10. Південно- руські літописи XI-xiIст. Та їх місце в і і у.

Літо́пис – історико-літературний твір у Київській Русі, пізніше в Україні, Росії та Білорусі, в якому оповідь велася за роками. Назва походить від структури літопису, де статті починались зі слів «в літо». Літописи – визначне явище духовного, суспільно-політичного і літературного життя народу. У них розповідається про походження східних слов’ян, зародження у них державної влади, про політ., економ. та культ. взаємини їх між собою та з іншими народами тощо.Протягом довгого часу основне джерело вивчення історії КР були літописи. Надто довірливе ставлення до них призвело до формування неправильних висновків. Звадяки праці Костомарова, Шахматова, Грушевського, Тихомирова, Рибакова літописи стали доступнішими.

Основу давньоруського літописання становить ПМЛ, укладена Нестором у Печерському монастирі бл. 1110.

Відомі три редакції «ПВЛ»: 1-а – складена ченцем Києво-Печер. монастиря Нестором з літописних зведень кін. XI ст. з доведенням розповіді до 1113;2-а – ігуменом Видубиц. монастиря Сильвестром у 1116; 3-я виготовлена у Видубицькому монастирі 1118 для Мстислава – сина Володимира Мономаха.

«ПМЛ» утримується в Лаврентіївському та Іпатіївському літературному зводі. Близьким до Лавретіївського є Радзивіловський літопис. У ПМЛ літописець хотів показати звідки походить Руська земля.

ПОВЧАННЯ ДІТЯМ - : «Грамотиця» і « Послання Олегу Святославовичу»

ІПАТІЇВСЬКИЙ ЛІТОПИСНИЙ ЗВІТ – поєднує три основні джерела : Київський літопис,Зведення галицько-волинської землі,Оповідання з історії Пн-Сх Русі

КИЇВСЬКИЙ ЛІТОПИС – 1200 являє собою зведення, впорядковане з різного роду Пд. Руських літописів і усних переказів. У літ оповіданні, внесеному в Київський звід зустрічається «Україна» під 1187.

КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ ПАТЕРИК – перепись володимиро-суздальського єпископа Симона з ченцем печерського монастиря Полікарпом.

В XI ст. були складені Літописне зведення 1037 р., Києво-Печерське літописне зведення 1072 – 73 рр. (автор книжник Никон), Новгородське зведення 1079, Початкове зведення 1093 – 95 рр., складене ігуменом Печерського монастиря Іоанном. Останнє стало основою для складання першої редакції «Повісті временних літ»

Галицько-Волинський літопис — літопис 13 ст., присвячений історії Галичини і Волині. Зберігся в Іпатіївському літописному зведенні. Охоплює події 1201—1291 років. Вважається головним джерелом з історії Галицько-Волинського князівства

11. Галицько-Волинський літопис як пам*ятка історіоргафії.

В основі лежать більш давні літописи – «ПМЛ» та Київський літопис. «ГВЛ» основне джерело вивчення 12-13 ст.

Працювало не менше 5 редакторів.

Починається описом події від перших років обєднання ГВК від смерті Романа Мстиславовича.

Ідейна основа : прагнення обґрунтувати права ГВ князя розпоряджатися долею всієї Пд. Русі, зокрема право володіти Києвом.

Літописець засуджує бояр і підтримує князя, захищаючи інтереси тих соц груп, що його підтримують.

Особлива симпатія до Данила Галицького.

З 1205 до 1292 р. у центрі Іпатського «Руського літописця» переважають події, що відбувались в Галичині та на Волині. В ньому були описані й раніі події, але текст про це в протографі – Хлєбниковському списку – втрачений. Відомостей про події 1199-1204 рр. нема, а відразу йде згадка про смерть Романа Мстислововича 19 червня 1205 р.

За Л.Махновцем, над Гал-Вол.літописним зводом працювало щонайменше 5 авторів-укладачів (чи редакторів). Перший довів розповідь до 1289 р. включно; 2-ий писав 1235-1265 рр.(у 1269 р.). У 1286 р. працював 3-ій укладач і зак. виклад 1285 р. 4-ий писав у 1289 і довів літопис до 1289 р, але грунтовно переробив також матеріли від 1261 р., 5-ий працював над літописом на початку 14 ст., написав сам декілька сторінок і 1292 р. закінчив остаточну редакцію літопису.

Більша половина літопису стосується подій у Галицькій землі аж до 1260 р. Через це в науці ця частина ще називається Галицьким літописом. У центрі розповіді – яскрава постать Данила Романовича. Є окремі сюжети з життя інщих руських земель. Саме тут змальовано трагічну картину оборони Києва в грудні 1240 р.

З 1261 р. йде друга – Волинська частина літопису. В центрі – Волинська земля і волинські князі. На відміну від «ПМЛ», від певних частин Київського літопису у ГАЛ-ВОЛ. Літопису значно менше зв’язку з релігійни повчаннями, притчами тощо. Гал-Вол. Літопис – це виразно світський твір.

Його цн.ідея – обгрунтування єдності руської землі, ідея всесилля князівської влади. В цьому літописі є дані про міста, добре описано стани суспільства, зокрема боярства. Цей літ. Закінчується згадкою про смерть удільних князів (чисто пересічна подія) і можливо, він є недописаним.