27. Історична спадщина п. Симоновського

Петро Симоновський (бунчуковий товариш) належав до того кола старшин, що зайняли поважне місце серед освічених людей шляхетського стану XVIII ст. Він закінчив повний курс навчання у Київській академії, потім, як і багато дітей інших старшин, навчався за кордоном, слухав лекції в ряді західноєвропейських університетів - у Кенігсбергу, Галлі, Лейпцігу, Парижі. Повернувшись на батьківщину, Симоновський склав у 1765 р. «Коротке описання про козацький малоросійський народ». Вперше твір видав у 1847 р. О.М.Бодянський з авторського рукопису, що належав перед цим Д.Н.Бантиш-Каменському. П.Симоновський побудував своє описання на різноманітних чужоземних і вітчизняних джерелах, на які він указав у заголовку і на які весь час посилається в тексті своєї книги. Книга починається традиційним у козацькому літописанні з'ясуванням питання про ! значення імені «козак» і ранньої історії козацтва. Цей розділ «Короткого описання» Симоновського нагадує собою початок «Действия презельной брани» Грабянки, що відкривається розділом «О начале поименования козаков и откуда наречений, от коего племени и рода; купно же и о древнейших их действиях сокращенне». Обидва представники української старшинської історіографії XVIII ст. Грабянка і Симонов¬ський дуже близькі своїми поглядами на дане питання. Вони виводять початок козацтва з території між Каспійським і Чорним морями, а етнічне їх походження від скіфів і хазарів. Обидва вони припускають походження козаків від косогів, тобто від предків черкесів Північного Кавказу.

Значне місце в творі Симоновського, як і,в більшості творів козацько-старшинських істориків, зайняло висвітлення Визвольної війни середини XVII ст. і так званої «Руїни». Описання цих подій займає у приблизно три чверті всієї книги. Історію національно-визвольної боротьби в XVII ст. Симоновський звів до ідеалізації політики гетьманських урядів та діяльності старшини.

28. Мемуарна література xviiIст.

Цінними пам'ятками української мемуарної літератури XVIII ст. є щоденники генерального хорунжого Миколи Ханенка і генерального підскарбія Якова Марковича. В них зафіксовані важливі явища соціально-економічного життя козацької старшини часів зміцнення кріпосництва в Україні, занепаду ролі і значення козацтва, закріпачення посполитих і перетворення старшини в шляхетсько-дворянський стан.

Відомі два твори Ханенка - «Діаріуш», надрукований О.Бодянським в «Чтениях Общества истории и древностей Российских» та окремою книжкою і «Щоденник», повністю виданий О.Лазаревським. У «Діаріуші» записи стосуються подробиць політичного життя і побуту старшини, взаємовідносин уряду гетьмана Скоропадського з російським урядом і царськими вельможами, політичних настроїв старшин, їх психологічної характеристики та ін.

У «Діаріуші» вміщено щоденні записи від січня до початку липня 1722 р., тобто за останнє півріччя гетьманування Скоропадського і до останніх днів його життя. «Діаріуш» закінчується описанням смерті і пишного церемоніалу поховання гетьмана.

«Щоденник» Ханенка являє собою мемуарні записи, в яких відображено події різноманітного характеру за 1723-1753 рр. з великими пропусками. Ці записи автор робив після свого звільнення з Петропавлівської фортеці і повернення в Україну. Вони становлять різного роду нотатки з сімейного життя, епізодів службової діяльності генерального хорунжого, взаємин автора з різними високопоставленими і простими людьми.

Більшу вартість для історика становить «111,одеі шик» генерального підскарбія Якова Андрійовича Марковича (народився в 1690 - помер в 1770 р.).

Автор «Щоденника» Я.Маркович навчався в Київській академії і закінчив її в 17 років. Він був вихованцем Феофана І Ірокоповича і, за висловом свого вихователя, мав змогу прикрасити свою голову митрою, тобто зайняти посаду єпископа. Ллє Марковича сильніше вабили справи мирського характеру, він прагнув піти по лінії піднесення в старшинських чинах і рангах. Ці його плани зруйнувала смерть Скоропадського.

Близьким приводом Марковичу до початку ведення «Щоденника» була коротенька історична «Кроніка» 1452-1712 рр., написана його тестем, чернігівським полковником і в останній час наказним гетьманом Павлом Полуботком. Я.Маркович спочатку доповнив цю «кронічку» власними записами кількох подій, продовжив її, а потім став щодня вести свій «домашній протокол», як він називав свій «Щоденник», протягом п'ятдесяти років, з 1717 по 1767 р