50. Наукова спадщина ф. П. Шевченка

Як вчений Федір Павлович Шевченко працював у надзвичайно широкому хронологічному і тематичному діапазонах історичної проблематики. У його науковому доробку (в цілому з-під пера історика вийшло друком майже 700 публікацій) знаходимо розвідки з історії Скіфії, археологічні нотатки, студії з історико-географічного становища українських земель за доби середньовіччя, соціально-економічної, політичної та духовної історії, історичних зв'язків українського народу із слов'янським світом на зламі середньовіччя та нового часу, ролі народних мас в історії, становища українських земель у складі Австро-Угорщини, участі населення Буковини у визвольних змаганнях XIX - початку XX ст., історії першої світової війни, участі українців та представників інших слов'янських народів в національно-визвольній війні іспанського народу 1936-1939 pp., партизанському русі в Україні у роки Великої Вітчизняної війни, політики німецької окупаційної влади на українсько-білоруських територіях; низку портретів історичних постатей, видатних діячів культури та науки сучасності; праці з краєзнавства, джерелознавства; археографічні та історіографічні дослідження; історико-географічні студії тощо.Однак головною, найбільш близькою для нього на всіх етапах наукової діяльності залишалася проблематика, пов'язана з добою Гетьманщини та Національно-визвольною війною українського народу XVII ст. Героїчні епізоди з далекого минулого були тією зброєю, яку використовував Ф.П. Шевченко фактично на початку своєї наукової діяльності у циклі радіопередач для населення окупованої України у роки Великої Вітчизняної війни, тим самим підтримуючи його віру у неминучість перемоги над ворогом. Цій проблематиці була присвячена його кандидатська дисертація, успішно захищена 1939 р. Загалом високим теоретичним рівнем позначена переважна більшість наукової спадщини Ф.П. Шевченка Згадаємо хоча б такі його статті на сторінках «Українського історичного журналу» та інших видань, як «Про створення "Вступу до історичної науки"», «Дискусія - неодмінна умова розвитку історичної науки», «Про суд історії», «Обшир наукового орієнтиру» тощо, в яких порушувався цілий ряд проблем методичного та методологічного характеру, наголошувалося на необхідності позбутися у науковій праці таких негативів, як суб'єктивізм, прожектерство, скороспілість висновків, натомість поставити в епіцентр наукової творчості такі критерії, як виваженість, повага до джерела, розгляд тих чи інших явищ у всій їх складності та багатоаспектності.

51. Виклад концепції розвитку українського народу в «Історії України-Руси» м. Грушевського

"Історія України-Русі" М. Грушевського — це, безперечно, найвидатніший твір української історіографії, в якому автор подав аналіз і синтез українського історичного процесу від ранніх часів до 1657 p. включно. Він мав вирішальний вплив на розвиток української наукової історіографії. В міжнародній науковій критиці "Історія України-Русі" також одержала високу оцінку.

Головні історіографічні концепції М. Грушевського в "Історії України-Русі" й інших дослідженнях можна узагальнити в таких тезах:1) Безперервність і нерозривність українського історичного процесу від ранньої доби до нового періоду історії України, який охоплював державні і недержавні періоди;

2) В періодизації історії України треба узгіднити ранній, середньовічний, литовсько-польський, козацько-гетьманський етапи історичного розвитку українського народу і його державності, що завершується національним відродженням XIX ст. і новою українською державою УНР в XX ст.; 3) Антів слід уважати предками українського народу;

4) Гіпотези російських та інших істориків про "общерусский" народ, який включав росіян, українців і білорусів, треба відкинути. Вони не витримують наукової критики і ведуть до фальсифікації історії Східної Європи. Це саме можна віднести до "давньоруської народності", яку пропагували радянські історики і яка продовжувала концепцію "общерусского" народу; 5) В історичних дослідженнях центр ваги повинен бути перенесений з історії держави на історію народу, суспільства.

Державний чинник у розвитку народу важливий, але побіч нього треба розглядати чинники культурний, економічний, які в деякі періоди мають менше або більше значення від політичного. Це, звичайно, в'яжеться з державними і недержавними періодами української історії;

6) В об'єктивній реконструкції історії Східної Європи треба досліджувати окремо національні історії українців, білорусіян і росіян