18. Козацько-старшинські літописи XVII ст. Літопис Самовидця.(1)

Літопис Самійла Величка (роки народження і смерті невідомі) — наймонументальніший твір української історико-мемуарної прози XVII—XVIII ст., який разом з Літописом Самовидця, Літописом Григорія Грабянки й "Історією Русів" творить комплекс козацької історіографії. Сам літопис не дійшов до нас у належному вигляді – дуже знищений перший том, значно менше другий. Цілком ймовірно, що книга не закінчувалася 1700 роком, бо і в заголовку, і в багатьох місцях третього тому згадуються події принаймні до 1720 року. Тому, є думка, що втрачені й прикінцеві сторінки літопису. Літопис Григорія Грабянки — козацький літопис 2-ї половини XVII — початку XVIII століття, складений гадяцьким полковником Григорієм Грабянкою. Користувався популярністю серед старшини Війська Запорозького, поширювався у багатьох списках. В центрі уваги Літопису події Хмельниччини 1648—1654 рр. та Руїни.

Хмільницький літопис — пам'ятка української історіографії й літератури першої половини 17 століття, належить до числа так званих місцевих літописів.

Літопис складений невідомою особою, що походила, імовірно, з міста Хмільника на Вінничині. Автор літопису реєстрував історичні події на Правобережжі, зокрема в Хмільнику, в 1636-1650 роках, а також факти поточного життя.

ЛЬВÍВСЬКИЙ ЛІТÓПИС — літописна пам'ятка 1-ї пол. 17 ст., вміщена в рукописній книзі М.Гунашевського. Назва умовна. Відображає події в Україні-Русі з 1498 по 1649 рр. Л. Л. подає цінні відомості про зовнішньополітичне та економічне становище України, взаємини з Польщею, Московією, Кримським ханством. Багато уваги приділяє козацьким повстанням 30-х років 17 ст., національно-визвольній війні українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648—1654 рр., наводить ряд фактів з її історії, яких немає в інших джерелах. Текст Л. Л. виявив на початку 19 ст. історик Д.Зубрицький. Вперше опубліковано у Москві (1839 р.), згодом — у Львові (1870-і рр.).

18. Козацько-старшинські літописи XVII ст. Літопис Самовидця.(2)

Літопис Самовидця — козацький літопис староукраїнською мовою, одне з джерел зокрема періоду Хмельниччини і Руїни в Україні. Написана очевидцем подій, вихідцем з старшини Війська Запорозького.

Літопис Самовидця складається із вступу, який оповідає про стан України перед Хмельниччиною, і двох головних частин:

перша присвячена часам Хмельниччини й Руїни (до 1676 включно) й написана, правдоподібно, значно пізніше описуваних подій; друга — доведена до 1702 включно, становить Літопис у стислому розумінні цього слова, написаний на Лівобережжі, найповніше (з уваги на локальні новини) у Стародубі. Літопис Самовидця писаний доброю українською мовою того часу, близькою до народної. Автор літопису документально не відомий, Дослідники віддавна намагалися встановити його ім'я. Це стало можливе після праць Вадима Модзалевського про Романа Ракушку-Романовського. У 1920-их pp. низка авторів (Віктор Романовський; Олександр Оглоблин і особливо Микола Петровський) незалежно один від одного, на підставі аналізу автобіографічного матеріалу в Літописі, дійшли висновку (втім, вперше висловленого ще в 1846 істориком-аматором Д. Сєрдюковим), що автором Літопису Самовидця найправдоподібніше був Роман Ракушка-Романовський, генеральний підскарбій за Івана Брюховецького, а в останні десятиліття свого життя — священник у Стародубі. Ця думка була прийнята більшістю істориків (Дмитро Багалій, Михайло Грушевський, Дмитро Дорошенко, Іван Крип'якевич та інші й зокрема новітня історіографія), але деякі автори називали інших кандидатів на авторство Іван Биховець, військовий канцелярист (Л. Окіншевич), Федір Кандиба, полковник корсунський (М. Андрусяк, Михайло Возняк) та ін. Ориґінал Літопису не дійшов до нас. Збереглося кілька колій, зроблених у XVIII столітті або й пізніше. Найдавніші й найповніші — це списки Г. Іскрицького (перша половина XVIII ст.) й Якова Козельського (друга пол. XVIII ст.), які й покладено в основу наукових публікації цієї пам'ятки. Вперше, діставши його від Пантелеймона Куліша (від нього й назва Літопису Самовидця), опублікував Літопис, Осип Бодянський (1846);