3.Предмет курсу «Історіографія історії України»

ПРЕДМЕТ :

Історіографія України є нагромадження знань і розвиток, становлення та збагачення української історичної думки.

Складає не сам історичний процес, не факти, події, а лише ті, що мають відношення до розвитку знань про ці події, явища, факти. ОБ’ЄКТОМ : виступають її творці – результати діяльності осіб чи їх груп, причетних до розвитку української історіографічної науки.

Ці результати зматеріалізовані як літописи, наукові праці, наукові конференції, періодичні видання. Отже, до об’єктів належить – діяльність укр..іст. установ, інститути, кафедри, наукові товариства, видавництва як в Україні, так і за її межами.

ІСТОРІОГРАФІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ – спеціальна галузь історичної науки, що вивчає тенденції розвитку історичних знань, української історичної думки, дільність наукових осередків та центрів, внесок визначних укр.істориків у збагачення іст знань не лише історії України, але і світової.

4. Завдання курсу «Історіографія історії України»

1. Розкрити поняття «історіографії», гносеологічну природу, місце та функції і процесі історичного пізнання.

2. Дати аналіз методики вивчення.

3. Охарактеризувати соціокультурні та внутрішні передумови розвитку процесу історичного пізнання. Народження та вдосконалення знань про історичне минуле.

4. Виділити основні етапи розвитку історичної наукової категорії періодизації і специфіку кожного періоду процес.

5. Висвітлити виникнення і розбудови організаційних структур історичної науки : навчально наукова дисципліна, наукових шкіл.

6. Соціалізація історичної науки в умовах бездержавності.

7. Вилучити провідні напрями та ідейні течії, роль та місце в них наукових шкіл.

8. Дати характеристику впливів на українську історичну науку, її взаємовідносини з російською, польською, німецькою історіографією.

9. Показати самобутній характер української історіографічної науки, її наукову специфіку.

10.Виявити знакові постаті, простежити їх творчість.

5. Методологія курсу «Історіографія історії України»

Серед методів історіографії розрізняють:

1) засоби конкретного історіографічного аналізу

2) методи історіографічного синтезу.

Принципи історіографічного аналізу знайшли узагальнення у так званій «історіографічній моделі», що була запропонована у 1960 - 1970-х роках А. Сахаровим, який у свою чергу спирався на здобутки своїх попередників Л. Черепніна, М.В. Нечкіноїта ін. Перший чинник чи складову «моделі» історіографічного вивчення становить аналіз соціокультурних передумов стану та розвитку історичної науки певної доби, окремих наукових напрямів, шкіл, діяльності конкретного історика.

Наступний чинник історіографічного аналізу - це характер проблематики історичних досліджень. Тематика історичних досліджень має певний зв'язок із соціокультурними умовами стану історичної науки. Найважливішим чинником історіографічного аналізу є характеристика методологічних принципів історичного дослідження. Методологічні принципи реалізуються через стиль історичного мислення. Зміна стилів історичного мислення є рушійною силою процесу історичного пізнання. Нарешті, кінцевою метою історіографічного аналізу є дослід-жоння історичних концепцій, схем та теорій. Серед методів «історіографічного синтезу» можна назвати класовий, культурологічний та сцієнтистський. У структурах радянської історичної свідомості найбільш поширеним був класовий підхід, згідно з яким історія науки сприймалась як боротьба ідей та течій в науці, що віддзеркалювала класові відносини та зацікавлення у суспільстві.