкурентноздатність, соціальна справедливість, стабільне економічне зростання. Поряд з ринковими і державними макроекономічними регуляторами формується (насамперед у західноєвропейських та скандинавських країнах) ще один елемент управління — інститут соціального партнерства. У сучасних умовах управління розвитком національної економіки передбачає врахування рішень наднаціональних, міждержавних органів, а також корпоративного управління. Механізм макроекономічного регулювання ринкової економіки змішаного типу — система макроекономічних регуляторів, що складається з таких основних елементів: ринкові регулятори; важелі державного впливу на економіку (державне регулювання); корпоративне управління; інститут соціального партнерства. Інститут соціального партнерства виконує функцію узгодження (пошуку консенсусу — лат. згода, одностайність) загальнодержавних і групових інтересів у соціально-економічній сфері (доходів, зайнятості, умов праці тощо) шляхом переговорів, консультацій і досягнення домовленостей за участю представників цих груп. Трипартизм — соціальне партнерство, яке забезпечується завдяки взаємодії трьох суб'єктів: держави (в особі її органів чи уповноважених), роботодавців (їхніх спілок, асоціацій, гільдій) і робітників (в особі профспілок).

Закон прискореного розвитку економічних систем —закон, який відображає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між зростанням потреб людини, прогресом технологічного виробництва та еволюцією форм власності, внаслідок дії яких зменшується період існування менш розвинутих економічних систем і прискорюється їх трансформування у розвинутіші економічні системи. Так, людське суспільство виникло понад 3 млн. років тому і приблизно 95% цього часу існувало в умовах первіснообщинного ладу. Рабовласницький лад тривав майже 52 століття, феодалізм — 12, капіталізм — 5 століть. З середини 50-х років XX ст. в надрах економічної системи сучасного капіталізму зароджується соціалістичний спосіб виробництва. Функціонування закону зумовлене дією інших економічних законів (закону зростання потреб, закону зростання продуктивності праці, закону конкуренції, закону вартості, закону концентрації виробництва та ін.), а також інтенсивнішою дією основних законів діалектики. Особливого значення набуває одна із закономірностей розвитку науки, відповідно до якої її прогрес залежить від кількості знань, успадкованих від попередніх поколінь. Постійне їх збільшення зумовлює прискорений розвиток людської цивілізації загалом і економічних систем зокрема. У свою чергу, дія закону прискореного розвитку економічних систем відзначається певним посиленням інтенсивності з часу переходу технологічного способу виробництва, заснованого на машинній праці, до такого, що ґрунтується на автоматизованій праці. Як відомо, з часу виникнення людської цивілізації до кінця ХУШ — початку XIX ст. існував технологічний спосіб виробництва, заснований на ручній праці. За останні два століття відбулися дві революційні зміни: 1) перехід від ручного до машинного виробництва; 2) перехід від машинного до автоматизованого виробництва (у найбільш розвинутих країнах). Внаслідок цього з'явилася значна кількість моделей соціально-економічного розвитку, зросла інваріантність в еволюції економічних систем. Дія закону прискореного розвитку економічних систем дає підставу стверджувати можливість переходу передових країн світу до найбільш справедливої форми розвитку соціально-економічної формації. Внаслідок багатомірності економічної системи слід використовувати декілька критеріїв їх класифікації. Так, з боку процесу розвитку продуктивних сил вирізняють аграрне, індустріальне та постіндустріальне суспільства, що водночас відповідає вимогам цивілізаційного підходу. Вирішальним критерієм класифікації економічних систем є тип економічної власності на засоби виробництва, що відповідає вимогам формаційного підходу. Відповідно до цього критерію виділяють первіснообщинний лад, рабовласницьке суспільство, феодалізм, капіталізм та соціалізм. Основним економічним законом первіснообщинного ладу була необхідність спільними силами добувати засоби існування для виживання общини та її членів; для рабовласницького ладу — виробництво і привласнення додаткового продукту з метою паразитичного споживання шляхом позаекономічного примусу до праці рабів та економічного примусу вільних землеробів; для феодалізму — виробництво додаткового продукту у формі відробної та грошової ренти на основі позаекономічного примусу до праці та його привласнення феодалами для паразитичного споживання; для капіталізму — виробництво і привласнення додаткової вартості; для соціалізму — всебічний розвиток людини