29. Суспільно-політичні умови розвитку історичних знань в Україні напр. XVIII-перш. Пол. XiXст.

саме цей період був позначений протиборством двох соціальних систем - відживаючої кріпосницької, що базувалася на натуральному веденні господарства, прикріпленні селянина до землі і особистій залежності від поміщика, та нової, капіталістичної, яка визрівала під нашаруванням багатовікового панування феодалізму.

На початку XIX ст. царський уряд вніс остаточні зміни в адміністративний і судовий устрій України, утвердивши тут загальноімперське законодавство, загальноросійське судочинство і адміністра¬тивне управління.

Формування української самосвідомості проходило в складних умовах поділу українських земель між двома імперіями: Російською та Австрійською, панування великодержавної імперської ідеології, нав'язування чужої мови, культури, звичаїв.

Важливу роль у суспільно-політичному русі даного періоду відіграло Кирило-Мефодіївське товариство, яке стало політичною організацією української інтелігенції, що розробила широку програму українського національно-визвольного руху.

Перша половина XIX ст. характеризувалась піднесенням селянського руху. Найбільшими виступами були селянські рухи на чолі з Устимом Кармалюком та Іваном Звонаренком, «київська козаччина» та «похід в Таврію за волею»; відбулися перші виступи робітників.

Початок XIX ст. характеризувався розгортанням національно-визвольного руху і в західноукраїнських землях. Наслідками революції 1848-1849 рр. в Австро-Угорській монархії було скасування кріпацтва та проведення аграрної реформи, вперше було створено політичну національну організацію.

Українська історіографія в першій половині XIX ст. досягла значних успіхів. Розвиток історіографії відбувався в тісному зв'язку з потребою в піднесенні інших галузей науки і освіти. Відкриття у Харкові, Києві, а пізніше в Одесі університетів відіграло важливу роль у підготовці наукових сил істориків. Важливе місце у вивченні історії України відіграв Московський університет, в якому працювало багато українських істориків. Незважаючи на деякі недоліки української історіографії першої половини XIX ст., українська історична наука і розвиток історичних знань зробили помітний крок вперед.

30. Місце « Історії Русів» в укр. Історіографії.

Важлива пам'ятка історичної думки в Україні кінця XVIII - початку XIX ст. Спершу досить широко відома в рукописах, а 1846 р. видана в Москві О.Бодянським . У 1991 р. І.Драч здійснив український переклад книги. Автором "Історії Русів" певний час вважали білоруського архієпископа Г. Кониського, але згодом дослідники спростували це твердження. Ім'я справжнього автора лишилося нез'ясованим до наших днів. "Історія Русів" подає картину історичного розвитку України від найдавніших часів до другої половини XVIII ст., власне, до 1769 р. Автор писав у традиціях козацьких літописів, ними ж він і користувався, доповнюючи виклад переказами, власними споминами, а подекуди – документами.

Основна засада твору – природне, моральне та історичне право кожного народу на самостійний державно-політичний розвиток, а боротьба українського народу за визволення - головний зміст книги. Автор оглядає історію України з найдавніших часів. Загалом книга поділена на дві частини: до нашестя монголо-татар виклад короткий, стислий, а після нього - дещо докладніший.

У книзі заперечується думка, що Україна постала тільки у XIV - XVI ст. (доти це нібито були незаселені простори, а козацтво заведене польськими королями). В цій полеміці автор заперечує навіть назву Україна, хоча вважає, що Київська Русь - це державне утворення саме українського народу, що Русь -Україна, а не Росія, бо з російських земель до Русі входила тільки Новгородщина. "Історія Русів" нагадує скоріше історичну повість, де автор зберігає лише правдивість і реалістичність показу доби, не дотримуючись точності й достовірності історичного факту.

Автор "Історії Русів" вводить Україну в коло європейських держав, акт 1654 р. розглядає як небезпечне порушення системи державної рівноваги в Європі. Автор "Історії Русів" критично ставиться до шляхетства. Виходячи з цієї засади, він виступає проти І.Виговського Загалом можна сказати, що автор "Історії Русів" дивиться на історію України XVII ст. очима політично грамотної людини XVIII ст. , людини мислячої прогресивно. Історичне бачення автора "Історії Русів" не у всьому відповідає пізнішій українській історіографії, багато в його поглядах суб'єктивного, часто бракує знань, але є й бажання докладно зорієнтуватися в історичних перипетіях свого народу.