12. «Повість минулих літ» та її редакції : історіографія.

Основу давньоруського літописання становить «Повість минулих літ». Укладена Нестором у Печерському монастирі близько 1110р., вона піддавалася редакції в 1116 р. ігуменом Видубицького монастиря Сильвестром, а в 1118 р. - одним з прибічників князя Мстислава Володимировича (після чого, до речі, в ній з'явилася значна норманська вуаль).

«Повість минулих літ» утримується в Лаврентіївському й Іпатіївському літописних зводах. Лаврентіївський зберігся в єдиному примірнику, написану ченцем Лаврентієм у 1377 р. для суздальсько-нижегородського князя Дмитра. Іпатіївський (назва від Іпатіївського монастиря під Костромою, звідки походить список) датується початком XV ст. Він утримує ряд зводів південно-руського літописання, зокрема київський 1198 р. і Галицько-Волинський XIII ст.

Незважаючи на цю тенденційність, автори літопису дають дуже багато об'єктивно правдивих історичних даних.

«Повість» складається з певних не чітко окреслених частин, іноді уривків. Почина­ється літопис оповіданням в плані церковно-біблійного викладу всесвітньої історії від легендарного потопу Ноя і поділу світу серед Ноєвих синів до розселення слов'ян у середній і східній Європі. Майже вся література Київської держави в період її розквіту, особливо в часи Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха, пронизана ідеєю показу величі руської землі. Особливо це торкається літописного зводу «Повість минулих літ» і такого пам'ятника літератури та ораторського мистецтва, як «Слово про закон і благодать» Іларіона написаного між 1037-1050 рр. та ін. Початковий звід літопису закінчується на 1093 р. З цього часу печерський чорноризець Нестор не лише доповнив попередній звід «Повістей», а й продовжив його на підставі власних спостережень і даних живих свідків історичних подій.

У 1116 р., на догоду київському князю, Сільвестр піддав літопис новій переробці й редагуванню. Він вмістив у літопису наведену вище промову Володимира Мономаха на Долобському з'їзді князів у 1103 р. і справедливо зробив його натхненником об'єднавчих тенденцій, які найбільше проявлялися в Києві.

СРАНОЙ ИСТОРИОГРАФИИ НЕТУ,

13. Суспільно-політичні умови розвитку укр. Історіогр. В XIV- на поч. XviIст.

Феодальна роздробленість Київської держави, сили якої підривало золотоординське іго, призвела до загарбання українських земель Угорщиною (Закарпаття), Литвою (Східна Волинь, Київщина, Чернігівщина, Західне Поділля), Польщею (Галичина і Західна Волинь), Туреччиною (Північне Причорномор'я, Буковина). Складна економічна та політична обстановка негативно позначилася на розвитку історичних знань, але не могла зовсім зупинити його. Про історичні знання України даного періоду ми можемо скласти уявлення на підставі тих історико-літературних пам'яток, які збереглися в невеликих залишках після тяжкої монголо-татарської навали та нападу інших завойовників, міжфеодальних усобиць, пожеж тощо. Життя населення України XIV - першої половини XVII ст. відображено в джерелах — літописах, мемуарах, актових матеріалах, полемічній літературі.

Незважаючи на загарбання українських земель, літописна традиція в Україні продовжувала існувати. Літописи даного періоду написані в основному сучасниками або очевидцями описуваних подій.

Для висвітлення більш ранніх подій літописці користувалися описами та переказами своїх попередників.

ХУЙНЯ КОНЕЧНО. НО ХОТЬ ЧТО_ТО.